Аграрна реформа в Україні (1991-2001 роки)

В подальшому концептуально-методологічною основою законодавчих і нормативних актів стали положення Конституції України 1996 р. про те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охо-роною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону

У 1991-2001 рр. Верховною Радою України прийнято більш 100 законів з питань аграрної реформ. За цей же час видано понад 2000 нормативних актів (постанов Кабінету Міністрів України, колегії Міністерства аграрної політики, розпорядження його департаментів). Отже, в цілому було створено правову основу для реформування форм власності та господарювання в аграрному секторі економіки України. У зв'язку із прийняттям нового Земельного кодексу України, який формально набрав чинності 1 січня 2002 р., виникла необхідність прийняття ще близько 30 законів і чимало підзаконних актів, що регулю-ватимуть втілення в життя закладених у кодексі норм.

У третьому розділі “Діяльність державних структур і громадських об'-єднань у проведенні аграрної реформи в українському селі” досліджені пи-тання про місце та роль органів законодавчої та виконавчої влади, політичних партій, громадських організацій у роз'ясненні та практичному здійсненні курсу на зміну економічних відносин та принципів господарювання в аграрному сек-торі економіки України.

У першому підрозділі “Державне керівництво процесами трансформації відносин власності та форм господарювання” розкриті структура та форми діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, які безпосередньо займалися здійсненням аграрної реформи. У Верховній Раді України до прийняття нової Конституції функціонувала комісія з сільського господарства, а з 1996 р. діє комітет з аграрних питань. В Адміністрації Президента ними займається один із заступників її голови. У Кабміні діє служба, яка наділена повноваженнями щодо аналізу та прогонозування розвитку сільського господарства. Значну роль у вирішенні проблем розвитку сільського господарства належить Міністерству аграрної політики України, у складі якого функціонують департаменти стратегії розвитку аграрної політики, реформування сільського господарства, фінансово-кредитної політики та реформування, кадрової політики, аграрної освіти та науки, науково-технічної політики, розвитку соціальної інфраструктури сільської місцевості, розвитку підприємництва та інфраструктури сільськогосподарських ринків, ринків продукції рослинництва та розвитку насінництва, ринків продукції тваринництва, міжнародної інтеграції, інвестиційної політики та розвитку аграрного бізнесу. Як окремі структури у складі міністерства діють юридичне управління, управління державної власності та приватизації.

Безпосередньо участь у проведенні аграрної реформи брали працівники центральних та місцевих органів державної влади та самоврядування, Державного комітету у земельних справах. У законодавчих та нормативних актах визначались повноваження сільських і селищних рад у вирішенні питань землевпорядкування і землекористування.

При обласних та районних державних адміністраціях створювались спе-ціальні структури, які займалися проблемами організації та проведення аграрної реформи. На Волині, Сумщині, Запоріжжі, в обласних та районних державних адміністраціях діяли центри приватизації та аграрної реформи, у Львівській області самоврядна представницька структура – аграрна палата.

Другий підрозділ “Участь громадських організацій у здійсненні аграр-ної реформи” присвячений висвітленню особливостей становлення та діяль-ності громадських організацій, соціальну базу яких становлять сільськогоспо-дарські товаровиробники та виробнича сільськогосподарська інтелігенція. Знач-на увага приділена аналізу процесів, які відбувалися у 1990-х рр. в існуючих за радянської доби громадських організаціях.

Специфічними за організаційною побудовою, соціальною базою і формами діяльності є профспілки працівників агропромислового комплексу України. В основі їх організаційної побудови є взаємодія трьох галузевих профспілок: а) працівників аграрного сектора; б) працівників харчової та переробної промисловості; в) сільських будівельників. Отже, соціальною базою профспілок агропромислового комплексу України є громадяни не тільки сільської місцвості, а й міст. Усі вони беруть активну участь у здійсненні державної політики з реформування аграрного сектору економіки України.

Протягом десяти років – з 1990 по 2000 р. – значне місце у суспільно-політичному житті сільськогосподарських товаровиробників займала Селянська спілка. До 70 відсотків її складу безпосередньо працювали у виробничих колективах (тваринниками, механізаторами, у рільництві, овочівництві). До середини 1990-х рр. Селянська спілка відстоювала існуючий колгоспно-радгоспний лад. У 1997 р. її виконкомом прийнято рішення про те, що Селян-ська спілка домагається утвердження принципів підприємництва і кооперації у всіх сферах агропромислового комплексу. У 2000 р. Селянська спілка по суті припинила свою діяльність. Її члени вступили до нових громадських організацій.

Докорінно змінилася стратегічна цілеспрямованість діяльності Ради кол-госпів, яка була створена у 1932 р. До 1992 р. вона стояла на позиціях збере-ження колгоспного ладу. З реорганізацією колгоспів у КСП вона реорганізува-лася у Всеукраїнську раду колективних сільгосппідприємств і виступала за приведення господарської діяльності КСП у відповідність з принципами рин-кової економіки, розширення прямих комерційних зв'язків з іноземними під-приємствами, організаціями, установами, у створенні спільних підприємств. У лютому 2001 р. на базі Ради КСП створено Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств, який представляє інтереси тих господарств, які побудовані на основі приватної власності на майно і землю, тобто нових, реформованих великих товарних виробництв. Представники союзу брали участь у розробці нового Земельного кодексу, залучені до підготовки законодавчих і нормативних актів, які мають сприяти здійсненню його настанов.

З 1991 р. діє Асоціація фермерів України. Якщо на початку виникнення вона ставила за мету боротьбу з колгоспно-радгоспною системою, то вже з 1997 р. на своєму VIII з'їзді було поставлено питання