Дослідження асортименту та якості рисових круп

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

потреби країни в цьому продукті, тому їй може загрожувати дефіцит рису. Останніми роками основними постачальниками в Україну рису виступали Єгипет, В'єтнам і Пакистан. Але експерти прогнозують, що ці через дії Таїланду також підвищать вартість на свою продукцію. Згідно з прогнозом 6-ти переробників, експортерів і трейдерів, 31 грудня експортна ціна на рис може досягти 810 дол. /тонна. На рис з Таїланду доводиться до 30% світового експорту. Цього року країна планує експортувати 10 млн тонн рису з 31 млн тонн світового експорту. До справжнього моменту вже експортовано більше 6, 3 млн тонн [11].

Попит на рис в Україні щороку зростає і, за прогнозами ФАО, до 2020 року сягне 781 млн. тонн, перевищуючи на 2-3% попит на пшеницю. Очікуване виробництво рису – 750 млн. тонн до 2020-го – повністю його задовольнити не в змозі.

Наближається до передових держав і Україна. За 2006-2011 рр. середній показник продуктивності посівів рису у нашій державі зріс з 4, 5 до 5, 8 т/га при валовому зборі понад 170 тис. тонн. Згаданий прогрес став можливим за рахунок підвищення загального рівня культури землеробства, в т. ч. і за рахунок упровадження у виробництво нових високопродуктивних сортів [12].

Найбільшого розвитку агропромисловий комплекс досяг, окрім США, в розвинутих країнах Європи, особливо в країнах Європейського Союзу (ЄС). Єдина сільськогосподарська політика ЄС стала засобом реалізації таких засад, як спільне фінансування дій для регулювання сільського господарства, організації гарантованого збуту на внутрішньому ринку, застосування єдиних торгівельно-політичних інструментів і субсидування експорту харчових продуктів на світовий ринок.

Нині виробничі посіви рису розміщені у 112 країнах світу на площі близько 145 млн. га, а річне виробництво рису-сирцю складає понад 445 млн. тонн. Середня світова урожайність зерна рису коливається в межах 3, 5-3, 8 т/га, однак у деяких країнах (Єгипет, Греція, Іспанія, Південна Корея, Італія, США, Японія, Китай та ін.) цей показник є значно вищим – більше 6, 0 т/га.

Рис культивують перш за все у країнах Південної, Східної та Південно-Східної Азії. На ці регіони припадає близько 90% світового збору рису. Посіви рису є також у Центральній Азії, південних районах Європи, на півдні Північної Америки та у окремих регіонах Південної Америки. Найбільшими виробниками рису є Китай, В’єтнам, Корея, Індія, Індонезія, Бангладеш, Таїланд, Бірма, Філіппіни, Бразилія, Мексика, Мадагаскар, Японія, США, Італія, Іспанія [13].

За попередніми прогнозами ФАО, світове виробництво рису в 2014 році може збільшитися всього на 0, 8% ― до 500, 7 млн т (у перерахунку на обрушений). Зростання, ймовірно, буде стримуватися падінням світових цін [12].

Основними експортерами рису є Таїланд, США, М’янма, Італія, а імпортерами – Індонезія, Іран, країни Європи.

Експорт українських круп залежить від рівня виробництва, яке безпосередньо пов’язане з обсягами зібраного урожаю і щорічно складає близько 15-20%. Попит на крупи характеризується високим рівнем стабільності. Багато експортерів мають давно налагоджені канали збуту. Основу експорту, більше 50%, в 2000-2004 рр. складала гречана крупа, але, починаючи з 2005 р., істотно збільшилися обсяги вивозу за межу кукурудзяної крупи, що дозволило саме цьому товару зайняти лідируючі позиції.

Вітчизняний ринок круп найменше залежить від імпорту, обсяги якого незначні. В основному поставляються крупи швидкого приготування. Найбільшим постачальником є компанія Nestle. (Див. Додаток В)

Ціни на крупи залежать від урожаїв круп’яних культур. Враховуючи те, що урожай круп’яних культур збирають в основному в осінній період, його показник впливає більшою мірою на цінову політику наступного календарного року. Внутрішні ціни на крупи мають регулюючий вплив і на активність експортних операцій. При значному зростанні цін виникають проблеми із збутом круп і на вітчизняному ринку. Стрибкоподібність поведінки цін характерніша в неврожайні роки [14].

2. Класифікація рисових крупів

В основу класифікації крупів покладені їх біохімічні і анатомічні особливості, а також форма, бідова і склад, пов’язані з різними способами їх переробки. Формування асортименту крупів залежить від виду круп’яної культури і технології виготовлення.

Залежно від виду круп’яної культури, крупи поділяють на види (пшеничні, ячмінні, вівсяні, кукурудзяні, рисові, гречані та ін.), а від технології виготовлення – на різновиди, номери, сорти.

Крупи, що отримують з однієї культури, залежно від способу обробки зерна (пропарене і непропарене), форми, стану поверхні можуть поділятися на види. Для деяких круп встановлено розподіл на марки (за типовим складом зерен) і номери (за розміром і однорідністю). Сорти деяких видів крупів встановлюють залежно від вмісту домішок і доброякісного ядра.

Крупи різних видів відрізняються за зовнішніми ознаками (формою, розміром і забарвленням крупинок, за будовою тканин, що їх утворюють, формою та розміром крохмальних зерен), за біохімічними властивостями (за вмістом і якісними особливостями білків, вуглеводів, жирів, мінеральних елементів, вітамінів і інших речовин). Поверхня крупи шорстка, білого кольору. На окремих зернах можуть бути залишки насінної оболонки [5].

З усієї сукупності властивостей крупи кожного виду найважливішим з точки зору їх харчової цінності і споживних достоїнств є властивості, зумовлені біохімічними особливостями зерна тієї або іншої культури та його будовою. Крім того, на властивості крупи пливає і процес виробництва. Залежно від змін продукту в процесі обробки, крупи можуть складатися тіьки