Зміст професійної підготовки фахівця фізичної реабілітації до роботи зі спортсменами

М. Романишин

 

 

В статті розглянуто зміст професійної підготовки фахівця фізичної реабілітації до роботи зі спортсменами.

Ключові слова: професійна підготовка, фахівець фізичної реабілітації.

 

В статье рассмотрено содержание профессиональной подготовки специалиста по физической реабилитации к работе со спортсменами.

Ключевые слова: профессиональная подготовка, специалист по физической реабилитации.

 

In article the maintenance of vocational training of the expert in physical rehabilitation to work with sportsmen is considered.

Keywords: vocational training, the expert in physical rehabilitation.

 

Постановка проблеми. На сьогоднішній день в Україні здійснюється підготовка фахівця з фізичної реабілітації у більш ніж 15 вищих учбових закладах (виходячи з даних участі представників різних Вузів у Всеукраїнській студентській предметній олімпіаді з фізичної реабілітації 2007 року). Здійснюється воно в напряму фізичне виховання і спорт, де окрім фізичної реабілітації (шифр за класифікацією – 010202) присутні спеціальності – олімпійський і професійний спорт (шифр за класифікацією – 01203) та фізичне виховання (шифр за класифікацією – 010201). Отже професійна підготовка фізичного реабілітолога базується на сутності і структурі процесу навчання, а саме на категоріях викладання і учіння. Як відмічає М. М. Фіцула [5], носіями кожної з цих категорій є викладач і студент. Відповідно певні знання і навички студент отримує протягом проходження навчальної програми. Сучасний спорт вимагає від фахівця з фізичної реабілітації знань, умінь і навичок, які формуються не в процесі вивчення однієї-двох дисциплін, а під час багатьох. Тому велику увагу приділяють міждисциплінарному зв'язку.

Для міждисциплінарного зв'язку необхідно виділяти так звані «наскрізні об'єкти» [4], які краще допомагають студентам розуміти сутність певних явищ і процесів. Такий підхід дозволяє студентам цілісне уявлення про навколишній світ та його єдність, відбувається інтеграція знань, створюється наукова картина світу. Студент не лише запам'ятовує конкретне поняття, але розуміє його, спостерігаючи різні аспекти одного явища з різних сторін у процесі вивчення декількох дисциплін. Відбувається формування творчого мислення.

Мета статті: проаналізувати зміст професійної підготовки фахівця фізичної реабілітації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям статті входить до планів науково-дослідної роботи факультету здоров'я, фізичної культури та спорту Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем'янчука.

Аналіз останніх публікацій. Процес професійної підготовки фахівця з фізичної реабілітації відбувається в умовах вищих учбових закладів фізкультурного профілю, за напрямом підготовки 0102 – «Фізична культура і спорт». Але не дивлячись на це фізична реабілітація в спорті не була представлена на початковому етапі розвитку цієї професійної освіти в Україні в навчальних планах учбових закладів [3]. Лише з впровадженням освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», було внесено до навчальних планів багатьох вищих учбових закладів дисципліну «Фізична реабілітація в спорті». Важко пояснити чому на початковому етапі не було приділено достатньої уваги цьому напряму спеціалізації реабілітолога, адже студенти навчаються у закладах фізичної культури та спорту.

Рис. 1. 1. Схема професійної діяльності фахівця з фізичної реабілітації

 (за матеріалами A. M. Герцика)

Термін «реабілітаційне втручання» до України прийшов із системи професійної підготовки бакалаврів фізичної реабілітації у Канаді, де він використовується для означення проведення процесу фізичної реабілітації відносно конкретного пацієнта: «Реабілітаційним втручанням називається практична діяльність, яка поєднує теоретичні знання і практичні навички застосування фізичних вправ з терапевтичною метою, і доповнена вибірковим застосуванням фізичних чинників, які зменшують біль і змінюють патофізіологічний статус пацієнта» [2].

Результати досліджень та їх обговорення. На основі аналізу літературних джерел ми можемо визначити, що всі засоби фізичної реабілітації знаходять широке застосування у спортивній практиці за двома напрямами:

‒попередження ушкодження спортсмена;

‒безпечне повернення ушкодженого спортсмена до тренування.

Перший напрям можна охарактеризувати двома напрямами діяльності реабілітолога:

‒підтримання належного рівня здоров'я організму спортсмена для того щоб під впливом постійного фізичного навантаження не розвинулось ушкодження або травма;

‒мінімізація або ліквідація негативного впливу фізичного навантаження на організм спортсмена.

Фактично реабілітолог контролює дві філософські категорії: умови та привід, які необхідні для прояву наслідків та складають іншу філософську категорію -причину. В якості умов виступає стан організму спортсмена, а в якості привіду – вплив фізичного навантаження на організм спортсмена.

