Аграрна реформа в Україні (1991-2001 роки)

Отже, в аграрному секторі утвердилися різні форми господарювання. Пе-реважна більшість хліборобів господарюють на основі приватної власності. Сільськогосподарські виробничі кооперативи діють на принципах приватної та колективної власності. Реорганізація колективних сільгосппідприємств і фор-мування нових організаційно-господарських структур створили умови для більш широкого розвитку підприємництва в аграрному секторі.

 

 

1. Реформування аграрного сектора економіки України, по-перше, при-звело до зміни форм власності та господарювання, як у сільськогосподарському виробництві, так і в галузях переробної промисловості. По-друге, вказаними процесами були охоплені різні за соціальною та професійною належністю громадяни-хлібороби, аграрний загін робітничого класу, виробнича інтелігенція, пенсіонери, працівники соціальної сфери. По-третє, відбулися зміни в соціа-льно-професійному складі сільськогосподарських товаровиробників, з'явилися нові соціальні групи – фермери, орендарі, члени сільгоспкооперативів, господар-ських товариств, робітники державних сільгосппідприємств. По-четверте, створені передумови для становлення, розширення і утвердження нових форм виробничої та соціальної інфраструктури.

2. Утвердження нових форм господарювання в аграрному секторі зумо-вило зростання ролі юридичного господаря села – сільської ради, а також сільського голови. Цьому сприяла передача на баланс сільрад соціальної сфери та встановлення порядку, що агроформування сплачують до сільської казни податки. Таким чином, координатором соціальних процесів на селі стала сіль-рада. Райдержадміністрації у відповідних питаннях звертаються безпосередньо до сільських голів. Сільради, сільські голови залучають господарників до вирішення комунально-побутових проблем, розвитку інфраструктури.

3. Вже зроблені перші юридичні і практичні кроки до формування справжнього господаря землі – селянина-власника. Законодавчими актами, Указами Президента України встановлено право приватної власності на землю, розроблено механізми розпаювання сільськогосподарських угідь, реформування колективних господарств у сільськогосподарські виробничі структури, які грун-туються на приватній власності на землю та майно. Проведена у 2000 р. рест-руктуризація колективних сільгосппідприємств стала реальним кроком до ста-новлення в Україні таких земельних відносин, в основі яких лежать загально-людські цінності, права та інтереси людини, свобода у виборі форм і методів господарювання в аграрній сфері.

4. Аграрна реформа заклала і зміцнює основи економічних відносин рин-кового типу. Поетапно формується нова сутність аграрного сектора, створюється інфраструктура аграрного ринку, згортаються бартерні відносини. Поглибленню вказаних явищ сприяє прийнятий новий Земельний кодекс, який є гарантією незворотності курсу на реформування аграрного сектора, узаконення права приватної власності на землю для тих, хто на ній працює. Передача землі у власність громадянам розв'язує проблему зайнятості населення у процесі структурної перебудови економіки в цілому, що дасть позитивні результати в економічній та соціальній сферах. Стосовно останнього питання, то зрозуміло, що новий Земельний кодекс запрацює лише за умови розробки і прийняття законів про реєстрацію прав на нерухомість, іпотеку, аграрний банк, де головним капіталом буде земля. Належить також напрацювати нормативні акти про механізм застави землі, формування організованого прозорого ринку землі та ряд інших. Земельний кодекс – це правова основа всього селянського життя – буття і господарювання на власній землі, він гарантує соціальний захист селян.

5. Життя стверджує, що в останні роки в своїй свідомості українські сіль-ськогосподарські товаровиробники сприймають ідею утвердження економічних відносин на основі приватної власності на землю та вироблювану продукцію, ідею відродження традицій українського селянина як господаря і носія самобутності української нації.

Одночасно треба враховувати, що управління аграрним сектором має перш за все регіональний аспект. Проблеми утвердження нових економічних відносин в аграрному секторі найбільш ефективно можуть вирішувати обласні та районні адміністрації, сільські ради. На це повинна бути спрямована діяльність самоврядних професійних і міжпрофесійних об'єднань ринкового типу, в тому числі кооперативних, що мають взяти на себе більшість функцій з регулювання продовольчого ринку. У вирішенні вказаного завдання покликані брати участь і дорадчі служби, спроможні довести до селянського господарства передові технології, поради щодо закупівлі ресурсів та збуту продукції.

6. Результати аграрних перетворень торкнулись також агропромислової інтеграції. Переробні підприємства як інтегратори беруть в оренду землю для виробництва необхідної сільськогосподарської продукції. При цьому вони за-цікавлені в тому, щоб орендодавцем виступав колектив власників земельних паїв з метою одержання в оренду великого цілісного земельного масиву.

7. Серед практичних рекомендацій, сформульованих у висновках, пріори-тетне місце займають ті, що спрямовані на організаційне та матеріально-технічне зміцнення нових виробничих утворень в аграрному секторі.

В умовах подальшого реформування економічних відносин в сучасному українському селі слід доцільно, на думку автора, враховувати досвід прове-дення аграрних реформ 1861 і 1906-1911 років у Російській імперії.

Держава має відігравати легітимну роль у створенні всіх умов, необхідних для підтримки життєздатного і прибуткового сільського господарства.

 

 

1. Живора С. М. Особливості проведення аграрної реформи в регіонах України // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Випуск перший. – К. : Інститут історії України НАНУ, 2001. – С. 33-43.

