Значення сенсорних систем для організму людини. Зорова і слухова сенсорні системи: будова, фунції та гігієна.

Ключові слова: аналізатори, рецептори, сенсорні системи.

1. Антипчук Ю. П. Анатомия и физиология ребенка. – К. Вища школа.
2. Маруненко І. М., Неведомська Є. О., Бобрицька В. І. Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної гігієни. – К. Професіонал, 2004.
3. Самусев Р. П., Семин Ю. М. Анатомия человека. – М. Медицина, 1999.

1. Будова, властивості, значення сенсорних систем.
2. Зоровий аналізатор: будова, вікові особливості.
3. Слуховий аналізатор: будова, вікові особливості. 

 

Мозок людини постійно отримує інформацію про зміни зовнішнього і внутрішнього середовища. Ця інформація сприймається, передається у відповідні зони кори великого мозку, аналізується особливими сенсорними (чутливими) системами, які ще називають аналізаторами.

Будова аналізатора:

• периферична частина – рецептори;
• провідникова частина – нерви, що відходять від рецепторів;
• центральна частина – відповідні чутливі зони кори півкуль великого мозку.

Рецептори – чутливі нервові структури, що перетворюють різні види енергії (світлову, механічну, теплову та ін.) у нервовий імпульс.

Залежно від розташування розрізняють рецептори: екстеро-, інтеро-, пропріорецептори (див. тема «Нервова система»). За морфологічними особливостями їх поділяють на: первинночутливі і вторинночутливі.

Первинночутливі рецептори – це просте чутливе нервове закінчення біполярного нейрона, по центральному відростку якого збудження передається на вищий рівень чутливої системи. Ці клітини одночасно і рецепторними, і чутливими нейронами І порядку. Рецепторні утворення нюхового, шкірного і рухового аналізаторів належать до первинних.

Вторинночутливі рецептори – це спеціалізовані рецепторні клітини, які сприймають подразнення і передають збудження на нейрони І порядку. До вторинночутливих належать смакові, слухові, зорові. вестибулярні рецептори.

Залежно від специфічності до дії подразників рецептори поділяють на:

• мономодальні – пристосовані до дії одного подразника (рецептори сітківки ока – до дії світла) ;
• полімодальні – можуть сприймати подразники різної природи (рецепторні утворення шкіри сприймають температуру, механічні подразники).

Рецептори розрізняють:

• контактні – якщо подразник викликає збудження рецепторних утворень при безпосередньому дотику з ними (рецептори шкіри) ;
• дистантні – якщо володіють здатністю переходити в стан збудження при дії подразників, розташованих на певній відстані.

Залежно від характеру дії подразників, до яких рецептор володіє вибірковою чутливістю, розрізняють: фоторецептори, терморецептори, барорецептори, механорецептори, хеморецептори.

Нервові імпульси, що виникають у рецепторах через ланцюг нейронів, що складається з трьох клітин, надходять до великих півкуль головного мозку. перша клітина – чутлива, розташована за межами ЦНС у міжхребцевих спинномозкових вузлах і вузлах черепно-мозкових нервів. Другий нейрон знаходиться у довгастому або середньому мозку, третій нейрон – у зоровому горбі.

Аналіз інформації здійснюється у всіх ланках аналізатору – від рецептора до центральної частини. Цей аналіз зводиться насамперед до обмеження надлишкової інформації, виділення суттєвих ознак подразника.

Процес перетворення енергії подразника на інформацію полягає в його кодуванні, тобто переведенні на «мову», яка була б зрозумілою для всіх нервових клітин. Цей процес розпочинається в рецепторах генерацією потенціалу дії, тобто нервового імпульсу. Специфічність подразнення передається у вигляді груп або залпів імпульсів, які відрізняються кількістю імпульсів, частотою, тривалістю, інтервалами між ними. «Мовою» мозку є частотний код. Перетворення інформації, тобто переведення її з однієї частотної характеристики на іншу, проходить на кожному рівні аналізаторної системи шляхом зміни коду – перекодування. У вищі відділи нервової системи інформація надходить по багатьох каналах, що функціонують паралельно, але про одне і теж. У вищих відділах відбувається перекривання кодів. Сприймання одних і тих же явищ навколишнього світу різними рецепторами і навіть різними чутливими системами та перекриття коду складає основу багатогранності відбиття явищ нервовою системою.

Вищий аналіз інформації проходить у чутливих ділянках кори півкуль головного мозку. Розрізняють 3 групи чутливих полів: первинні, вторинні, третинні.

Первинні поля – це ядерні зони аналізаторів. Вони здійснюють аналіз окремих подразників, інформація про які надходить від відповідних рецепторів.

Вторинні поля – це периферичні зони аналізаторів, розташовані поряд з первинним полями. Вони одержують інформацію від первинних полів і здійснюють більш складний її аналіз. тут проходить усвідомлення світлових, звукових та інших сигналів. При пошкодженні вторинних полів зберігається здатність виділяти предмети, чути звуки, але людина їх не впізнає, не розрізняє їхнього значення.

Третинні поля або зони перекриття аналізаторів. Ці поля розташовані в задній половині кори півкуль великого мозку на межі тім’яних, вискових, потиличної і лобної ділянок. Тут проходить процес вищого синтезу і аналізу. З розвитком третинних полів у людини пов’язані функції мовлення, мислення (внутрішня мова можлива лише коли будуть одночасно діяти ріні чутливі системи). Якщо у новонародженої дитини недостатньо розвинуті третинні поля, людина не розвивається як особистість, не може опанувати мову, оволодіти найпростішими рухами.

Загальні властивості аналізаторів:

1. Для кожного аналізатора характерна наявність рецепторного поля (ділянка поверхні, яка сприймає подразнення, в якій розгалужене аферентне волокно однієї нервової клітини). 
2. Співвідношення в корі великих півкуль великого мозку між рецепторними полями і певними ділянками кори визначається порядком їхньої проекції «крапка в крапку». так, кожна ділянка сітківки ока, що сприймає зображення. передає свої сигнали певній ділянці зорової області кори. Усі ділянки коркового центру нагадують екран, який відображає розташування рецепторів на периферії. така упорядкованість представництва рецепторних полів дозволяє мозку одержувати об'єктивну інформацію про стан простору.
3. Висока чутливість аналізаторів до адекватного подразника. Щоб виникло збудження рецепторів ока достатньо енергії