Закономірності трудової діяльності

Під поняттям «трудової діяльності», як правило, розуміється доцільна діяльність людини, в процесі якої вона, за допомогою засобів праці, взаємодіє з оточуючим природним середовищем з метою перетворення його предметів у відповідності з своїми власними цілями та задоволення потреб в обміні речовиною та енергією між своїм організмом та природою. Головною і кінцевою метою будь-якого акту праці є забезпечення життєдіяльності людського організму – основи життя самої людини.

Трудова діяльність виникла як матеріальний процес взаємодії між людиною та природою за допомогою знаряддя праці. К. Маркс, розглядаючи проблему праці, наголошував на тому, що вона завжди має опосередкований характер і цю опосередкованість вносить наявність у трудовому процесі знаряддя праці. У людини безпосередній обмін речовиною з природою в значній мірі опосередковується виробництвом предметів, що необхідні їй для життя та діяльності. Безпосередніми у людських індивідів залишаються лише процеси дихання, виділення та розмноження. Завдяки виготовленню та застосуванню знарядь праці людина пішла в своїй еволюції не стільки шляхом пристосування до існуючих умов, скільки шляхом їх зміни згідно із своїми потребами, біологічна еволюція для людини замінюється соціальною.

Трудова діяльність зіграла вирішальну роль у процесі формування людини як соціальної істоти. Про перетворення біологічного виду homo sapiens в людину свідчить наявність засобів праці – матеріально зафіксованого факту появи моменту доцільності в людській діяльності. На думку Ф. Енгельса, саме завдяки праці відбувся розвиток у людини функцій рук та органів мовлення, відбулось перетворення мозку вищих приматів у мозок людини і поява свідомості та мови. Однак не варто сприймати цю тезу буквально. Становлення праці та становлення головних ознак людини є єдиним та нерозривним процесом, де всі елементи взаємообумовлені, дискусії про те, що виникло раніше, свідомість чи мова, трудова діяльність чи спілкування не мають сенсу. В філософії марксизму праці відводиться центральне місце в процесах формування людини та суспільства, вважається, що саме під її впливом у людини розширювалось коло уявлень, вся історія людства є не що інше, як творення людини працею.

Трудова діяльність з моменту її появи стає основним способом взаємодії суспільства з оточуючим природним середовищем. Специфікою трудової діяльності людини є те, що трудові дії та викликані ними процеси з самого початку виникали в кожному конкретному випадку цілком свідомо, як засіб досягнення поставленої людиною мети, без цього їх не можна розглядати як трудові дії людини. Кожен трудовий акт є свідомим, він направлений на виконання поставлені мети, яка є формою свідомості людини, що відображає об'єктивний світ у вигляді майбутнього буття. Але в меті майбутнє існує не реально; воно лише ідеальний образ, запропоноване людською свідомістю буття, а не дійсно існуюче. Для того, щоб це можливе буття, що представлене в меті діяльності, стало дійсністю, людина повинна підкорити меті свої фізичні та духовні зусилля і прийняти безпосередню участь в її здійсненні.

Для того, щоб відбувся будь-який акт праці, необхідна наявність як мінімум таких умов – доцільна діяльність (тобто сама людина з усіма її головними ознаками), предмети праці (ті частини природи, на яких направляється активність працюючого) і засоби праці – сукупність засобів, за допомогою яких люди впливають на предмети праці, видозмінюючи їх відповідно до своїх потреб. Від самих початків появи головним засобом праці були знаряддя праці.

Знаряддя праці – продукт соціоприродний, в ньому акумулюються власні сили природи та культурно-творчий момент діяльності; без знаряддя праці неможливо створити необхідну річ. Воно є предмет природи, якому надана суспільна форма, людина створює знаряддя не просто діяльністю, а за допомогою діяльності на основі природних сил та закономірностей. Воно здатне предметним чином впливати на речовину природи, а остання – відчувати та фіксувати в собі людську діяльність. Тому жива трудова діяльність людини має проективно-доцільний характер, знаряддя є активним, матеріал – страждальним, але не пасивним; продукт праці – це їх спільна предметно-практична єдність. Розвиток засобів виробництва лежить в основі суспільного та культурного розвитку, забезпечуючи появу нових способів освоєння та проникнення вглиб природного простору.

