Досвід країн Азійсько-Тихоокеанського регіону із забезпечення енергетичної безпеки

Японські нафтові компанії беруть активну участь у проектах розвідки та видобутку енергоресурсів на Близькому Сході та в Південно-Східній Азії. Висловлюються пропозиції надавати більшу урядову підтримку приватному бізнес-сектору, який інвестує в нафтовидобувні країни. Проте останнім часом спостерігається більша зацікавленість цих країн у захисті власних національних інтересів у зазначеній сфері та зменшення питомої ваги іноземних інвесторів. Зростає значення використання ресурсів нафти та газу з Росії (великий потенціал поставок, її географічну близькість і значення як постачальника енергії в Північно-Східній Азії) [4, с. 2].

Уряд передбачає, як і раніше, надавати субсидії для розширення виробництва відновлюваної енергії (насамперед, використання енергії вітру, сонячних батарей і біомаси), що знизить залежність від імпорту, викидів вуглецю та розширить джерела паливної суміші. Передбачається посилити енергоефективність та енергозбереження на транспорті, у промислових і комерційних секторах, що також сприятиме зниженню споживання викопного палива та забруднення навколишнього середовища [6, с. 16]. Значну економію енергії дає використання енергоефективних вікон та холодильників, впровадження систем управління енергією й акумуляторних батарей, зміна робочих годин, покращення паливної економічності автомобілів та інші енергозберігаючі заходи.

Зарубіжними авторами називаються й інші шляхи вирішення проблем у Японії із забезпечення енергетичної безпеки: використання для імпорту нафти регіональних та глобальних перспектив; розробка інноваційних технологій для підвищення безпеки атомної енергетики; розвиток енергетичних технологій; розширення диверсифікації джерел поставок та стабілізація їх попиту; зміцнення співробітництва з МЕА; подальша розробка заходів оперативного реагування на надзвичайні ситуації.

При цьому в науковій літературі вказується на існуючі межі політики Японії у сфері енергетичної безпеки. Перспективне зниження енергоємності промислового виробництва вважається складним. У приватному секторі це може бути реальним лише внаслідок відмови населення від використання електроприладами та транспортом, що призведе до зниження рівня життя. Досягли своєї межі можливості щодо енергозбереження та заміщення нафти, глобальна конкуренція на енергетичних ринках знижує результативність зусиль щодо територіальної диверсифікації джерел енергоносіїв [7, с. 22].

Отже, основними шляхами забезпечення енергетичної безпеки Японії на міжнародному рівні є проведення політики зміцнення та розширення дипломатичних контактів із країнами-імпортерами нафти Близького Сходу та Південно-Східної Азії, розробка схем диверсифікації джерел енергії. Внутрішня політика зорієнтована на подальший розвиток енергозбереження, енергоефективності; перспективних енергетичних технологій, впровадження відновлюваних джерел енергії.

Потребує вивчення та запозичення запаморочливе економічне зростання Китаю, його швидке входження до кола найбільш розвинутих країн світу. Підйом китайської економіки виявив проблеми із забезпеченням його енергетичної безпеки, які зумовлені стрімким енергоспоживанням як наслідком великих темпів урбанізації, розширенням приватного сімейного автомобільного ринку, появою середнього класу, покращенням умов життя та масовим використанням споживчих енергетичних приладів.

Необхідно окреслити такий стан забезпечення Китаю власними енергоресурсами. КНР володіє достатніми для розвитку економіки покладами вугілля. За видобутком вугілля Китай є світовим лідером, що зумовлено двома факторами: великою його кількістю та відносно стабільними та недорогими витратами на видобування [8, с. 44]. Інша ситуація склалася із забезпеченістю країни газом і нафтою. Запаси природного газу розвинені слабо, інвестиції в цю галузь фактично відсутні, технічний прогрес сповільнений. Видобутку нафти на початку 80-х рр. ХХ ст. в Китаї було достатньо для внутрішніх потреб промисловості й навіть для експорту. Проте основні нафтові родовища у східній його частині вже вичерпані й наразі знаходяться в занепаді.

Китай нині є другим після США найбільшим імпортером нафти у світі, що зумовлюється постійно зростаючою потребою в енергоресурсах для забезпечення потреб промисловості та населення. МЕА прогнозує, що залежність від імпорту енергоресурсів Китаю в 2030 р. досягне 80 відсотків [9]. Зростання потреби Китаю в енергії швидко стало питанням міжнародної політики, неочікуваний від нього значний імпорт нафти викликав побоювання серед інших енергетично залежних країн щодо переважаючого впливу КНР на міжнародний енергетичний ринок [8, с. 43].

Як нафтозалежна країна Китай розробляє заходи щодо підвищення енергетичної безпеки, вони фахівцями поділяються на наявні та довгострокові. Щодо наявних заходів відмічається, що уряд країни-імпортера повинен підвищити інвестування в заходи з безпеки поставок енергії. Окрім того, наявні заходи можна класифікувати так: 1) заходи зі скорочення ймовірних порушень із харчуванням, 2) заходи щодо зведення до мінімуму впливу перебоїв із поставками або зростанням цін. Довгострокові заходи в більшості випадків носять стратегічний характер, який означає поєднання державних спонсорських економічних заходів із політичними ініціативами. Економічні заходи передбачають пряму участь держави в підвищенні енергетичної безпеки, зокрема у власному виробництві енергії та інвестуванні джерел енергії за кордоном. Політичні ініціативи матимуть велике значення, якщо будуть підтримуватися економічними, такими як інвестування, інша допомога, продаж основних товарів. Ринковим підходом до розвитку енергетичної політики є одночасна орієнтація на національні та міжнародні ринки енергоносіїв, а також прагнення до зниження ризику зриву поставок шляхом поліпшення їх функціонування [10, с. 17].

Для забезпечення енергетичної безпеки Китай реалізує чотири основні цілі в енергетичній сфері: 1) максимальне вітчизняне виробництво нафти та газу; 2) диверсифікація джерел нафти; 3) інвестування в зарубіжні нафтові та газові ресурси (уже реалізована частково реформа цін і створені комерційно-орієнтовані юридичні особи, які можуть конкурувати на міжнародній енергетичній арені, великі компанії вже почали вкладати мільйони доларів у зарубіжні нафтові родовища) ; 4) реконструкція