Зв’язок соціального середовища та агресивної поведінки особистості

Чинник виховання і стилю спілкування, як з боку батьків, так і педагогів, на які діти реагують найбільш гостро сприяють формуванню найбільш стійкої агресивної поведінки дітей. З погляду Л. Гокіної [7, с. 86], це провокує підлітків не тільки на агресивну поведінку, але й сприяє формуванню негативних емоційних станів – невпевненості у собі, нестабільності.

Так, наприклад, суперечливість вимог до дитини з боку батьків, їх власні часті негативні емоційні стани ведуть до формування опозиційного ставлення до зовнішнього оточення; використання покарання дітей як способу відреагування й розрядки дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади), постійне використання наказів, погроз, обвинувачень, а також часте використання “Ти”- повідомлень (“Ти неправильно зробив... ”, “Як ти смієш так зі мною розмовляти? ”) – спрямовують дитину на боротьбу й мстивий стиль поведінки. Підлітки одержують відомості про агресивне поводження також із спілкування з однолітками. Вони вчаться вести себе агресивно, спостерігаючи за поведінкою інших підлітків.

Одним із самих спірних джерел впливу на проявлення агресії є засоби масової інформації. Після багаторічних досліджень з використанням самих різних методів і прийомів, психологи і педагоги ще не визначили ступень впливу ЗМІ на агресивну поведінку. Фельзеншталь, згрупувавши різні дослідження впливу телебачення на агресивність, спробував пояснити їх результати за допомогою трьох теорій агресії [10, c. 136].

За гіпотезою моделі, яка ґрунтується на теорії соціального научіння, жорстокі герої фільмів виступають як моделі, які наслідують діти і дорослі. Для зменшення жорстокості, на думку прихильників цієї теорії, варто було б зменшити кількість сцен насилля і замінити їх на сцени, що демонструють співпрацю між людьми. За гіпотезою каталізатора – сцени жорстокості є стимулом для вияву імпульсів агресивності в певної категорії осіб, у котрих ці сцени ніби вимикають гальма. Згідно з гіпотезою катарсису, демонстрація сцен насильства викликає в дитини зменшення агресивності – своєрідний катарсис. Якщо спочатку вони підсилюють активацію організму, то згодом чутливість до сцен жорстокості зменшується, що супроводжується зниженням фізіологічних реакцій, а також байдужістю до актів жорстокості, на які цілком природно було б відреагувати належним чином. Можливо, саме цим пояснюється байдужість, яку виявляють свідки сцен насильства до страждань інших людей.

Звичайно, демонстрація сцен насильства сприяє розвиткові агресивності, але цей факт слід розглядати лише як свідчення про наявність певної кореляції, а не обов’язкового причинно-наслідкового зв’язку. Ігнорувати при цьому інші чинники, які визначають агресивність, не варто.

Агресивне поведінка підлітків супроводжується сильними емоційними переживаннями, такі як гнів, зловтіха, досада тощо. п. П. Екман з прикладу розгляду гніву показує, як різноманітними за насиченістю і інтенсивності можуть ці переживання. Він перераховує таких форм прояви гніву, як:

• інтенсивність (від легкого роздратування до люті) ;

• ступінь контрольованості (від вибуху до причаєним злоби) ;

• розпал (від киплячого до холоднокровного) ;

• темп розвитку (від раптового спалаху до повільного кипіння) ;

• темп згасання (від раптового до затяжного) ;

• форми прояви (від непідробленого донаигранного) [15].

Характерними особливостями усіх підлітків, схильних до агресивної поведінки є такі:

Сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.

Надчутливі до негативного ставлення до себе з боку оточення.

Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.

Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці

Не беруть на себе відповідальність за свої вчинки

Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.

У відносинах виявляють низький рівень емпатії.

Слабо розвинений контроль над своїми емоціями.

Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості і сили.

Зовнішніми чинниками, негативно впливають в розвитку і поведінку дітей і підлітків є:

- процеси, які у суспільстві: відсутність чіткої позитивної державної ідеології, спрямованої зміну ієрархії громадських цінностей; недосконалість законів й досвід роботи правоохоронних органів, безкарність злочинів; безробіття (явна чи прихована) ; відсутність соціальних гарантій й Управлінням державної підтримки економічно найнеспроможніших родин із дітьми; руйнація і валютна криза традиційних інститутів соціалізації підростаючого покоління (дитячих і юнацьких організацій, сім'ї та школи) ; пропаганда насильства, й жорстокості через засоби інформації; відсутність на часі і кваліфікованої диспансеризації дітей, що дозволяє виявити фізичні і психічне порушення здоров'я дітей і підлітків, надавати їм допомогу з підсумкам диспансеризації; недоступність для дітей безплатного якісного додаткової освіти (гуртків, секцій тощо. п.) ; доступність тютюну, алкоголю, наркотиків.

- становище сім'ї, її атмосфера: неповна сім'я; матеріальне становище сім'ї (як бідність, і багатство) ; низький соціально – культурний рівень батьків; відсутність сімейних традицій; стиль виховання у ній (відсутність єдиних вимог до дитини, жорстокість батьків, їх безкарність і безправ'я дитини) ; заперечення самоцінності дитини; задоволення потреб дітей (їхній недолік і надлишок) ; зловживання