Робота цьому напряму передбачає концентрацію уваги реабілітолога на дрібницях, оскільки фізична реабілітація розглядає спортсмена або людину у нерозривній єдності із навколишнім середовищем, яке постійно впливає на нього, а головним фактором впливу навколишнього середовища на організм спортсмена є фізичне навантаження. Отже реабілітолог спрямовує свої зусилля для мінімізації саме негативного впливу фізичного навантаження на організм спортсмена, оскільки заняття спортом передбачають виконання значних фізичних навантажень і досягнення певного рівня втоми. Штучно знімати втому, які і інші наслідки фізичного тренування необхідно лише у тих випадках, коли вони складають певну небезпеку для нормального функціонування організму.

Лише розв'язання цих двох проблем разом, а не поодиноко дає змогу протистояти негативному впливу фізичного навантаження на організм спортсмена.

Інший напрям застосування фізичної реабілітації в спорті є безпечне повернення травмованого спортсмена до тренування так швидко, наскільки це є можливим. Головним при роботі реабілітолога в цьому напрямі є знання протікання та стадійності процесів загоєння тканин.

Реабілітолог знаючи стадійність процесу загоєння тканин підбирає адекватні засоби фізичної реабілітації на кожному етапі реабілітації. Необхідно зазначити, що у великій мірі етапи реабілітації залежать від перебігу процесів загоєння.

Кожне застосування певного засобу фізичної реабілітації повинно вирішувати яку-небудь проблему, тобто мати ціль. Кожна вправ, кожна фізіотерапевтична, масажна процедура повинна застосовуватись з певною метою. Як правило окрема вправа або курс масажу, фізіотерапії здатен розв'язати одне-два завдання, відповідно реабілітаційне втручання це комплексне поєднання засобів.

Отже, лише введена навчальна дисципліна, яка розкриває сутність фізичної реабілітації у спорті здатна забезпечити весь обсяг необхідних студенту знань для подальшої роботи у цій спеціалізації.

Г.А. Антонов і І. М. Пустиннікова звертають увагу на наступні аспекти професійної підготовки [1]:

‒при проектуванні і організуванні навчання первинними мають бути задані характером майбутньої спеціальності діяльність і дії, а не знання;

‒кінцевою метою навчання є формування способів дій, що забезпечує здійснення майбутньої професійної діяльності, а не запам'ятовування знань;

‒змістом навчання є необхідна для майбутньої спеціальності система дій і тільки ті знання, які забезпечують виконання цих дій;

‒знання не самодостатні, вони є засобом виконання дій і навчання, а не його метою, оскільки виконують службову роль, пояснюючи практичні дії і готуючи до них;

‒навчаючись, студенти мають здійснювати діяльність, яка моделює майбутню професійну діяльність, а не просто накопичувати знання;

‒механізмом здійснення навчальної діяльності є розв'язування задач, а не опрацювання навчального матеріалу, і якщо студент не розв'язує їх, то це означає, що його навчальна діяльність не організована;

‒у сучасному розуміння «знати» означає за допомогою знань здійснювати певну діяльність, а не просто пам'ятати інформацію;

‒навчання є сукупністю двох взаємопов'язаних, але самостійних діяльностей, – діяльність викладача і діяльність студента (або навчальна діяльність), а не «цілеспрямований педагогічний процес»;

‒завдання викладача полягає в проектуванні навчальної діяльності, в її організуванні і управлінні нею, а не в «передаванні знань».

Висновок. В результаті проведеного дослідження ми проаналізували зміст професійної підготовки фахівця фізичної реабілітації до роботи зі спортсменами і прийшли до висновку, що лише окрема навчальна дисципліна задовольнить потреби сучасного ринку праці до фізичного реабілітолога, який працює у сфері спорту.

 

 

1.Атанов Г. А., Пустынникова И. Н. Обучение и искусственный интеллект или Основы современной дидактики высшей школы. – Донецк, 2002. 504 стр.

2.Герцик A. M. Організаційно-методичні аспекти підготовки бакалаврів фізичної реабілітації в Канаді: Методичний посібник. -Львів: Українські технології, 2005. -112 с.

3.Герцик A. M. Порівняльна характеристика навчальних планів підготовки фахівців фізичної реабілітації у вищих закладах освіти України // Молода спортивна наука України: 36. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. Вип. 6: В 3-х т. – Л., 2002. – Т. 2.. – С. 516 – 520.

4.Голуб Б. А. Основы общей дидактики. Учеб. пособие для студ. педвузов. – М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 96 с.

5.Фіцула М. М.. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К. : «Академвидав», 2006. – 352 с.