Змістовий модуль 1. Туристичне країнознавство як навчальна та наукова дисципліна. Теорія і методика туристичного вивчення країни

Провідними країнами, що приймають рекреантів у Європі, є Франція, Іспанія, Італія, Великобританія, Російська Федерація, Німеччина, Австрія, Польща, Угорщина, Греція, Португалія, Швейцарія. 

В Азії туристи найбільш часто відвідують Китай, особливо Гонконг і Макао, Малайзію, Таїланд, Республіку Корея, Індонезію, Японію, Тайвань, В'єтнам, Індію. 

Багато рекреантів залучає Австралія, Нова Зеландія. Основні країни виїзду рекреантів зі Східної Азії й Тихоокеанського регіону – Японія, Китай, Австралія, Сінгапур і Республіка Корея. Стають популярними й ростуть поїздки рекреантів у такі країни Середземномор'я, як: Туреччина, Хорватія, Єгипет, Туніс і Марокко.

Основними країнами формування виїзного туризму в Європі (разом із Середземномор'ям) є Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Австрія, Швеція, Російська Федерація, Швейцарія й Іспанія.

На сьогодні сформувалися такі туристичні ринки: традиційні країни-монополісти (США, Франція, Іспанія, Італія, Великобританія, Австрія), нові регіони (Китай, Туреччина, Польща, Угорщина, Чехія, Хорватія, острівні країни), найбільш перспективні країни (Мексика, Малайзія, Таїланд, Тайвань, Гонконг) та країни-апліканти (Росія, Україна, Казахстан, Болгарія, Румунія, Саудівська Аравія, ОАЕ).

Серед найбільш характерних тенденцій світового рекреаційного процесу першого десятиліття ХХІ століття відзначаються:

- Уповільнення темпів росту туристського потоку;

- Велика конкуренція регіонів і країн, що бажають приймати рекреантів;

- Усвідомлення зростаючого впливу на туризм економічних, соціокультурних і пов'язаних з навколишнім середовищем факторів;

- Висока поінформованість споживача;

- Високі вимоги до якості туристських продуктів і послуг.

Докорінних змін зазнала й видова структура міжнародного ринку рекреації. Поряд із традиційними видами туризму (культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, релігійний) за останні два десятиліття широкого поширення набули неординарні та специфічні види (зелений, екологічний,

екстремальний, сільський, дайвінг, гольф-туризм та інші). Загальною тенденцією є поляризація туристських переваг: з одного боку, що характеризується з одного боку зміцненням позицій масового туризму в розвинених туристських країнах, а з іншого – збільшенням попиту на індивідуальний або спеціалізований туристський продукт.

За прогнозами UNWTO, наведеними у доповіді "Туризм – панорама 2020" (Tourism: 2020 Vision), високі стійкі темпи зростання економічних показників у сфері туризму збережуться й до 2020 року. У 2020 р. кількість міжнародних прибуттів складе 1,56 мільярда, з них 1,2 мільярди складуть внутрішньорегіональні поїздки й 0,4 мільярди складуть подорожі на далекі відстані. До 2020 р. найбільш популярними рекреаційними регіонами світу будуть залишатися Європа, Східна Азія й Тихоокеанський регіон та Америка. Число туристів, що прибувають в Африку може зрости до 75 млн., на Близький Схід – до 70 і в Південну Азію – до 20 млн. Очікується поступовий зсув акцентів у розвитку туризму від традиційних ринків Західної Європи, США, Японії й Канади до альтернативних ринків, таких як Центральна й Східна Європа, включаючи Росію, Китай, Південну Корея, Мексику, а також деякі країни Близького Сходу.

 

 

1. Класифікація видів туризму. 

2. Організаційні форми туризму. 

3. Географія туристичних країн з метою відпочинку та розваг.

 

Класифікувати туризм за цілями дуже складно в зв’язку з його значною диверсифікованістю та існуванням значної кількості видів і підвидів. Дане твердження гарно ілюструє такий вислів: «скільки буде туристів, стільки і буде різних цілей їхньої мандрівки», проте їх узагальнення має значне наукове і практичне значення, оскільки використовується організаторами відпочинку для цілей статистичного обліку, прогнозування попиту, організації програм подорожей, конструювання рекреаційних циклів. 

В класичній теорії туризму виділяються такі основні цілі: відпочинок і оздоровлення, лікування, пізнання, спортивні, релігійні, пофесійно-ділові, освітні цілі, гостьові (відвідування родичів і знайомих), інші цілі. В залежності від мети розрізняють відповідні види туризму. Проте віднесення деяких з них до рекреаційної діяльності в її усталеному розумінні викликає ряд суперечностей. Наприклад, здійснення ділових поїздок, виступів на семінарах, конференціях, участь у професійних виставках і ярмарках не ставить за мету відновлення фізичних і духовних сил людини і не здійснюється у вільний час, а навпаки, потребує концентрації розумової діяльності, прояву високої кваліфікації і ділових навичок, проте не виключає певних видів рекреаційних занять, які зазвичай передбачаються програмою ділових заходів (екскурсії, відвідування видовищних установ). Крім того, участь у такого роду заходах обов’язково веде до підвищення професійного та інтелектуального рівня особистості, що, в свою чергу, виступає однією з ознак рекреаційної діяльності. Слід також зауважити, що при здійсненні ділових поїздок їх учасники користуються всім спектром наявних рекреаційних ресурсів певної території. Аналогічні викладки можна зробити і по відношенню до подорожей, які здійснюються з метою освіти та відвідання родичів і знайомих. Таке положення свідчить про необхідність подальших досліджень в даному напрямку. В даному підрозділі коротко описані такі види туризму: оздоровчий, лікувальний, пізнавальний, діловий, релігійний, освітній, спортивний, екстремальний, сільський, екологічний. Вибір саме цих видів зумовлений вираженою мотивацією, сформованістю пропозиції і перспективністю розвитку, тому наведений перелік не претендує на вичерпну повноту, а