Зайнятість в Україні

 

 

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість – це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю. [3, с. 189]

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховують:

 характер діяльності;

 соціальна належність;

 галузева належність;

 територіальна належність;

 рівень урбанізації;

 професійно-кваліфікаційний рівень;

 статева належність;

 віковий рівень;

 вид власності.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час – це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість – це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість – це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість – це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою. [2, с. 159]

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

 

 

В Україні спостерігається концентрація безробітних і збільшення безробіття в окремих регіонах, тому існують труднощі з її державним регулюванням і ліквідацією.

З огляду на це, населення України повинно мати гарантії зайнятості під час реструктуризації підприємств і виробництв. Безперечною є необхідність проведення комплексу стратегічних і оперативних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення. При формуванні ринкових відносин в економіці України варто враховувати демографічну ситуацію, що склалася останнім часом і загострила демографічний розвиток.

 

Таблиця 3.1

Аналіз основних демографічних показників 

№

п/н Показники Роки

2010 2011

1 Чисельність наявного населення, тис. осіб 45795, 9 45706, 1

2 Природне скорочення населення, тис. осіб 24, 6 21, 9

3 Міграційний приріст населення, тис. осіб 14, 5 5, 4

4 Народжуваність в розрахунку на 1000 наявного населення 10, 6 10, 5

5 Смертність в розрахунку на 1000 наявного населення 15, 9 15, 6

 

Аналіз демографічних показників свідчить про скорочення чисельності населення в 2011 р. на 89, 8 тис. осіб. Чисельність населення зменшилася виключно за рахунок природного скорочення, водночас зафіксовано міграційний приріст населення (5, 4 тис. осіб). Порівняно з 2010 р. обсяг природного скорочення зменшився на 2, 7 тис. Народжуваність у 2011 р. зменшилася з 10, 6 до 10, 5 живонароджених в розрахунку на 1000 наявного населення, а смертність – з 15, 9 до 15, 6 особи. [7, 8]

Вивчення демографічних процесів населення є одним із головних елементів економічного механізму державного регулювання зайнятості населення.

Скорочення чисельності населення України – негативне явище не лише з погляду демографічного розвитку і зайнятості населення, а також з економічної точки зору, оскільки зміни в статево-віковій структурі населення впливають на соціально-економічний розвиток економіки України, її стабілізацію і збільшення обсягів виробництва. Зниження питомої ваги молодих кадрів і збільшення зайнятих осіб старших від працездатного віку гальмує