ЗМІСТ
Постать М. Костомарова у всій багатогранності духовних обширів, з усім багатством його величезного, як на одну людину, доробку історика, фольклориста, поета, драматурга, прозаїка, літературного критика, публіциста – мало знана сучасному читачеві. Ні його історичні дослідження, ні значна частина прозової та публіцистичної спадщини не перевидавалися багато років. Справа поліпшилася у зв'язку із 150-річним ювілеєм М. Костомарова, що його, за рішенням ЮНЕСКО, відзначив увесь світ ще у 1967 р.
Зважаючи на всезростаючий інтерес сучасного українського суспільства до творчості геніїв свого народу, слді відзначити, що тема бакалаврської роботи є досить актуальною.
Аж донедавна побутувала думка, що замолоду М. Костомаров відзначався прогресивними поглядами, а з початком урядової реакції у 60-х рр. у нього відбувся злам, і він перейшов на консервативні позиції. Однак Костомаров був складною і духовно нетрадиційною людиною, тому його не можна було вкласти в прокрустове ложе будь-якої схеми. Звичайно, доводилося і йому часом іти на компроміс із офіційною думкою чи поступатись під тиском обставин.
Але мало хто був такий сміливий і рішучий у відстоюванні тих принципів, які він вважав єдино правильними,- навіть проти численної опозиції. Цей «ритуаліст», прихильник усталеного способу життя й праці, над усе шанував свободу думки й совісті та ненавидів насильство, а надто духовне. І цим іноді слід пояснювати деякі його вчинки. У той же час він був на диво терплячий до критики.
Плідність його праці викликала подив: на неї складалася і його організованість, і дивовижна пам'ять та ерудиція, і практичне знання багатьох європейських і класичних мов. Сучасники захоплювалися його вмінням знайти спільну мову з людиною будь-якого кола, цікавими розповідями, дотепними жартами, щирим молодечим сміхом.
Він мав про що розповідати. Адже все життя мандрував, придивлявся до нових місць. Вони промовляли йому як історикові більше, ніж будь-кому іншому. Складовою чергового наукового пошуку було обов'язкове відвідання місць, де відбулися події. Його «даровитая, страстная, впечатлительная натура», як писав 1895 р. М. Подорожний, поглинала враження; і він нічого не забував.
Усе життя М. Костомаров, хоч був переважно кабінетним вченим, мав широкі контакти з людьми: цьому сприяли його відомі «вівторки», публічні лекції, інтенсивне листування. Він відвідував театри, музеї, виставки, професіонально рецензував мистецькі новинки; знав напам'ять церковні відправи. Буквально за кілька днів до смерті домігся, щоб його відвезли на виставку – знову побачити нову картину І. Є. Рєпіна «Іван Грозний при вбитому ним сині».
Про літературні уподобання М. Костомарова його секретарка, що працювала з ним у 70-х рр., пізніше – письменниця й літературознавець, дружина В. М. Білозерського Надія Олександрівна, писала так: «Нередко от мифологии Н. Ив. непосредственно переходил к поэзии. Помню раз, по поводу Прометея, он припомнил «Кавказ» Шевченко и продекламировал его наизусть от первой строфы до последней. Шевченко был его любимым поэтом и всего ближе говорил его сердцу, хотя он высоко ценил Гете, Байрона, Мицкевича, Пушкина. Современная поэзия и беллетристика сравнительно мало занимала его, но тем не менее он отдавал должную справедливость таланту Гончарова, Тургенева, Л. Толстого, Островского и др. Что касается Некрасова, то он отвергал в нем всякое поэтическое дарование, а Щедрин оставался до конца непонятным для него».
Широко освічений, М. Костомаров знав і любив класичну світову літературу, насолоджувався літературними шедеврами античності, невтомно працював у російській культурі; та найглибшою і найболючішою його любов'ю завжди були українське слово й українська пісня.
Об’єктом дослідження визначено історичний період життя М. Костомарова, а предметом – власне історичну постать вченого.
Мета роботи полягає у вивченні творчих надбань М. Костомарова та його ролі у літературі, історії, політиці та інших галузях суспільного життя досліджуваного періоду.
