+3 8(066) 185-39-18
fЕлектроенергія є специфічним високотехнологічним товаром, який важко визначати чи класифікувати в стандартних термінах, що характеризують поняття товар. До подібних не «стандартних» товарів (послуг) певною мірою можна також відносити (за певними окремими характеристиками) зв'язок, телекомунікації, газопостачання трубопроводами, централізоване теплопостачання.
Виділимо окремі характерні особливості, які визначають принципи формування тарифів на електроенергію. Надзвичайно важливе значення для економіки – практично жодна діяльність не може бути організована без електроенергії (джерело енергії безпосередньо для виробництва, для роботи іншого обладнання, освітлення, обігріву тощо). Надзвичайно важливе значення для суспільних потреб та життя кожного окремого члена суспільства. Електрична енергія є високотехнологічним продуктом, який вимагає дуже складної організації процесу її генерації, передачі і розподілу та споживання. Надзвичайно сильний технологічний фактор впливу процесу виробництва і передачі на оточуюче природне середовище у багатьох відношеннях (на землю та її надра, поверхневі території, через теплові, газові, пилові шкідливі викиди) і відповідна важливість енергозбереження в цій галузі. Неможливість накопичення у великих об'ємах – генерація енергії і її використання має бути практично одночасним. У загальному випадку використання (крім особливих цілей чи в особливих умовах) необхідність розгалуженої об'єднаної системи електричних мереж передачі енергії від генеруючих потужностей до споживачів. Надзвичайно сильний взаємовплив всіх суб'єктів ринку енергії і об'єднаної енергосистеми один на одного через необхідність постійного балансу попиту – пропозиції, а також і через якість енергії. Перераховані тільки декілька особливостей енергії, як продукту, необхідного для життєдіяльності, не дозволяють застосовувати існуючі стандартні механізми ціноутворення, тому що практично в кожній країні необхідно брати до уваги дуже значущу системоутворюючу і соціальну функцію електроенергії. Наприклад, у бідних суспільствах електроенергія сприймається як природне благо, а не товар (в значній мірі це відноситься і до України), але і у розвинених технологічних країнах ця проблема існує для певної найбіднішої частини населення.
Тому досить важко сформувати тарифи (ціну) на електроенергію, базуючись на принципах ціноутворення взагалі та враховуючи вимоги раціонального використання енергії і принципи енергозбереження (включаючи і екологічні складові).
Огляд формування системи тарифів в різних країнах світу. З початком виникнення і становлення електроенергетики, як галузі, в різних країнах в залежності від конкретних умов створювались певні системи формування цін на енергію і тарифи на послуги з енергопостачання. Прослідкуємо становлення галузі тарифної системи на прикладі «піонерів» енергетики – Німеччини, США, Росії, Франції.
Спочатку у всіх країнах це були локальні енергетичні компанії (інтегровані – генерація, передача, постачання були в руках однієї компанії), які займали певну територію навкруги джерел генерації і поступово розширювали цю територію, збільшували потужності генерації, напругу і довжину мереж передачі та кількість і потужність споживачів. За такою схемою розвивалась енергетика Німеччини, США, Росії та інших країн. Тарифи визначались за затратним методом (враховувались затрати на виробництво енергії та певний прибуток, який визначався балансом вигоди для енергетичної компанії та бажанням і можливістю споживача брати енергію за тою чи іншою ціною. Така схема розвитку електроенергетики продовжувалась практично у всіх технічно розвинутих країнах по суті до того моменту, коли енергозабезпечення ставало доступним практично на всій території країни. Наступні етапи розвитку системи ціноутворення пішли різними шляхами для різних країн. В США, де енергосистеми були так само відокремлені одна від одної і мозаїчно покривали територію країни, як і в Німеччині, але вже в кінці 19 та на початку 20 століття виникли Регулюючі комісії, які до середини минулого століття вже мали визначальний вплив на природні монополії (разом з антимонопольними органами), діяльність енергетичних компаній і визначення цін і тарифів (в першу чергу для природного монополіста – мереж) почали регулюватись. Основний принцип такого регулювання – дозвіл покривати в цінах і тарифах обґрунтовані затрати на виробництво енергії з певною величиною прибутку, який мав бути вищим середнього з певного переліку основних галузей промисловості (металургія, хімія, машинобудування, електротехніка, електроніка тощо) і який час від часу міг мінятись після ретельного публічного розгляду в Регулюючій комісії. По суті, як в США, так і в Німеччині оформились компанії, які покривали територію одного чи декількох штатів (відповідно земель в Німеччині), тарифи і ціни відрізнялись від одного штату до іншого в залежності від рівня розвитку енергетики, промисловості, доступу до дешевих природних ресурсів (вугілля, вода рік для гідроелектростанцій, газ тощо). І тільки на пізнішому етапі розвитку економіки і енергетики з'явились міжсистемні лінії передачі і перетоки енергії між різники територіями, як взаємна виручка компаній в скрутні моменти. Тоді ж зародилась в США система заохочення споживачів енергії до самообмеження в скрутні для генеруючих станцій енергосистеми періоди, яка пізніше сформувалась в систему DSM, яку можна спрощено викласти як «заохочення до економічного (раціонального) енергоспоживання за ініціативою споживачів». Суть цієї системи базувалась на тому, що компаніям було вигідніше заохотити споживачів певними пільгами в цінах на енергію і в тарифах на послуги мереж до самообмеження в пікові для енергосистеми періоди електроспоживання, а ніж витрачатись на будівництво нових блоків, які мають бути завантажені тільки в пікові години, тому що затрати на виробництво та собівартість енергії з таких електростанцій дуже велика. Такий підхід до певної міри вирішував і проблему енергозбереження, а також робив менш гострими екологічні проблеми, тому що стимулював вирівнювання погодинного графіка навантаження енергосистеми і зменшував об'єми шкідливих викидів