Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Життя та творчість А. П. Чехова

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Життя та творчість А. П. Чехова
 
Чехов Антон Павлович народився 17 січня 1860 року, у Таганрозі. Його батько, Павло Ігорович – купець третьої гільдії, власник бакалійної крамниці. Мати, Євгенія Яківна, уроджена Морозова. Антон – третій син у родині, його старші брати – Олександр (літератор) і Микола (художник), молодші – Іван (учитель) і Михайло (літератор), сестра Марія (учителька, займалася живописом). У 1868 Чехов поступив у таганрозьку гімназію, з дитинства допомагав батьку в крамниці. У 1876 батько, що розорився, таємно виїхав у Москву і за ним поїхала і родина.
 
Залишившись один, Чехов продовжував учитися, заробляв на життя репетиторством. У 1879 закінчив гімназію, переїхав у Москву і вступив на медичний факультет Московського університету. Тут слухав лекції Н. В. Скліфосовського, Г. А. Захар’їна, Ф. Ф. Ерісмана й інших. Закінчивши в 1884 університет і одержавши звання повітового лікаря, Чехов займався лікарською практикою, у 1884-85 написав роботу “Лікарська справа в Росії”.
З кінця 70-х почалася літературна діяльність Чехова. Ще в 1877 він брав участь у гімназичному журналі “Дозвілля”. Наприкінці 70-х років написав п’єсу “Безотцовщина”. Одна з перших опублікованих гуморесок Чехова – “Кому платити”. У березні 1880 у журналі “Стрекоза” були надруковані розповідь Чехова “Лист донського поміщика Степана Володимировича N. до ученого сусіда доктора Фрідріха” і пародійна гумореска “Що найчастіше зустрічається в романах, повістях і т. п.? ”.
У студентські роки Чехов співробітничав у журналах “Стрекоза”, “Будильник”, “Глядач”, “Москва” і інших, у газеті “Новини дня”, з 1885 – у “Петербурзькій газеті”. Підписувався псевдонімами – Антоша, Людина без селезінки, Рувер, Брат мого брата, Улісс і іншими, найчастіше – Антоша Чехонте.
З 1882 писав для петербурзького журналу “Осколки”, вів огляд “Осколки московського життя” (1883-85). Багато розповідей і гуморески Чехова викликали цензурне втручання – виправлення чи заборона. Про розповідь “Унтер Пришибеєв” цензор писав, що там зображуються “... виродливі суспільні форми, що з”явилися внаслідок посиленого нагляду поліції”.
Підготовлений до друку в 1882 збірник “Шелопаи і добросерді” не вийшов у світло, мабуть, по цензурних причинах. Перша книга розповідей Чехова – “Казки Мельпомени” (1884). За нею з’являються “Строкаті розповіді” (1886), “У пітьмах”, “Безневинні слова” (1887), “Розповіді” (1888), “Хмурі люди” (1890).
З 1886 Чехов співробітничав у газеті “Новий час”, що видавався А. С. Сувориним, з 1888 – у “Північному віснику”, з 1892 – у журналі “Російська думка”.
У 1890 Чехов здійснив поїздку на острів Сахалін. “... Це місце, – писав він, – нестерпних страждань, на які тільки буває здатна людина вільна і підневільна”. Поїздка через усю країну, перебування на Сахаліні, уважне вивчення умов життя каторжних і засланих, проведений Чеховим перепис населення острова – усе це залишило глибокий слід у його творчій свідомості. Безпосереднім підсумком сахалінських вражень з’явилася очерково-публіцистична книга “Острів Сахалін”. По-своєму відбилися сахалінські враження й у художніх творах, у розповідях “У засланні” (1892), “Убивство” (1895), особливо в повісті “Палата № б” (1892). Сповнена духом протесту проти похмурої, “тюремної” дійсності, повість стала вищим щаблем. У 80-х Чехов багато працював для театру: драматичний етюд “Калхас”, п’єса “Іванов”, одноактна п’єса “Весілля”, п’єса “Лісовик”, водевілі “Про шкоду тютюну” (1886), “Ведмідь” (1888), “Пропозиція” (1888-89), “Трагік поневолі” (1889-90), “Ювілей” (1891-92).
