Жанрова своєрідність роману Оксани Забужко «Музей покинутих секретів»

Актуальність теми дослідження. Оксана Стефанівна Забужко - сучасна українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист. Вона захистила кандидатську дисертацію на тему: «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літературознавством трудова діяльність Забужко не обмежується. Довгий час вона працює викладачем не тільки у Києві, а й у Гарвардському, Єльському, Піттсбурзькому та Колумбійському університетах. Оксана Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України. Від часу першої публікації роману «Польові дослідження з українського сексу» залишається найпопулярнішим україномовним автором.

Крім того, вона є авторкою численних культорологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Твори Забужко здобули міжнародне визнання, особливо широке - в Центральній та Східній Європі. [25; 39]

Твори письменниці входять у дискурс сучасної психологізованої літератури і вводять зразки формування статевої ідентифікації героїв, враховують ґендерні стереотипи доби та заглиблюють читача в національний контекст. Проза Забужко має виразні автобіогафічні зауваження щодо стосунків між чоловіком та жінкою, авторка володіє знаннями з психології, що поглиблює можливості інтерпретації як епосу, так і лірики письменниці. [8; 153]

Це ж доводить і Юлія Кульбабська у своїй статті «Спроба психоаналітичного підходу до інтепретації прози Оксани Забужко»: «Проза О. Забужко є вдячним матеріалом саме для психоаналітичного підходу, бо вона наскрізь психологізована та гендерно маркована. Це так зване «жіноче письмо», що заглиблює нас у внутрішній світ жінки, «жіночий простір». Проблема материнства, сестринства та дружби, інтимних стосунків із чоловіками, жінки як митця та багато інших, безпосередньо чи опосередковано з ними пов’язаних, розгортаються на сторінках творів письменниці».[17; 35] Сама О. Забужко висуває гіпотезу, за якою «жіноча література являє собою наднаціональне явище і нагадує колоніальну літературу тим, що переважно залишається незнаною, недооціненою і маргінальною». [31; 181]

Один з найпопулярніших романів О. Забужко «Польові дослідження з українського сексу», попри всі дискусії щодо неможливості українського бестселера, таки став ним - про це свідчить кількість його перевидань. Інтерес читачів до нього не один рік залишається стабільно високим, хоча поява книжки на ринку супроводжувалася скандалом. [31; 183] Інші твори О. Забужко не отримали такого розголосу (хіба що «Музей покинутих секретів»), хоча й у них чимало автобіографічних мотивів (оповідання «Сестро, сестро», повісті «Інопланетянка» й «Дівчатка», «Казка про калинову сопілку»). Дослідниця творчості письменниці Т. Гундорова стверджує, що творам О. Забужко властива «багаторівнева лірична фраза, не герметична, але гранично відкрита й пафосна». [31; 190]

Серед дослідників творчості О. Забужко треба виділити, насамперед, Я. Голобродька, який опубліккував не одну статтю із загальним оглядом творчості письменниці. Київська дослідниця Г.-П. Рижкова окреслила жанрову природу прозопису О. Забужко. Займається вивченням прози письменниці і В. Скуратівський, який назвав її «Казку про калинову сопілку» «завершенням народницької традиції», «її, діалектично кажучи, зняттям». [31; 192] Серед інших дослідників творчості варто назвати Т. Гундорову («Забужко показує окрему любовну драму як глибоку колоніальну травму, яка вразила цілий народ і зруйнувала інтимний простір роду»), Г. Грабовича (критика роману «Польові дослідження з українського сексу»), Н. Зборовську, Т. Щербаченко («гостра автобіографічність забужчиної прози штовхає до того, аби все її (наше?) життя розглядати як жанр») Л. Таран, Н. Монахову, Ю. Кульбабську, М. Моклицю, О. Корабльову (О. Забужко здійснила аналіз наслідків тоталітарного режиму у сфері сексуального життя, прoвівши аналогії між власною самотністю і самотністю України). Особливістю є те, що всі вони розглядають творчість письменниці по-різному, не знаходячи спільної думки.

Попри певні суперечки усі критики сходяться на тому, що творчість О. Забужко започаткувала в українському суспільстві дискусію на тему жінки й жіночності, а в літературі - на тему жіночого письма й жіночого погляду на сучасний світ. Водночас критики молодшого покоління, аналізуючи феміністичну тему в есеїстиці О. Забужко, зазначають, що за межами України про фемінізм «вже давно перестали говорити на такому відверто лікнепівському рівні, а просто почали так жити» (К. Ботанова) Схоже, що особливість фемінізму письменниці полягає в її намаганні поєднати його з колоніалізмом і консервативною традицією. [31; 193]

Отже, полемічність у творчості О. Забужко свідчить, що її турбують філософські питання, які переважно залишаються без відповіді. Довіряючи підсвідомості у творчості, вона водночас культивує раціональне ставлення до життя, порушуючи феміністичну проблему, продовжує оберігати традицію, наголошуючи на культурному контексті, не може відмовитися від ідеї опору. Образно: О. Забужко перебуває на межі. Цим вона й цікава. [31; 196]

Міжнародне визнання здобув й останній роман О. Забужко «Музей покинутих секретів». Роман, над яким письменниця працювала багато років, уже здобув захоплену оцінку читачів і критики як «головний твір часів української незалежності». Це - сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література й жорстока правда - про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою. [9; 832]

Темою нашого дослідження є «Жанрова своєрідність роману Оксани Забужко «Музей покинутих секретів». Вона є досить актуальною на сьогодні, оскільки з моменту публікації роману точаться безперервні дискусії щодо жанрової визначеності роману. Проте, усі погоджуються, що в «Музеї покинутих секретів» бачимо рідкісний в літературі синтез жанрів, причому їх вираження, здається, є однаково яскравим і повним. Актуальність дослідження випливає і з того, наскільки популярним є роман О. Забужко як в Україні, так і за її межами.

Об’єкт дослідження - роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів».

Предмет дослідження - жанрове поєднання в романі О. Забужко «Музей покинутих секретів».

Мета роботи - дослідити жанрову своєрідність роману.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів з підрозділами (1. Проза О. Забужко в суспільно-історичній белетристиці ХХ-ХХІ ст. (1.1 Жанрове розмаїття прозової творчості письменниці; 1.2 Стильовий синкретизм прози О. Забужко); 2. «Музей покинутих секретів» як філософський роман (2.1 Історіософська концепція в романі; 2.2 Документальність як жанрова ознака твору); 3. «Музей покинутих секретів» як психологічний роман (3.1 Роль внутрішніх монологів у композиції твору; 3.2 Тип ідеалізованого героя в романі)), висновку та списку використаної літератури, який включає 33 джерела.