Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Життя та творчість Ігоря Соневицького

Предмет: 
Тип роботи: 
Повідомлення до семінарського заняття
К-сть сторінок: 
5
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Безупинність розвитку української духовної музики збереглася лише у діаспорі і особливо в творчості українського композитора у США, Ігоря Соневицького. Ще 19-річним юнаком у 1945 році він написав частини літургії. Та найбільш визначними його творами у жанрі церковної музики є «Служба Божа», «Панахида», «Canti spirituali» («Духовні співи») і «Над Вавилонськими ріками», які виникли у 1980-90-ті роки.

Ігор Соневицький народився 1926 року в Гадинківцях, тепер Чортківського району Тернопільської області. Навчався у Львові, де познайомився з музикою 

С. Людкевича, В. Барвінського, М. Колесси. Війна кинула його в чужий світ - він опинився у Мюнхені, де здобув музичну освіту по класу композиції і диригування в Державній Музичній Академії. Музикознавство вивчав в Українському Вільному Університеті. В 50-ті роки композитор переїхав до США. В Америці Ігор Соневицький розгортає інтенсивну мистецьку діяльність: він диригує хоровими колективами (“Думка” в Нью-Йорку, “Трембіта” в Ньюарку), тривалий час викладає музичні дисципліни в Українському Музичному Інституті Америки, пише дослідження про українську церковну музику, про композиторів А.Веделя, Н.Нижанківського, співака М.Скала-Старицького, редагує музикознавчі праці М.Грінченка, видає пісні Р.Купчинського і І.Подільського.

Навчався у Вищому Музичному Інституті ім. Лисенка у Львові, Музичній Академії у Відні і Державній Музичній Академії у Мюнхені (диплом, 1950); Доктор філософії в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, (1961). З 1950 у США, співзасновник та викладач Українського Музичного Інституту в Нью-Йорку (у роках 1959-61 - його директор).

Диригент хору «Думка» в Нью-Йорку, «Трембіта» в Ньюарку, «Українського Хору ім. Тараса Шевченка» в Клівеленді. Професор Українського Католицького Університету в Римі (1971-1980), дійсний член Української Вільної Академії Наук в США і Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, член Американського Музикологічного Товариства та Асоціяції Американських Композиторів, засновник і керівник Центру Української Культури в Гантері (1983-2003).

Твори: Опера «Зоря», балет «Попелюшка», кантата «Любіть Україну» до слів Сосюри, для фортепіана: Варіації, Триптих, Мініатюри, зб. п’єс «Пори Року» (1999), фортепіановий концерт «Солоспіви» (1993), «Духовні Твори» (Літургія, Панахида та Canti Spirituali, 1999) солові та хорові твори на слова Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, Є. Маланюка, Б. І. Антонича, В. Симоненка та ін.; близько 30 музичних оформлень для театру до драми Лесі Українки «Лісова пісня», Івана Франка «Іван Вишенський» та ін., обробки народних пісень. 

До друкованих праць І. Соневицького належать: «Артем Ведель і його музична спадщина» - перша в історії монографія про геніального композитора (1966), «Композиторська спадщина Нестора Нижанківського» (1973), «Словник Українських Композиторів» (1995), «Мирослав Скала-Старицький» (2000); редактор 2-го видання «Історія Української Музики» M. Грінченка, «Ми йдемо в бій» (пісні Романа Купчинського), статті та рецензії в пресі.

Автор творів різних жанрів, вокальних та інструментальних, саме в духовній музиці композитор виражається у повну силу свого таланту. Звернення Соневицького до цього жанру мало зв'язок з його походженням з священицького роду, з родинними християнськими традиціями і особливо з його викладацькою працею в Українському Католицькому Університеті в Римі. 

Підхід до релігійних тем у Соневицького, насамперед, ліричний, емоційний. Це втілення молитви, душевного піднесення чи благання, і відтворення стану його духа: глибокої віри, великої любові до людей, доброти; прагнення дати, допомогти, жити в повну силу, але насамперед внутрішнім єством.

Ці якості особистості композитора в його духовній музиці яскраво втілилися у Службі Божій на мішаний хор без супроводу. Музика вражає тут, насамперед, щирістю і простотою. Автор не прагне до вишуканості, складності, до створення чогось цілком нового. Навпаки, слухаючи «Літургію» Соневицького, складається враження, що ця музика вже добре відома слухачеві, він сприймає її як свою, рідну. Насправді ж вона оригінальна і нова, але випливає з українських народних і церковних традицій. У загальних рисах - це мелодійність, наскрізна проспіваність, навіть відтворення такої риси української натури як смуток, скорбота, у переважаючій мінорній тональності.

