Жанрові різновиди літературної казки

Казка є найпопулярнішим жанром дитячої літератури, що зумовлює незмінну актуальність дослідження даного літературного феномену.

Літературна казка – особливий різновид цього жанру, створений фан-тазією письменника. В українському та російському літературознавстві літе-ратурна казка стала предметом досліджень Л. Ю. Брауде [1], Ю. Ярмиша [9], В. Я. Проппа [6], О. Гарачковської [2] та інших.

На жаль, сучасні методичні дослідження щодо роботи з казкою в початковій школі основну увагу приділяє питанням фольклорної казки, з’ясуванні її місця та значення у формуванні духовного потенціалу особистості тощо. Утім, практично відсутні методичні розвідки з проблеми роботи над зарубіжною літературною казкою в початковій школі, незважаючи на те що в усіх класах початкової ланки вона введена до навчальних програм з читання.

За визначенням Л.Брауде літературна казка – це авторський, художній, прозаїчний або віршовий твір, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв і, в окремих випадках, орієнтований на дітей; твір, в якому неймовірне чудо відіграє роль сюжетотворного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів [1, с. 232].

Спроби класифікації літературних казок робляться у плані їх порівняння з народними. На думку Л. Брауде, народною казкою можна вважати ту, що існує в усній формі. Проміжна ланка – казка фіксована. Наступний крок – літературна казка, створена за фольклорними мотивами. О. Гарачковська вважає, що в основу класифікації літературних казок найбільш доцільно покласти джерело, з якого бере сюжет письменник [2, с. 130]. У зв'язку з цим дослідниця виділяє літературні казки, створені на основі російських народних казок, на основі європейського фольклору, авантюрних романів, притч, міфів, легенд тощо. 

Особливе місце займають казки, створені фантазією письменника. 

Ю. Ярмиш пропонує виділяти такі групи літературних казок:

• художній переказ народного сюжету;
• казка за фольклорними мотивами;
• власне авторська казка, яка використовує основні закони жанру, але до фольклорних сюжетів, образів може й не вдаватися [9, с. 227].

М. В. Масловська поділяє літературну казку на дві групи:

• вільна інтерпретація сталих фабульних фольклорних схем;
• казки з оригінальною фабулою, у яку широко вводяться чарівно-фантастичні елементи [4, с. 143].

Авторська казка має багато спільних рис з фольклорною: у ній йдеться про вигадані події та пригоди, діють фантастичні істоти, звірі наділяються людськими рисами, використовуються чарівні предмети, зображується боротьба добра і зла тощо. Літературні казки, на відміну від фольклорних, спочатку друкуються у окремих книгах, а пізніше можуть бути усно переказані читачами. Фольклорні ж спочатку побутують лише в усних переказах, а вже пізніше, навіть через багато століть, можуть бути записані фольклористами. У літературної казки, як і будь-якого літературного твору, є автор, а у народних казок є безліч авторів-оповідачів, кожен з яких може додати до оповіді щось своє.

Казки бувають різні, але в літературознавстві до цього часу не створено єдиної класифікації. Різні науковці пропонують свої варіанти, дуже серйозно обґрунтовані. Найбільш часто зустрічається поділ казок на чарівні, повчальні, біологічні і новелістичні. Різні чарівні перетворення виключають мораль, чарівне майже завжди присутнє в образах казкових тварин: вони розмовляють людською мовою, що неможливе в дійсному житті.

Ще існує поділ на народні, створені колективною фантазією наших предків, і на літературні, авторські, які являються плодом письменницької уяви. Десь посередині знаходяться народні казки, піддані літературній обробці: це казки братів Грімм, Афанасьєва. Треба сказати, що дуже рідко казка являється плодом вигадки автора. Знамениті казкарі Сидір Воробкевич, Іван Нечуй-Левицький, Стефан Ковалів, Панас Мирний, Дніпрова Чайка, Володимир Леонтович, Осип Маковей, Василь Корнієнко, Грицько Григоренко, Одарка Романова, Іван Дем’янчук, Омелько Островський, Михайло Жук., Франко І., Леся Українка черпали з фольклорної скрині, беручи сюжети, образи і мотиви. Їх потужний творчий потенціал дав їм змогу далеко відійти від народної першооснови.