Відповідно до мети роботи визначено наступні її завдання:
- опрацювати та проаналізувати різні періоди життя та творчості М. Костомарова;
- дослідити специфіку його творів з точки зору їх ролі у суспільно-політичному житті;
- визначити основні напрямки роботи вченого та провести їх огляд.
Щодо історіографії життя та творчості М. Костомарова, то на сьогодні опубліковано низку розвідок, розділи про поезію та драматургію у другому томі восьмитомної «Історії української літератури», двотомне видання творів (1967), поетичний доробок в серії «Бібліотека поета» (1972), монографії П. Попова «М. Костомаров як фольклорист» (1968) та Ю. Пінчука «Исторические взгляды Н. И. Костомарова» (1984), докладну розвідку М. Т. Яценка в колективній монографії «Історія української літературної критики» (1988) і, нарешті, однотомник «Исторические произведения. Автобиография» та повість «Кудеяр» (1989).
Структура бакалаврської роботи побудована наступним чином: вступ, 3 основних розділи (2 з розподілом), висновки та список використаної літератури.
- Автобиография Н. И. Костомарова. – Рус. Мысль, 1985. – 688 с.
- Богучаров И. Лекции по истории Западной России М. Кояловича, 1864. - В кн.: Научно-публицистические и полемические писания Костомарова. – 932 с.
- Грушевський М. Українська історіографія і М. Костомаров // Молода нація. – 2002. – ч. 1. – c. 13-42.
- Захарченко М. В. Соціологічна думка України. – К.: Заповіт, 1996. – 332 с.
- Карпов Г. Критический обзор разработки главных русских источников, к истории Малороссии относящихся, за время: 8 января 1654 – 30-е мая 1672 года. – М., 1870. – 212 с.
- Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей: В 3 кн. – М.: АСТ, 1993. – 758 с.
- Костомаров Н. И. Исторические монографии и исследования: В 2 кн. – М.: АСТ, 1990. – 236 с.
- Костомаров Н. И. Предания первоначальной русской летописи в соображениях с русскими народными преданиями в песнях, сказках и обычаях. // Костомаров Н. И. Раскол: Исторические монографии и исследования. - М., 1994. – 512 с.
- Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. – М.: ФАЛ-М, 1998. – 611 с.
- Костомаров Н. И. Твори, т. 1. //упоряд. М. Смілянська. – К.: Дніпро, 1990. – 536 с.
- Костомаров Н.И. Богдан Хмельницкий: Материалы и исследования. – М., 1994. – 768 с.
- Костомаров Н.И. Домашняя жизнь и нравы великорусского народа: утварь, одежда, пища и питье, здоровье и болезни, нравы, обряды, прием гостей.- М.: АСТ, 1993. – 399 с.
- Костомаров Погодину // Голос, 1964, № 62. – с. 7-11.
- Костомарова А. Последние годы жизни Н. И. Костомарова. – М.: Вече, 1990.
- Литвак Б. Г. Николай Иванович Костомаров // Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа. – М.,1992. – 99 с.
- Павленко Н. И. Тернистый путь к славе // Наука и жизнь.- 1994.- N 4.- С.86-94.
- Пинчук Ю. Исторические взгляды Н. И. Костомарова. – М.: Мысль, 1990. – 188 с.
- Пінчук Ю. Огляд історіографії про М. Костомарова // Українська література в іменах і дослідженнях. – К.: Наукова думка, 1996. – 18 с.
- Полухин Л. К. Формирование исторических взглядов Н. И. Костомарова // История украинской литературы. – К., 1959. – 1066 с.
- Попов П. М. М. Костомаров як фольклорист і етнограф. – Рівне, 2000. – 24 с.
- Русявий А. В. М.І. Костомаров у 1817-1860 р. // Старовина. – 1991. - № 2.
- Самковский В. В. Взгляды Костомарова. – К.: Наукова думка, 1984. – 236 с.
- Скачко В. В. Н. И. Костомаров в 1817-1860 гг. // Рус. Старина. – 1991. - № 6. – с. 55-69.
- Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 644 с.
- Янкевич В. М. Костомаров: сторінки Великого життя // Освіта України. – МОНУ. – 2004. – № 41. – с. 19-34.