Жіночий досвід ґулаґу: стан досліджень та джерельні ресурси в українському контексті

Особливе місце саме у жіночих спогадах посідає тема жіночої тілесності та сексуальності в неволі. Вочевидь в умовах повної безправності в’язнів та адміністративного свавілля, яке панувало в таборах, жінки були особливо уразливими з огляду саме на свою стать, однак лише одиниці готові відкрито говорити про це. У своєму знаковому дослідженні про повсякдення ҐУЛАҐу Е. Епплбом цитує спогади кількох чоловіків-політв’язнів (О. Солженіцина, Е. Буки, Л. Разґона), які описували узвичаєні практики групового зґвалтування жінок в’язнями-кримінальниками і під час етапування, і в таборових бараках, і на місці праці, за мовчазного потурання охорони та адміністрації таборів . Так само й В. Кузін цитує спогади двох інших чоловіків по ҐУЛАҐу (С. Мальсаґова  та Б. Ширяєва ), де описано конкретні практики повсякчасного сексуального насильства охоронців таборів над беззахисними жінками . До того ж, як пишуть ці та інші автори, самі вільнонаймані працівники зон і таборів масово зловживали своїм становищем і владою, у різний спосіб примушуючи ув’язнених жінок до проституції (яка для декого стала стратегією виживання). Однак у спогадах українських невільниць ми заледве знаходимо лише окремі коротенькі згадки чи натяки про цей аспект таборового життя. В. Шаповалова, американська дослідниця російського походження, котра вивчає жіночий досвід ҐУЛАҐу на основі значного масиву жіночих спогадів, стверджує, що в таборах «загроза зґвалтування була невід’ємною частиною життя ув’язнених жінок» . Тому відсутність свідчень, уникання чи замовчування цієї теми (що може бути як свідомим рішенням через почуття сорому чи провини, так і наслідком дії захисних механізмів пам’яті, яка витісняє травматичний досвід) не можна вважати доказом того, що українські жінки не зазнали сексуальної наруги. Ця сторона системного ґендерно забарвленого насильства щодо українок у неволі потребує окремого вивчення. Натомість в інших національних контекстах такі студії вже розвиваються. Зокрема румунський історик Ґ. Кормос у своїх розвідках зосереджує особливу увагу на ґендерно-специфічному (насамперед сексуальному) насильстві щодо політичних невільниць та злочинному порушенні їхніх репродуктивних прав .

Висновки: потреба й перспективи ґендерних досліджень досвіду політичних ув’язнень

Українські дослідники історії ҐУЛАҐу поки що мало уваги приділяли ґендерним аспектам табірного життя. Чи не єдиний виняток – доробок Т. Вронської, котра розглядає ґендерні аспекти репресивної політики періоду Великого терору, з’ясовує кількість і розкриває долю жінок, котрі були засудженими як дружини та члени родин «зрадників Батьківщини», висвітлює умови утримання жінок і дітей у таборах . Авторка аналізує величезний масив архівних матеріалів (насамперед офіційні документи репресивних органів), що дозволяє доволі точно встановити масштаби репресій проти жінок і відновити хронологію перебігу відповідних подій. Однак без залучення спогадів колишніх жінок-політв’язнів (зокрема українок) цілісна реконструкція особливостей жіночого повсякдення в таборах виявилася проблематичною; та й брак доступу до іноземних публікацій і цієї тематики дещо обмежили погляд авторки на проблему жіночого досвіду ҐУЛАҐу. Крім того, специфічна група жінок-політв’язнів та обмежений період, на якому сфокусоване це дослідження, не дозволяє робити ширші узагальнення й висновки про ґендерні досвіди репресій. Інші українські дослідники, котрі поглиблено займалися певними сторонами життя політв’язнів, також не приділяли окремої уваги саме ґендерним аспектам. Зокрема Л. Бондарук, яка вивчала український рух опору таповстання в’язнів у таборах, у своїх публікаціях не виокремлює жіночу участь у цих процесах і не аналізує їх із ґендерної перспективи, хоча й усвідомлює особливості становища жінок . Подібно й інші дослідники, котрі вивчають повсякдення таборів, умови утримання та праці політв’язнів, не фокусуються спеціально на ґендерних відмінностях досвіду саме жінок .

Нинішнє удоступнення закритих раніше для дослідників архівних ресурсів у поєднанні з особистими спогадами колишніх невільниць ҐУЛАҐу відкривають нові перспективи для вивчення й аналізу табірного повсякдення крізь призму категорії ґендеру. Попри значний суспільний резонанс навколо радянських політичних репресій як частини політики етноциду, українцям – науковцям, активістам-правозахисникам та простим громадянам – насправді практично нічого невідомо про повсякденне життя українок у сталінських таборах. Як удавалося їм не лише виживати, але й зберігати свою ґендерну й національну ідентичності, віру, людяність? Що означало бути українською жінкою в ҐУЛАҐу? Як пережите позначилося на майбутніх життєвих траєкторіях тих жінок? Вивчення й осмислення цього досвіду є невід’ємною передумовою успішного подолання тоталітарної спадщини та розбудови справді демократичного суспільства в Україні.