У 1890-і-1900-і роки. Чехов зробив кілька поїздок за кордон. На зворотному шляху з острова Сахалін він плив на пароплаві через Індійський океан, виїжджав у Європу в 1891, 1894, 1897-98, 1900-1901 і – востаннє – у 1904 році.
У 1892 Чехов купив маєток Меліхово в Серпуховському повіті, у 13 верстах від станції Лопасня (нині -місто Чехов). Він допомагав місцевим селянам як лікар, будував школи для селянських дітей у Меліхові і прилеглих селах, виїжджав у губернії, охоплені голодом (1892), працював дільничним лікарем під час епідемії холери (1892-93), брав участь у загальному переписі населення (1897).
Приблизно з 1893 почалася нова смуга у творчому стані і настрої Чехова. У 1894 він написав розповідь “Студент”, де затверджується думка про те, що “... правда і краса... продовжувалися безупинно до цього дня і, очевидно, завжди складали головне в людському житті і взагалі на землі”. Герой “Розповіді старшого садівника”, написаного тоді ж, говорить: “Вірувати в бога неважко... Ні, Ви в людину увіруйте! ”.
Важливою віхою в театральному досягненні Чехова з’явився спектакль “Три сестри” на сцені Московського художнього театру в 1940 (режисер Немирович-Данченко). Постановки визначили на багато років шляхи і форми сценічного тлумачення Чехова в російському і світовому театрі. Разом з тим театральна інтерпретація Чехова відрізняється розмаїтістю стильових підходів і манер. Досвід російського і світового театру свідчить, що зазнають поразки режисери, що намагаються побачити в Чехову “тільки сатирика”, один лише водевільний початок, чи, навпаки, йдуть до ліричного розкриття п’єс поза їхньою комедійною природою. Настає час цілісного і багатобічного тлумачення Чехова-драматурга в його діалектичній складності, неповторному сплаві ліричних і сатиричних мотивів.
Вищого розквіту досягла майстерність Чехова-драматурга. Після “Чайки” він у 1896 написав п’єсу “Дядя Ваня”, у 1900-1901 – “Три сестри” (відзначена Грибоєдовською премією), у 1903-1904 – “Вишневий сад”.
У 1898 Чехов переїхав з Меліхова в Ялту, де побудував будинок. Тут він зустрічався з Л. Н. Толстим, М. Горьким, И. А. Буніним, А. И. Купріним, І. І. Левітаном, з яким дружив ще з 80-х років. У 1901 Чехов оженився на артистці О. Л. Кніппер. Позиція Чехова під час процесу Дрейфуса і розрив із суворинською реакційною газетою “Новий час”, співчутливе відношення до студентських хвилювань, підтримка А. В. Амфітеатрова, висланого за фейлетон, у якому висміювалася династія Романов, – усі ці факти біографії Чехова відбивали його стрімкий ідейний ріст, підвищений інтерес до громадського життя.
Обраний почесним академіком у 1900, він разом з В. Г. Короленко в 1902 відмовився від цього звання в знак протесту проти скасування Миколою II обрання Горького почесним академіком.
У творчості зрілого Чехова кінця 1980-х – нач. 1900-х років виразно визначається центральна тема. Не просте розкриття внутрішнього світу героя і не розвиток дії, але зображення “... впливу суспільних відносин і життєвих зіткнень на характери” – от що більше всього займало Чехова, що стало своєрідним дослідником “душі” сучасної людини. Звідси головна тема – людська байдужість, “сонна одур”, свого роду іспит героя, що пробуджується від духовної сплячки чи, махнувши на усіх рукою, підкоряється їй.
У зв’язку з різким погіршенням здоров’я (туберкульоз) Чехов на початку червня 1904 виїхав для лікування в Німеччину, на курорт Баденвейлер, де й помер.
Про популярність його свідчить те, що музеї Чехова створені в Таганрозі, Москві (у будинку, де родина Чехова жила в 1886-90-х рр.), Меліхові, Сумах, Ялті і на Сахаліні.
 
Пам’ятник А. П. Чехову у Саратові
 
Список використаних джерел:
 
1. Бунин И. А., О Чехове. Незаконченная книга, Нью-Йорк, 1975.
2. Бунин И. А. А. П. Чехов в воспоминаниях современников, М., 1960.
3. Катаев В. Б. Герой и идея в произведениях Чехова 90-х годов. – “Вестник МГУ. Филология”, 1968. № 6.
Фото Капча