Формування і розвиток соціально-трудових відношень у суспільстві відбувається під впливом величезної кількості чинників, значимість яких визначається історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом. До числа основних закономірностей трудової діяльності можна віднести особливості соціальної політики, глобалізацію економіки, розвиток суспільної праці і виробництва.

Соціальна політика. Соціально-економічна концепція розвитку будь-якого суспільства містить у собі механізм формування і регулювання соціально-трудових відношень як найважливіший елемент соціальної політики. При цьому соціальна політика розуміється як стратегічний соціально-економічний напрямок, обраний урядом країни для всебічного розвитку громадян, що забезпечує їм гідний рівень, умови життя і праці, їх соціальний захист. Остання включає законодавчо або іншим способом установлені гарантії соціального захисту, соціальної допомоги і соціальної підтримки, що представляють собою різні системи мір, диференційованих у першу чергу по адресній спрямованості.

Глобалізація економіки. Чинником, усі більш могутньо регулюючим соціально-трудові відношення в сучасному світі, є глобалізація економіки, що являє собою процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили в умовах бурхливого росту світової торгівлі і потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін. Глобалізація економіки супроводжується ростом взаємозалежності національних фінансових ринків, збільшенням спекулятивних валютних потоків між державами і вторинними фінансовими ринками, станом платіжної і торгової незбалансованості, що у сукупності різко обмежують можливість формування макроекономічної політики на національних рівнях.

Розвиток суспільної праці і виробництва. Потужним чинником, що визначає процес формування і розвитки соціально-трудових відношень, є об'єктивні закономірності розвитку суспільної праці, що протягом історичної перспективи виступають у формах поділу і кооперації праці (у їхній предметній, функціональній формі, у вертикальному і горизонтальному розрізах), росту продуктивності праці, заміщення праці капіталом.

У процесі формування соціально-трудових відношень на підприємствах будь-якого типу й організаційної форми виявляється визначена єдність, оскільки соціально-трудові відношення завжди залежать від:

основних характеристик соціально-трудових відношень (основних правових рамок, загальноекономічних умов, структури і розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурного середовища, основних технічних параметрів продукції й устаткування) ;

стратегії розвитку організації;

системи робочих місць на підприємстві (побудови робіт, нормування, визначення утримування роботи, робочого часу й умов праці й ін.) ;

кадрової політики організації (планування і залучення персоналу, заповнення робочих місць, оцінки роботи, кваліфікаційного росту, оплати праці, мотивації, соціальних пільг, компенсаційних виплат, участі в прибутках, у капіталі) ;

трудової поведінки (установок, мотивів, групових і індивідуальних норм трудової поведінки, конфліктності, професійної соціалізації).

У процесі розвитку людських ресурсів і формування нової системи соціально-трудових відношень повинні бути включені елементи суспільного регулювання, що дозволить зменшити витрати, неминучі при такого роду великих суспільних перетвореннях.

Суспільне регулювання процесу становлення соціально-трудових відношень нової якості може містити в собі:

формування й освоєння всіма суб'єктами соціально-трудових відношень єдиної системи понять, засвоєння однієї мови спілкування з метою взаєморозуміння;

ідентифікацію соціально-економічних процесів із погляду інтересів боків;

формування системи показників, що відбивають процеси взаємодії суб'єктів соціально-трудових відношень і відповідно визначення джерел інформації;

дослідження досягнень інших країн у цій сфері, узагальнення й оцінку ефективного, негативного, проблемного досвіду.

 

 

Данюк В. М. Управление трудом в условиях рыночной экономики – К. : Знание, 1991.

Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. – М. : Экономика, 1991.

Кельдер Т. Л. Економіка праці. – Запоріжжя: ЗДУ, 2005.

Эрэнберг Р. Д., Смит Р. С. Современная экономика труда. – М. : Изд-во М. оск. ун-та, 1996.