Еволюція моделей інноваційного процесу як концептуальне підґрунтя вимог до професіонала з інноваційної діяльності

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

сьогодні фірми відстежують появу нових знань ще на етапі проведення фундаментальних досліджень і прагнуть першими отримати позитивні результати у своє розпорядження. В результаті науково-технічний прогрес поступово трансформується в науково-технічні перегони [3, с. 21-25]. Частка капіталізації знань в сумарному показнику капіталізації середнього сучасного високотехнологічного підприємства сягає 85% [14, с. 3539]. При цьому найціннішими знаннями є ті, що можуть знайти форму інтелектуальної власності: у вигляді винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків, програм для ЕОМ, баз даних і т. п. Як зазначає В. Зінов, сьогодні на професії з переважанням інтелектуальної праці припадає основний приріст зайнятості: 85% – у США, 89% – у Великобританії, 90% – в Японії. При загальному збільшенні числа робочих місць на 25% зайнятість фахівців у сфері високих технологій збільшиться на 40-75% [5, с. 26].

Більшість дослідників зводять розуміння інноваційної діяльності до отримання та використання лише наукового знання – знання, що є результатом організаційно оформлених результатів розробок, які здійснюються відповідно до певних процедур, і тому доступного для передачі і використання іншими користувачами. Відповідно до цього менеджмент інновацій організаційно часто обмежується науковими, науково-технічними і спеціалізованими інноваційними організаціями, а функціонально – просуванням науково-технічного продукту зі сфери НДДКР у виробництво [5, с. 35].

Наприклад, С. Ільєнкова, характеризуючи менеджмент інновацій, визначає, що професіонали з управління інноваціями можуть діяти у різних структурах (академіях наук, ВНЗ, наукових товариствах, дослідницьких організаціях, конструкторських бюро тощо), створюючи творчі колективи, займаючись пошуком і поширенням нововведень, формуванням портфеля замовлень на наукові дослідження і розробки. І. Коршунов і А. Тріфілова, описуючи еволюцію менеджменту інновацій, також ставлять в основу передусім розвиток методів управління НДДКР [5, с. 36].

Не зменшуючи важливості наукового знання в сучасній інноваційній діяльності, необхідно навести досить суттєві заперечення щодо обмеження розуміння інновацій як похідних виключно від наукового знання.

Можна виокремити два основні підходи до розуміння динаміки інноваційного процесу. Сутність першого полягає в тому, що інновації та науково-технічний прогрес розглядаються як здатний до саморозвитку динамічний процес, зворотна реакція на можливості науково-технічної думки, що постійно розвивається на основі ендогенних чинників. Цей підхід є методологічною основою гіпотези «техногенного поштовху», що заснована на ідеї автономного розвитку науки і не надає великого значення зв’язку між економічним середовищем та технічним прогресом. Близькою є гіпотеза «економічного ефекту», що пов’язує винахідницьку активність і частоту наступних інновацій. На відміну від відкриттів, породжених в основному розвитком наукового пізнання, винаходи виникають під впливом різних чинників: наукових, технологічних, економічних тощо.

Сутність другого підходу полягає в аналізі інновацій як результату об’єктивного процесу, що визначається відповідною потребою суспільства (споживацьким попитом, політичною або військовою необхідністю тощо) – тобто зовнішніми факторами. Цей підхід бере до уваги велику кількість винаходів та відкриттів, що з’явились одночасно та незалежно один від одного. Інакше кажучи, інновації з’являються як відповідь на певний імпульс, яким може постати і брак наукових знань, і економічний або соціальний фактор. На основі такого підходу виникає гіпотеза «тиску ринкового попиту» або «ринок-тяга», що стверджує економічні умови як пріоритетні для інноваційної діяльності. Саме ринковий попит на новації, а не пропозиції з боку науки і техніки, є визначальним для технологічного прогресу [10, с. 260].

Гіпотеза «ринок-тяга» пов’язує зростання інноваційних можливостей економіки з вимогами ринку, з появою нових галузей та реконструкцією старих. Японський економіст Т Коно виділив чотири джерела інноваційних ідей: потреби ринку, можливості науки, потреби та політика компаній, уподібнення діючим компаніям [10, с. 260]. Але гіпотеза ринкового попиту не повністю пояснює коливання винахідницької активності, невизначеність результатів інноваційної діяльності. В країнах із розвиненою ринковою економікою все міцніші позиції серед дослідників завойовує думка про відмову від спрощеної лінійної залежності наукових розробок та економічного попиту.

Первинність ринкового попиту як рушійної сили інноваційного процесу не доведена з певною мірою очевидності. Е. Роудсом, Д. Відом були досліджені значні інновації більш ніж за 25 років, які в цілому свідчать про баланс науково-технологічної компоненти та фактору попиту [16, с. 121-131].

У той самий час «поштовх» наукових та технологічних відкриттів видається визначальним на початку розвитку конкретного нового промислового сектору, а «тяга ринку і споживацького попиту» більш важлива при наступному розвитку нового напрямку.

Велика кількість досліджень демонструють взаємообумовленість та комплексність усіх факторів, які впливають на інноваційну діяльність. Ряд дослідників у сфері інновацій дійшли висновку, що для аналізу закономірностей виникнення нововведень доцільно використовувати моделі, які ґрунтуються на принципі випадковості. Д. Сахал запропонував імовірнісну модель інноваційної діяльності, що базується на наступних принципах [17]:

витоки виникнення технічних відкриттів варто шукати в процесі складних взаємодій між багатьма факторами, що діють одночасно; оскільки цих факторів надзвичайно багато, остільки надзвичайно складно оцінити вплив кожного, тому інновація часто здається породженням випадковості;
інновація як спосіб вирішення проблеми залежить від міри її нагальності та частоти спроб розв’язання;
успіх у вирішенні технічної проблеми залежить від відповідного накопиченого з часом досвіду, у свою чергу вирішення існуючих проблем збагачує попередній досвід, ніби оцінюючи його у новому вимірі;
технологічне зрушення відбувається кумулятивно.

Сполучення описаних підходів проявляється у розвитку варіантів взаємодії учасників інноваційного процесу та еволюції моделей інноваційних процесів.

Перша модель інноваційного процесу з’являється у 50-60-х рр. ХХ ст. і носить назву лінійної