Адвокатська таємниця: теорія і практика

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

Логінова Світлана Миколаївна

 

УДК 347. 965

 

 

Спеціальність 12. 00. 10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент Шибіко Василь Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри правосуддя юридичного факультету

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України Варфоломеєва Тетяна Вікторівна, ректор Академії адвокатури України, заслужений юрист України;

– кандидат юридичних наук Яновська Олександра Григорівна, адвокатське об’єднання „Юридична консультація №1 Подільського району м. Києва”, адвокат, Київський національний економічний університет, старший викладач кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету.

Провідна установа – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, кафедра організації судових та правоохоронних органів, м. Харків.

Захист відбудеться 10 червня 2002 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Киів, вул. Володимирська, 60, ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Киівського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).

 

 

Актуальність теми. Відповідно до Конституції України основним завданням держави є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України).

Україна ратифікувала відповідно у 1973 і 1997 роках Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року і Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод 1950 року і взяла на себе зобов’язання забезпечити кожну людину, права якої порушено, ефективними засобами правового захисту (ст. 3 Пакту і ст. 13 Конвенції).

Розрізняють загальні та юридичні гарантії реалізації прав. До власне юридичних належать нормативно-правові гарантії, ефективну діяльність правоохоронних органів та інших органів держави. Вирішення першочергових базових завдань перехідного етапу економічної та соціальної політики вимагає масштабних заходів для проведення реальної, сильної соціальної політики. Однією з принципових складових сучасної соціальної політики України є стимулювання людей до набуття приватної власності і захист їх прав. Центральне місце в реформуванні державної влади займає правова реформа, важливою складовою якої є робота над удосконаленням законодавства з питань організації та функціонування публічної влади.

Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року, висунула основні завдання щодо реформи конституційного ладу, теорії управління, юридичної науки та конституційних засад судочинства. До основних завдань реформи належить і посилення ролі адвокатури. Значним кроком у цьому напрямку стало прийняття 19 грудня 1992 р. першого у незалежній Україні Закону “Про адвокатуру”, яким на адвокатуру покладено завдання сприяти захисту прав та свобод людини і громадянина. Адвокатура є юридичним механізмом, який сприяє демократизації і гуманізації правосуддя, зміцненню законності. Вона є невід’ємним елементом суспільного устрою, хоча ї є недержавною інституцією, проте виконує функцію особливої державної ваги, захищаючи права та законні інтереси громадян та юридичних осіб.

Стаття 55 Конституції України закріпила право кожної особи на правовий захист, а ст. 59, у свою чергу, закріплює право на правову допомогу, визначаючи, що ці дії покладаються саме на адвокатуру. Адвокати при здійсненні своєї професійної діяльності мають дотримуватись конституційних прав особи, не допускаючи розголошення адвокатської таємниці, на чому наголошується і в законодавстві і в Правилах адвокатської етики.

Втілення в життя положень Конституції України вимагає принципово нового погляду на соціальну цінність адвокатури в демократичному суспільстві, подальшого вдосконалення законодавства про адвокатуру.

На фоні підвищення ролі господарюючих суб’єктів спостерігається звуження наглядових функцій держави, а звідси і посилення ролі професійних правових інститутів. Поряд з правовим закріпленням їх професійної діяльності спостерігається розв’язання питань і внутрішньої діяльності, тобто питань організаційних, кадрових, матеріально-технічних, соціальних, побутових тощо.

На даному етапі формування правової системи адвокатура, як правозахисна ланка, розглядається лише з точки зору самоврядної професійної організації, тобто не є рівною з точки зору “противаг і стримувань” іншим державно-правовим інститутам. Правовий “негативізм” щодо статусу адвокатури, проблем внутрішньої її діяльності, тобто самоврядності формують широке проблемне поля, до якого слід віднести і проблему адвокатської таємниці, яка вирізняється на фоні реформування всієї системи права як необхідна складова інституту захисту прав і свобод людини та громадянина.

В системі права України адвокатська таємниця розглядається переважно як морально-етична проблема на рівні самоврядних структур адвокатури. Відсутність достатніх науково-теоретичних досліджень з проблем адвокатської таємниці, невизначеність статусу адвокатури як в системі інституту захисту, так і власне правосуддя ведуть до неврегульованості правового статусу адвокатської таємниці, що і визначає актуальність теми наукового дослідження.

Ступінь розробленості проблеми. На фоні європейського вибору розвитку України йде інтенсивний пошук правничим загалом шляхів і способів інтеграції українського права у