Власне ладовість - це конкретна риса композиторського почерку, яка проявляється у відбитку характерних рис думи, а з іншого боку - гуцульського фольклору. Ще одною істотною особливістю українського народного співу, яку композитор відтворив у своїй «Літургії», є підголосковий виклад у хорі, у фактурі кожної частини і у розвитку, який відбувається шляхом розспівування мотиву у всіх голосах.

Важливою рисою є також лаконічність проведення основної думки без пишності розвитку, зайвих повторень, але з повнотою і переконливістю вираження. У «Службі Божій» І. Соневицького спостерігається, з одного боку, єдність музичної мови, спільність її певних загальних рис, характеру мелодики і її побудови, фактури, а також певних мелодичних зворотів. З іншого ж - частини Літургії написані в різних тональностях, вони є завершеними номерами, які можуть виконуватися окремо.

Як «Служба Божа», так і «Панахида» спираються на ортодоксальні літургічні тексти і форми. Панахида написана для мішаного хору a capella і соло баса. Зі «Службою Божою» її споріднюють спільна тональність (соль-мінор), найвигідніша для хорового співу, і, насамперед, безпосередність і щирість висловлювання. У «Панахиді» музична мова здається ще простішою, музичні засоби ще економнішими.

Співучість, першоплановість мелодики в «Панахиді» випливають з традицій української церковної музики. Саме звідсіль походять риси народної пісенності у цьому творі. Проте, насамперед, тут йдеться про загальний ліричний сумовитий настрій, поєднаний спільним для всіх частин темповим позначенням - Andante elegico.

Цикл Canti spirituali - “Духовні співи” також створений на ортодоксальні тексти. Він знаходиться на межі жанрів - прикладної церковної музики і концертної. Але це тільки формальне окреслення. Пишучи цей цикл з 15-ти номерів, композитор не думав про його конкретне визначення. Зрілість митця, який прожив внутрішньо багате життя, вилилася в музику великої глибини і сили переконливості. За дуже короткий час вона була сприйнята слухачами і міцно увійшла в концертний репертуар і як цикл, і окремими частинами. Особливо часто виконуються і захоплено сприймаються чотири номери для голосу соло (сопрано) - “Богородице Діво”, “Під Твою милість”, “Страдальна мати”, “Алілуйя”.

Цикл «Canti spirituali» написаний для мішаного хору a capella і солістів (сопрано або тенора) з супроводом фортепіано або струнного оркестру. Інструментальний (а не хоровий) акомпанемент в солюючих номерах робить можливим їх окреме концертне виконання. Найістотніші стильові риси Духовних співів є, водночас, виразом індивідуальності композитора. Це, насамперед, наскрізний ліричний характер музики, що конкретно втілилося у поєднанні рис романтичних з українськими народними. Якщо перші найбільш помітні в гармонії, то другі - у мелодичних зворотах. Саме мелодичний елемент, співучість знаходиться на першому місці у «Canti spirituali».

Вираження зосередженого настрою скорботи і молитви, викликало перевагу мінорних тональностей. Це створює сильний драматизуючий фактор: поява мажору є різким контрастом. Особливо це підкреслено у закінченні. Після трагедійної наснаги молитви “Під Твою милість”, 15-й номер циклу вносить найбільший у ньому контраст. “Христос воскрес” - це тріумфальний гімн, вираження найвищої радості.

Одним з найвизначніших досягнень у творчості композитора є один з Давидових Псалмів (№137) - «Над Вавилонськими ріками». Оплакування єврейського народу, вигнаного зі зруйнованого Єрусалиму до Вавилонської неволі, набуває такого емоційного забарвлення, такої скорботи, що могло бути викликані тільки уявою про рідний народ. Композитору вдалося втілити це в музиці.

Список використаних джерел:

  1. Павлишин С.  Ігор Соневицький / С. Павлишин. - Л.: БаК, 2005. - 119 с.
  2. Ясіновський Ю. Ігор Соневицький: наукова конференція у 85-ту річнцю від дня народження / Ю. Ясіновський // Українська музика. -  2012. - №1. - С. 193-194.
Фото Капча