2. Живора С. М. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Випуск другий. – К. : Інститут історії України НАНУ, 2001. – С. 93-99.

3. Живора С. М. Значущість аграрних реформ в утвердженні нової політичної та економічної системи в сучасній Україні // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Випуск третій. – К. : Інститут історії України НАНУ, 2001. – С. 179-194.

4. Живора С. М. Державна політика подальшого розвитку аграрного сектора економіки сучасної України // Вісник Української Академії історичних наук. – К. : Інститут історії України НАНУ, 1/2001. – С. 76-79.

Тези виступів на наукових конференціях:

5. Живора С. М. Організаційні заходи щодо проведення реформ в агропромисловому комплексі // Актуальні проблеми державотворення в сучасній Україні. Матеріали секції історії України міжнародної (вересень-жовтень 1998 року) та міжвузівської (червень 1999 року) конференції. – К. : Інститут історії України НАНУ, НАУ. – 1999.

6. Живора С. М. Соціально-економічні та політичні наслідки реформ в аграр-ному секторі сучасної України // Проблеми соціального та економічного розвитку села. Матеріали секції “Соціальні проблеми села та АПК” І всеукраїнської конференції молодих вчених-аграріїв. – К., НАУ, 15-16 берез-ня 2001 р.

 

 

Живора С. М. Аграрна реформа в Україні (1991-2001 роки). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 01 – Історія України. -Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2002.

У дисертації розглядаються суть, напрями, етапи, соціально-економічні та політичні наслідки реформ в аграрному секторі економіки України у 1991-2001 рр. Прослідковується вплив нових економічних відносин в аграрному секторі на зміну соціальної структури в українському суспільстві. Обгрунтовується теза про те, що реформування аграрного сектора – важливий фактор становлення громадянського суспільства в Україні.

Ключові слова: аграрна реформа, аграрне законодавство, Земельний кодекс, приватна власність, ринкові відносини, багатоукладність, оренда, фер-мерство, кооперація.

 

Живора С. М. Аграрная реформа в Украине (1991-2001 годы). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 01 – История Украины. – Запорожский государственный университет, Запорожье, 2002.

В диссертации рассматриваются суть, направления, этапы, социально-экономические и политические последствия реформирования форм собствен-ности и хозяйствования в аграрном секторе экономики Украины в 1991-2001 гг.

Раскрыт механизм организации и проведения реформирования форм соб-ственности и хозяйствования в аграрном секторе, роль государственных органов и органов местного самоуправления, общественных организаций. Проана-лизированы законодательные и нормативные акты. Многопланово освещены концептуальные подходы политических партий в вопросе о направлениях и методах проведения реформ.

Прослеживается влияние новых экономических отношений в аграрном секторе на изменение социальной структуры в украинском обществе, как про-ведение аграрной реформы влияет на изменения в социальной и профессио-нальной структуре работников АПК. Дана характеристика существующих груп сельскохозяйственных товаропроизводителей. В социальном плане рассмотрены демографические проблемы.

Акцентируется внимание на том, что передача земли в частную собствен-ность и сохранение крупных имущественных комплексов расширили возможно-сти для развития рыночной комерческой деятельности в украинском селе. Сделан вывод, что в ходе реформ в Украине произошло становление нового аграрного строя, который отличают следующие признаки: – разнообразие форм собственности; – укрепление многоукладности аграрной экономики; – свобода выбора крестьянами форм хозяйствования.

Завершение реформирования аграрного сектора на принципах частной собственности, развитие благоприятных условий для предпринимательства и орендных отношений в украинском селе, обьективно создает предпосылки для утверждения статуса крестьянина как реального собственика и хозяина на земле, повышение его социальной защищенности и более активного участия в общественно-политической жизни страны.

Утверждается, что реформирование аграрного сектора будет иметь пози-тивные результаты лишь при условии их социальной направленности и повы-шения жизненного уровня сельского населения.

Обосновывается тезис о том, что реформирование аграрного сектора – важный фактор утверждения гражданского общества в Украине.

Высказаны также рекомендации необходимости продолжения проведения комплексных исследований в сфере аграрной теории: в первую очередь, воп-росов собственности на землю, земельных отношений и земельной ренты, теории аграрного рынка, крупного и малого производства в агропромышленном комплексе, методологии оптимального соединения рыночных методов с формами и механизмом государственного регулирования, совершенствования законодательной базы и системы инвестирования развития аграрного сектора.

Ключевые слова: аграрная реформа, аграрное законодательство, Земель-ный кодекс, частная собственность, рыночные отношения, многоукладность, аренда, фермерство, кооперация.

 

Zhivora S. M. The agrarian reform in the Ukraine (1991-2001). – Manuscript.

Thesis for the scientific degree Historical Sciences Candidate on the specialization 07. 00. 01 – History of Ukraine. – Zaporizhzhya State University, Zaporizhzhya, 2002.

The thesis examines the essence, directions and stages as well as the economical and political consequences of the agrarian reforms in Ukraine in the years of 1991-2001.

The thesis also traces the influence of new economical relations in the agrarian sector on the changes of the Ukrainian society structure. It is proved that the reformation of the agrarian sector is an important factor in establishment of civil society in Ukraine.

The thesis is proves that reforming of agrarian sector is an important factor of the statement of a civil society of Ukraine.

Key words: agrarian reform, Agrarian law, Land's law, private property, market relations, multiformity, rent, farming, cooperation.