Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Звичаєве право: сутність, генеза, чинність

Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
28
Мова: 
Українська
Оцінка: 

апробацією та впровадженням результатів дослідження.

Перший розділ “Методологічні проблеми дослідження звичаєвого права” присвячений аналізу методологічних підходів до визначення чинності звичаєвого права та аналізу категорій, що розкривають його сутність.
У підрозділі 1. 1. “Філософія права як методологічна основа дослідження звичаєвого права” дається обґрунтування та визначення специфіки філософсько-правового підходу до дослідження чинності та сутнісних ознак звичаєвого права. Філософія права розглядається як фундаментальна основа дослідження звичаєвого права. Відзначається, що така роль філософії права обумовлена тим, що, досліджуючи онтологічний, антропологічний, історико-логічний та гносеологічний аспекти права, вона виробляє загальні принципи, шляхи та методи пізнання правової дійсності, які використовуються при дослідженні спеціальних правових об'єктів. Виконуючи методологічну функцію, філософія права не тільки пропонує систему методів дослідження правових об'єктів, а також включає в себе світоглядний аспект. На рівні філософії права аналізується, в яких категоріальних формах можливе осягнення звичаєвого права, в чому його сенс та засади чинності. Це означає, що філософсько-правове дослідження звичаєвого права спрямоване на з'ясування передумов його виникнення, висвітлення його сутнісних рис та етапів історичної ґенези, дослідження його ролі в правовому регулюванні суспільних відносин та взаємодії з іншими соціальними нормами.
Автором надається аналіз основних методологічних підходів філософсько-правового дослідження звичаєвого права, що історично склались на основі філософського раціоналізму і позитивізму та знайшли своє втілення в теоретичних концепціях юридичного позитивізму і природного права. Юридичний позитивізм при вирішенні вказаної проблеми обмежується дослідженням юридичної даності, в якості якої виступають нормативні акти та інші джерела права, встановлені та визнані державою, що в сукупності і становлять собою позитивне право. Звичаєве право визнається тут одним із джерел права, другорядним у порівнянні з законом. Виходячи з загальних положень природно-правових концепцій про визнання існування незалежних від держави та влади, постійно існуючих, вищих норм і принципів, що укорінені у природі людської особистості і виражають у собі устрій дійсних соціальних відносин, ідею, зміст і сутність права, відзначається, що на відмінну від юридичного позитивізму, концепції природного права акцентують свою увагу не на форму, а на пізнання сутнісного змісту звичаєвого права, юридичних норм та конкретних рішень.
Розглядаються підходи до визначення змісту понять “право” і “природне право”. Теоретичний аналіз методологічних проблем визначення сутності звичаєвого права свідчить, що філософсько-правова доктрина природного права дозволяє підійти до розуміння звичаєвого права при всій складності й суперечності його буття як такого, що обіймає певну сферу правового життя суспільства, спрямовує до пізнання сутнісного змісту звичаєвого права як безпосередньої реалізації ідей та принципів природного права, що лежать в його основі. Звичаєве право є складовою, відносно автономною частиною системи права в цілому і в цьому значенні виступає як специфічна, особлива форма права, поряд з такою формою, як закон, в основі яких лежать ідеї і принципи природного права. Звичаєве право і закон як частини цілого знаходяться між собою і правом як цілим у взаємозв'язку і доповнюють один одного.
Обґрунтовується, що при дослідженні сутності звичаєвого права та ознак його чинності, необхідно підходити не з формально-юридичних позицій, а з філософсько-правових. Теоретичною базою керівних ідей і принципів праворозуміння, нормотворення та нормоздійснення, філософсько-правового дослідження звичаєвого права, визнається і приймається філософсько-методологічна доктрина природного права. Основою системного аналізу звичаєвого права є діяльнісно-людиномірний принцип, а також принципи цілісності, взаємозалежності системи і середовища, багатоаспектності існування системи, ієрархічності, структурності, поліфункціональності.
У підрозділі 1. 2. “Філософсько-правовий аналіз категорій звичаєвого права” розглядаються підходи до визначення змісту понять, що розкривають зміст феномена звичаєвого права. Звичаєве право визнається самобутнім явищем в історико-культурному ряді людства. Основними категоріями, що описують сутність звичаєвого права, є “звичка”, “звичай”, “правовий звичай”, “традиція”, “право”, “звичаєве право”. Дослідження змісту цих категорій дозволяє стверджувати, що означені категорії знаходяться між собою в діалектичному взаємозв'язку, сутнісною складовою їх змісту виступає діяльнісний аспект. Таким чином, філософсько-правовий підхід визначає безпосередній зв'язок звичаєвого права з соціальною практикою.
На підставі проведеного аналізу стверджується, що звичаї є: формою соціальної свідомості; виступають усталеним правилом поведінки; результатом довготривалої загальної звичаєвої практики як певний досвід діяльного задоволення потреб у вигляді вчинків, поведінки, діянь; забезпечуються силою суспільної думки, соціальною санкцією. Вони мають: етнічний, соціальний характер; моральну обумовленість; зв'язок з релігійними уявленнями та ритуалами. Характерними ознаками звичаю є: загальна соціальна значимість (в межах певного соціального простору) ; стійкість; стереотипність поведінки; публічність проявлення звичаїв, що відрізняє їх від звичок і навичок; конкретність; обов'язковість виконання звичаю.
Звертається увага на специфічні ознаки, що дають змогу встановити відмінності між категоріями “звичай” і “правовий звичай”. Розглянуто і визначено основні етапи утворення звичаєво-правової норми: – становлення певної звичаєвої практики регулювання суспільних відносин; визнання звичаєвої практики в якості звичаєвої правової норми. Під визнанням розуміється усвідомлення у правовій необхідності вживати те або інше фактичне положення звичаєвої практики. В разі визнання і санкціонування таких правових звичаїв державою, вони набувають статусу норм позитивного права.
Аналізується зв'язок звичаєвого права з природним та позитивним правом, де перше забезпечує безпосередній взаємний зв'язок між природним і позитивним правом, виступає як необхідний етап в процесі об'єктивації змісту об'єктивно обумовлених вимог життєдіяльності особистості, соціальної спільноти, суспільства у правові вимоги і ідеї та набуття ними нормативних форм позитивного права. Звичаєве право, виступаючи як практичний, позитивний досвід стосунків між людьми, виконує певною
Фото Капча