Здавна дослідники вказували на різноманітність художніх форм казки як на її суттєву жанрову ознаку. В. Пропп навіть висловив думку, що групи казок, об’єднані на основі особливостей форми і поетики, є не жанровими різновидами, а окремими жанрами [6, с. 55].

І. Франко у своїй спробі класифікувати казки дійшов такого висновку, що існують:

1) казки звірині;

2) казки:

а) казки чудесні;

б) казки легендарного характеру;

в) казки-новели;

г) казки про дурного чорта або велетня;

3) анекдоти [9, с. 19].

Але М. Грушевський критикував такий поділ, вважаючи основною помилкою те, що “він класифікує не прості мотиви, а доволі складні комбінації їх, і притім занадто притримується германських казкових тем. Сам дослідник не подає класифікації казок, а виділяє головні казкові мотиви-образи чи “мікротеми”. Тут розглядаються космічні сили чи космогонічні образи, образи змія, Баби-яги, Кощія, тваринні персонажі тощо.

В. Пропп також вважав, що види казок можна визначати за їх струк-турними ознаками (особливо для творів з чіткою сталою композицією) або за характером дійових осіб (у випадку, коли єдність композиції відсутня) [7, с. 43].

Традиційно прийнятим у сучасній науці є поділ казок на казки про тварин (птахів, рослин, комах), чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні) та суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні), з окремими розгалуженнями чи підвидами у кожній з названих груп. Така класифікація є цілком прийнятною, тому візьмемо її за основу, долучивши до неї казки з міфологічними мотивами (окрему групу яких виділяє М. Грушевський і яка у праці О. В. Сорокотенко названа культово-анімістичними (міфологічними) казками, “оскільки ці оповіді витворились на основі давніх культів та анімістичних уявлень і вбирають в себе елементи доісторичних вірувань” [8, с. 9].

Казкова літературна спадщина на сьогодні жанрово безкінечно різноманітна. Це казки-поеми, казки-новели, казки-оповідання, казки-повісті, казки-легенди, казки-перекази, казки, наближені до притч, байок, ліричних віршів, та навіть цілі казкові епопеї. Об’єднує все це розмаїття наявність елементу дива, яке вводиться в текст через окремі чарівні персонажі та предмети, в результаті чого утворюється цілісний казковий світ. Літературна казка як казка авторська відрізняється від народної суб’єктивним забарвленням оповіді. Письменник, використовуючи казкову форму, відбиває своє бачення дійсності, вирішує проблеми сучасності. У літературній казці все самобутнє: і відбір життєвого матеріалу, підхід до нього, емоційне забарвлення мови.

Питання жанрової специфіки літературної казки в сучасному літературознавстві залишається до кінця не визначеним та не дослідженим. У сучасному художньому світі існує величезна кількість казок, створених письменницькою фантазією. Літературна казка несе на собі відбиток авторської особистості, типові риси доби, в яку вона була створена. Стійкий читацький досвід підказує нам, що це твір, створений письменником і тому наділений  неповторною творчою індивідуальністю письменника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Брауде Л. Ю. К истории понятия «литературная сказка» / Л.Ю. Брауде // Известия АН СССР. Серия литературы и языка.–1977.–Т.36.–№3. – С. 231-239.
2. Гарачковська О.  Жанр казки в дослідницькому дискурсі / О. Гарачковська // Київ. старовина. - 2007. - № 6. - С. 129-137.
3. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: монографія / Н. Копистянська. – Львів: ПАІС, 2005. – 368 с.
4. Масловська М. В. Українська літературна казка в контексті європейської / М. В. Масловська // Вісн. Житомир. держ. пед. ун-ту. - 2004. - № 15. - С. 142-145.
5. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті: Проект// М-во освіти і науки України. АПН України. – К., 2001. – 24 с.
6. Пропп В. Я. Исторические сказки волшебной сказки / В. Я. Пропп. – Л.: Просвещение, 1986. – 365 с.
7. Пропп В. Я. Трансформація чарівних казок / В. Я. Пропп // Фольклор і дійсність. К.: Генеза, 2005. – 184 с.
8. Сорокотенко О.В. Літературна казка: порівняльний та типологічний аспекти: автореф. дис. к. філол. н. / О.Сорокотенко. – Одеса, 1996. – 16 с. 
9. Ярмиш Ю. Усвіті казки: Літературно-критичний нарис / Ю. Ярмиш. – К.: Рад. письменник, 1975. – 144 с.