Земські природничо-історичні музеї півдня України: організація та природознавча діяльність 60-ті роки ХІХ ст. – початок ХХ ст.

Способом реалізації такої настанови на засадах загальності і доступності було відкриття для публіки зібраних колекцій з відповідними поясненнями спеціалістів. Кількість відвідувачів у цих музеях постійно зростала, зменшуючись лише під час політичних та революційних потрясінь. У Таврійському музеї вона у деякі роки перевершувала 30 тис., у Херсонському – 11 тис., у Катеринославському – 9 тис.

Причому, населення все більше прагнуло ознайомитися не просто з колекціями, але й з практичною стороною використання отриманих знань. За допомогою колекцій музеї знайомили населення з життям і розвитком головних шкідників сільського господарства і садівництва та засобами боротьби з ними.

У дисертації розкриваються такі напрямки популяризаторської діяльності як лекції, виставки для населення, консультативна робота, підготовка фотознімків, організаційна діяльність у справі наукового просвітництва тощо. Читання мали два основних напрямки: перший – для майбутніх і вже працюючих спеціалістів сільського господарства, другий – для широких верств населення.

Важливе місце займала видавнича діяльність: видання популярної літератури з природничо-історичних і сільськогосподарських питань, створення брошур для населення, підготовка наочних посібників у вигляді плакатів. Значна кількість статей та настанов для населення створювалася і друкувалася українською мовою, були такі публікації в Криму і татарською мовою.

Надзвичайно плідною була науково-просвітницька діяльність природничо-історичного музею Таврійського земства в Сімферополі. Більш того, ті ідеї, які розробив його засновник С. О. Мокржецький, стали програмними для інших музеїв, в першу чергу для Херсонського і частково для Катеринославського.

У ході діяльності музеїв завдання з наукового просвітництва розширювалися, з'являлися нові ідеї. Серед таких – виготовлення шкільних колекцій, а також колекцій для повітових земств та агрономічних служб. Колекції складалися, в першу чергу, з біології найбільш шкідливих для регіону комах, вони були цілеспрямованими і відзначалися повнотою відомостей про того чи іншого шкідника. Запити на такі колекції поступали з багатьох місцевостей України та імперії в цілому, колекції були визнані фахівцями кращими у порівнянні зі звичайними, що знаходились у продажу.

Оскільки Південь України був житницею держави, тут були розвинуті різні галузі сільського господарства. Їх функціонування викликало багато питань, пов'язаних з захистом рослин, боротьбою зі шкідниками садівництва тощо, тому ініціативи і діяльність земських природничо-історичних музеїв у науково-просвітницькому та популяризаторському напрямах відігравали важливу роль у соціально-економічному та культурному житті.

Результати проведеного дослідження узагальнені у висновках, основні з яких виносяться на захист:

1. Зміна соціально-економічних умов, у першу чергу розвиток товарного виробництва у сільському господарстві та нового устрою системи управління з опорою на органи місцевого самоврядування, призвела до усвідомлення необхідності щонайбільшого використання здобутків природознавства в практичній діяльності. Серед найбільш придатних для цих цілей на Півдні України установ виявилися такі практично-наукові структури, як природничо-історичні музеї.

2. Таврійський і Херсонський природничо-історичні музеї виникли як логічний підсумок розвитку ентомологічних служб (ентомологічних кабінетів), створених земствами для вирішення практичних проблем сільського господарства. Катеринославський обласний музей ім. О. М. Поля виник як пам'ятник видатному громадському діячеві О. М. Полю. Відповідно до територіального поділу України ці музеї охоплювали величезний район, на землях якого було розвинуто вирощування зернових, технічних культур, плодівництво і виноградарство.

3. Статутні завдання всіх музеїв передбачали значний розвиток природознавчих досліджень з практичним їх використанням. Програма діяльності музеїв формувалася у тісній взаємодії з земствами. У Таврійському та Херсонському природничо-історичних музеях вже при їх створенні було прийнято рішення про зосередження у них лише природознавчих досліджень, окремо від гуманітарних. У Катеринославському обласному музеї статут передбачав гармонійний розвиток як гуманітарного, так і природознавчого напрямків. Однак волею директора музею, історика за фахом, Д. І. Яворницького, музей набрав в основному історичного спрямування. Надалі в історичній та історико-науковій літературі цей музей розглядався як історичний з початку заснування, що не відповідає згідно з нашими дослідженнями початковій інституціалізації цієї установи.

4. Таврійський і Херсонський природничо-історичні музеї стали на Півдні України центрами природознавчих досліджень та їх практичного використання, в першу чергу, в галузі ентомофауни, захисту рослин, вивчення флори, фауни. Таврійський музей, з огляду на поєднання у губернії різноманітних природних умов, успішно розвивав інші напрямки досліджень, зокрема геолого-мінералогічні та гідрогеологічні. Катеринославський обласний музей зосередився переважно на комплектуванні колекцій з фауни, флори та неорганічної природи.

5. Найзначніших результатів безпосередньо у природничо-історичних музеях Півдня України було досягнуто з питань: ентомологічних – вивчення біології життя шкідників сільського господарства та їх ворогів, застосуваннярізноманітних (у тому числі і біологічних) засобів боротьби (Таврійський та Херсонський природничо-історичні музеї) ; інвентаризації та систематизації фауни, в першу чергу в таких її складових, як орнітологія (Таврійський та Херсонський музеї) та іхтіологія (Таврійський музей) ; вивчення деревної, квіткової, чагарникової і бур'янової флори (Таврійський та Херсонський музеї) ; захисту рослин (Таврійський та Херсонський музеї) ; геолого-мінералогічних та гідрогеологічних (Таврійський музей) ; ґрунтознавчих (Таврійський та частково Херсонський музеї).

6. Херсонський і Таврійський природничо-історичні музеї спромоглися широко поставити наукову і науково-практичну діяльність за рахунок особливої форми організації наукової праці – широкого залучення до досліджень на базі музеїв місцевихсил і дослідників з усіх наукових центрів Російської імперії та України. Серед них – такі відомі вчені як А. А. Ячевський, І. А. Порчинський, М. В. Курдюмов, С. В. Яцентковський, О.