Бразилія у латиноамериканській системі міжнародних відносин

Активна спрямованість країни у глобальний політичний та торгово-економічний простір є новим феноменом, який став можливим завдяки великим внутрішньодержавним трансформаціям, які були здійснені протягом останніх двадцяти років. Важливим кроком стали політичні зміни, які сприяли модернізації різних сфер Бразилії та уможливили її участь у формування нової архітектури міжнародних відносин та міжнародних економічних відносин.

Бразилія активно диверсифікує свою зовнішню політику, зміцнюючи свій вплив не лише у регіоні, а й у світі. Це відбувається шляхом протидії поширенню впливу США у Південній півкулі, за допомогою розвитку відносин по лінії “Південь-Південь”, активною участю в БРІКС, стратегічним партнерством із ЄС, створенням ІБСА тощо. Свої прагнення до лідерства Бразилія реалізує, позиціонуючи себе виразником інтересів країн Південної Америки та часто всіх країн, що розвиваються. Бразилія, яка розпочала цей курс ще з 1990-х років через заснування та розвиток МЕРКОСУР, продовжує його сьогодні також за допомогою протидії АЛКА [15]. Чіткою рисою зовнішньої політики Бразилії є прагнення самоствердитися на глобальному рівні та її амбівалентність по відношенню до Сполучених Штатів, також відображається на регіональній політиці. Про зростання ролі Бразилії свідчить її участь у в-20, залучення до зустрічей в-8. Бразилія почала впевнено відстоювати своє право на постійне членство в Раді Безпеки ООН (та виступає за реформування Ради Безпеки зі збільшенням постійних членів). Для збільшення своєї ваги Бразилія розширила свою участь у складі миротворчих сил ОАД та ООН [3; 11, с. 400].

Особливих успіхів Бразилія добилася в роки перебування при владі ЛулидаСілва (2003-2010 рр.). За цей період Бразилія демонструвала високі економічні показники та успішність у боротьбі з бідністю та соціально-економічною нерівністю. Президенство

ЛулидаСілва принесло Бразилії статус сьомої економіки у світі та довготермінову стратегію національного розвитку. До того ж, Бразилія отрималавизнання свого регіонального лідерства. У 2008 р. держава визначила латиноамериканський регіон зоною “особливої відповідальності” у Стратегії національної оборони, а також просуває ідеєю формування найсучасніших збройних сил. Бразилії вдається реалізовувати поставлені геополітичні задачі: посилення співпраці між державами регіону, поглиблення двосторонніх відносин із сусідніми країнами, створення нових дієвих регіональних організацій та зміцнення ваги Латинської Америки у світовій політиці. Бразилія стала ініціатором багатьох регіональних проектів, таких як Ініціатива за інтеграцію регіональної інфраструктури в Південній Америці (ІІРСА), Союз південноамериканських націй (УНАСУР), Південноамериканська рада оборони (ЮАСО). Бразилія сприяла розширенню Південноамериканського ринку (МЕКРОСУР). Здобутком такожстало розширення регіонального співробітництва – підписання у 2010 р. Канкунської декларації, яка дала початок Союзу латиноамериканських і карибських держав (СЕЛАК). Він включив 32 держави регіону – Мексику та країни ЛАКб [8; 16].

Латинська Америка для Бразилії є плацдармом для просування на глобальний рівень. Зовнішня політика за ДілмиРусеффособливо не змінилися: нові ідеї поєдналися з консерватизмом [8].

Латиноамериканський вектор став динамічнішим. Пріоритет посилення МЕРКОСУР залишився незмінним, але більше уваги почали приділяти утворенню нових союзів через наявні проблеми в організації. Зокрема нездатність подолати проблеми лібералізації торгівлі, відсутність потенціалу створити єдиний митний союз держав Південної Америки на базі Митного Союзу в МЕРКОСУР. Причиною цього можна вважати підписання угод з асоційованими членами, Перу та Колумбією, зі Сполученими Штатами про зону вільної торгівлі. Тому Бразилія ініціювала створення Спільноти південноамериканських націй у 2004 р. (у 2008 трансформована в Союз південноамериканських націй). Для Бразилії вважливим досягненням є створення Південноамериканської ради оборони, яка стала першим рекомендаційним органом у ЛАКб з безпеки та оборони без залучення Сполучених Штатів. Бразилія відхилила пропозиції президента Венесуели УгоЧавеса про перетворення Південноамериканської ради оборони у т. зв. південноамериканське НАТО з власною армією та критично виступила проти участі США в даній Раді [17].

Бразилії вдалося за допомогою механізмів УНАСУР нормалізувати відносини між Колумбією та Еквадором, між Колумбією і Венесуелою після вторгнення колумбійських сил в Еквадор для ліквідації лідерів ФАРК (терористична організація Колумбії) та отримання доказів взаємодії ФАРК з Венесуелою, зокрема з її президентом УгоЧавесом. Бразилія була зацікавленою стороною врегулювання конфлікту через бажання не розпочинати процес врегулювання конфлікту в рамках Організації американських держав, тобто за участі США, і закріпити свою роль в якості основного миротворця в Південній Америці [16].

Для закріплення своїх лідерських позицій покращення відносин Бразилії з боліваріанськими державами стало фундаментальним, тому що соціал- демократична природа правління Робітничої партії Бразилії значно відрізнялася від курсу боліваріанських режимів. Оскільки Бразилія прагнула об’єднати регіон під своїм лідерством та виступати від імені всієї Латинської Америки, у неї виникла необхідність “здружитися” зі згаданими державами. Спроби Бразилії включити Венесуелу як повноправного члена МЕРКОСУР не одразу виявилися вдалими через категоричну відмову Парагваю. Прикладом є підтримка Бразилією скинутого президента Гондурасу М. Селая у 2010 р. в результаті воєнного перевороту та наданні прихистку у своєму посольстві в Тегусігальпі [16]. Іншим прикладом є поступки Бразилії не піднімати плату за експлуатацію спільної гідроелектростанції “Ітайпу” у 2011 та відсутність масштабного скандалу через націоналізацію бразильської нафтової корпорації у Болівії “Петробраз”. А також засудження державного перевороту у Парагваї та