Значення основних фізіологічних процесів рослин у створенні загальної біопродуктивності

стають крихкими. Репродуктивні органи (квітки) не формуються, порушується розвиток провідної системи. Плодоношення також порушується, спостерігається затвердіння плодів. Все це може спричинити появу різних захворювань, наприклад «гниль сердечка» у цукрових буряків.

Молібден. Нестача даного елемента порушує нормальний ріст, спричинює деформацію пагонів. Листки по краях набувають сірого, а потім коричневого забарвлення, втрачають тургор. Надалі тканини листка відмирають і залишаються тільки їхні жилки.

Гетеротрофне живлення

Гетеротрофний спосіб живлення характерний для всіх рослинних організмів.

Сапрофіти. Серед представників рослинного царства є види, що належать до факультативних або облігатних гетеротрофів, які одержують готову органічну речовину. До них належать сапрофіти, паразити та комахоїдні рослини. Крім того, в процесі онтогенезу в усіх рослин є період, коли організм використовує для своєї життєдіяльності раніше синтезовані та відкладені прозапас органічні речовини — проростання насіння, бульб, цибулин, ріст і розвиток бруньок, квіток, формування плодів. У рослини є також органи, для яких характерний гетеротрофний спосіб живлення, наприклад, це кореневі системи, плоди, насіння. В темповий період живлення рослин теж гетеротрофне.

Сапрофітний спосіб живлення передбачає використання органічної речовини відмерлих залишків рослин і тварин. Цей спосіб живлення широко відомий у водоростей, але трапляється й у покритонасінних.

Здатність до росту на органічному середовищі, в темряві чи на світлі за відсутності С02, характерна для значної кількості видів синьозелених, зелених, жовтозелених та інших груп водоростей, їхні представники, за певних умов, змінюють фототрофний спосіб живлення на асиміляцію різних органічних сполук, тобто переходять на гетеротрофне або фотогетеротрофне живлення, часто поєднуючи їх. Так, діатомові водорості належать переважно до фотоавтотрофних організмів, у яких виявлено хлорофіли і каротини. Кінцевим продуктом фотосинтезу водоростей є жири. Для свого розвитку діатомові потребують і додаткового джерела органічної речовини, зокрема вітаміну В12. Глибоководні діатомеї взагалі можуть повністю переходити від автотрофного до гетеротрофного живлення. Серед них є навіть безхлорофільні форми, які вже належать до облігатних гетеротрофів.

Пластичність способів живлення водоростей дала змогу їм мати просторово значні ареали (область розповсюдження будь-якого виду або спільноти в природі) та зайняти різноманітні екологічні ніші.

У покритонасінних рослин сапрофітний спосіб живлення трапляється досить рідко. Такі рослини майже не фотосинтезують, а використовують готову органічну речовину перегнилих залишків рослин і тварин. Це характерно для епіфітів — рослин, які оселяються на деревах і чагарниках.

Типовими епіфітами нашої флори є лишайники, мохи, що селяться на корі, а часом і листках дерев. Епіфіти часто шкодять рослинам, де вони поселяються, тим, що дають притулок комахам, а також знижують інтенсивність фотосинтезу.

Справжні епіфіти все своє життя проводять на інших рослинах, використовуючи їх лише як місце прикріплення, а живляться самостійно. В усіх епіфітів є губчасті покриви коренів, які легко вбирають воду. Є навіть спеціальні утвори для збирання дощової води. У тропічних лісах серед епіфітів є і квіткові рослини, наприклад орхідеї.

Серед орхідей трапляються мікотрофні рослини, які використовують симбіоз із грибами. Може бути симбіоз, у якому власне сапрофітом є лише гриби, взаємозв'язані з вищими рослинами у формі мікоризи. Таким чином, епіфіти трапляються в усіх класах рослинного царства на всій земній кулі.

Паразити й напівпаразити. Серед вищих рослин трапляються також види з паразитичним і напівпаразитичним способом живлення. Це рослини, які або зовсім утратили здатність до фотосинтезу, або зберегли її частково. Наприклад, дуже поширена в Україні омела за своєю природою напівпаразит.

На молодих гілках крони багатьох дерев (верба, тополя, липа, яблуня, груша тощо) часто трапляються напівпаразитні, з вічнозеленими листками, кущики.

Омела — це кущова, переважно вічнозелена рослина, зі значним галуженням стебла. Замість кореня у неї формуються присоски, в яких розвиваються судини, приєднані до провідної системи рослини-хазяїна. Якщо в помірній зоні види омели незначно ушкоджують своїх хазяїв, то в тропіках вони настільки інтенсивно використовують соки хазяїна, що рослина гине. Рослина містить біологічно активні речовини (віоцин, холін), що використовуються в народній медицині.

Мікотрофний тип живлення. Цей тип живлення характерний для рослин, які мають мікоризу на коренях і добувають поживні речовини із ґрунту за допомогою гіфів грибів, симбіотично зв'язаних з кореневою системою.

Мікориза — це співжиття, асоціація кореня вищих рослин і непатогенного гриба.

За таких взаємовідносин обидва партнери приносять користь один одному. До симбіозу з грибами здатні більшість деревних і багато трав'янистих рослин. Як правило, гриби інфікують молоді корені. При цьому кореневі волоски в них не розвиваються. Гриб одержує від вищої рослини органічні речовини, і своєю чергою забезпечує доступність для рослин води та мінеральних речовин. Гриб допомагає вищій рослині у засвоєнні важкодоступних речовин гумусу. Своєю ферментативною системою гриб сприяє обміну вуглеводів, активізує діяльність ферментів вищих рослин. Явище мікоризи дуже поширене у природі.

Комахоїдні рослини. Це зелені рослини, які мають спеціальні пристосування для ловлі й перетравлювання різних дрібних тварин, найчастіше комах. Так вони доповнюють своє автотрофне живлення однією з форм гетеротрофного живлення. Найчастіше такі рослини трапляються на ґрунтах, де замало азоту, тому готова органічна речовина для них насамперед є джерелом азотного живлення. Такі рослини приваблюють комах певним забарвленням, запахом, солодкими виділеннями, захоплюють їх специфічними ловильними механізмами пасивного або активного типу, а потім виділяють спеціальні ферменти, які забезпечують внутрішньоклітинне перетравлення.

Принцип травлення