Земельне право України

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих - до 5 гектарів ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства і невеликих - до 3 гектарів ділянок під замкненими природними водоймами. Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.

 

 

1. Поняття і склад земель населених пунктів;
2. Планування використання земель населених пунктів; 
3. Землі міст; 
4. Землі сільських населених пунктів; 
5. Земельні ділянки для індивідуального, житлового, гаражного і дачного будівництва.

 

 

 

Землі, зайняті населеними пунктами, призначені для розміщення міст, селищ, сільських населених пунктів. Землями населених пунктів є всі землі в межах  сільських селищних міських населених пунктів.

Всі населені пункти підрозділяють на кілька типів. В основу їх класифікації покладені наступні критерії: чисельність населення, науково-виробнича спеціалізація населеного пункту, значення населеного пункту в системі розселення населення і адміністративно-територіальній будові країни.

Населені пункти діляться на міські (міста, селища міського типу) й сільські.

Смуга населеного пункту. Ці землі обмежуються від інших категорій земель єдиного земельного фонду встановленням їх адміністративних кордонів, а саме міської, селищної, сільської смуги. Міська смуга є зовнішньою межею міста, що відокремлює його землі від прилеглих земель інших категорій (сільськогосподарського призначення, лісового фонду тощо). Значення цієї смуги полягає в тому, що вона не тільки відділяє землі міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів, а і є кордоном даного населеного пункту як адміністративно-територіальної одиниці, в межах якої здійснюється компетенція міських, селищних, сільських Рад, та їх виконкомів в області регулювання земельних відносин на підвідомчій їм території.

Види земель населених пунктів та загальна характеристика їх правового режиму. Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів) одна із складових частин єдиного земельного фонду. Ця категорія земель є територіальною базою для забудови житловими, комунально-побутовими, промисловими, транспортними та іншими будівлями та спорудами в цілях задоволення житлово-комунальних, культурно-побутових та інших потреб населення, що проживає на цій території.  

Землі населених пунктів за своїм цільовим призначенням не однорідні.

До їх складу входять: землі міської, селищної та сільської забудови; землі загального користування; землі сільськогосподарського призначення та інші угіддя; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі, зайняті міськими лісами; землі промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення.

Складові частини земель населених пунктів мають різне цільове призначення. Але правовий режим всіх цих видів земель призначений основній задачі обслуговування різного роду потреб населеного пункту.

Землі міської, селищної та сільської забудови найбільш важлива частина земель населених пунктів. До них відносяться землі, забудовані або які підлягають забудові житловими, культурно-побутовими, адміністративними, діловими, виробничими, складськими, релігійними та іншими будівлями та спорудами. Ці землі надаються підприємствам, установам і організаціям для будівництва і експлуатації промислових, виробничих, житлових, культурно-побутових, релігійних та інших будівель і споруд, а також громадянам для індивідуального житлового будівництва.

Землі загального користування у містах, селищах і сільських населених пунктах складаються із земель, які використовуються як шляхи сполучення (площі, вулиці, провулки, проїзди, проїжджі частини, набережні), для задоволення культурно-побутових потреб населення (парки, лісопарки, сквери, сади, бульвари, водоймища, пляжі), полігонів для захоронення неутилізованих промислових відходів, полігонів побутових відходів і сміттєпереробних підприємств та інших земель, що призначені для задоволення потреб міста, селища, сільського населеного пункту. На цих землях здійснюється право загального землекористування і більша їх частина не надана конкретним організаціям.

 

 

В основі правового регулювання використання земель населених пунктів лежить принцип планування. 

Відповідно до Закону України від 20 квітня 2000 р. №1699 "Про планування і забудову територій", планування територій - це процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень.

Згідно з Земельним кодексом всі землі міст, селищ, сільських населених пунктів використовуються  за їх проектами планіровки та забудови і планів земельно-господарського устрою. Проекти планіровки та забудови міст, селищ, сільських населених пунктів визначають основні напрямки використання  земель для промислового, житлового та іншого будівництва, благоустрою та розміщення місць відпочинку населення. 

План земельно-господарського устрою населеного пункту складається на основі генерального плану цього населеного пункту і затверджується відповідною місцевою Радою народних депутатів. План земельно-господарського устрою може виконуватись як розділ генерального плану населеного пункту і затверджуватись в його складі.

План земельно-господарського устрою може використовуватись для обгрунтування, розробки і подальшого планування на землях населеного пункту необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів по освоєнню, поліпшенню якості земель, їх раціональному використанню, охороні та захисту від руйнівних процесів тощо.  

Планування територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях. 

Планування територій виконується відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування. 

Планування