+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
18
Мова:
Українська
Таким чином ВРУ оперативно могла виносити необхідні зміни до існуючих законів чи приймати необхідні нові закони. Президія з кожним новим роком незалежності України набувала статусу підзвітного Верховній Раді органу, що перш за все забезпечував організацію роботи Парламенту. Після 14 лютого 1992 р. у віданні Президії ВРУ залишалися такі основні повноваження: скликання сесій ВРУ, організація підготовки сесій, координація діяльності постійних комісій ВРУ, сприяння народним депутатам України у здійсненні ними своїх повноважень і забезпечення їх необхідною інформацією, здійснення контролю за дотриманням Конституції України. Згідно з поправками внесеними до Конституції 14 лютого 1992 р., Президія ВРУ втрачала право впливати на законодавчі акти, що приймалися ВРУ, тобто відбувалася трансформація статусу ВРУ загалом. Від представницького органу державної влади, необмеженого у своїх правах у період УРСР, Верховна Рада перетворилася на єдиний законодавчий орган без права втручатись у справи, що входили до компетенції виконавчих органів влади України [9, арк. 77-84].
27 липня 1994 р. ВРУ прийняла оновлений Регламент, згідно якого відносно чітко визначалися повноваження та обов’язки Президії ВРУ щодо організації належної роботи Парламенту [24].
Тенденція зведення Президії ВР до організаційного органу Парламенту знайшла своє продовження у правовому акті – “Конституційному договорі між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття Конституції України” від 8 червня 1995 р. [19, с. 5]. Так, згідно з договором, Президію ВРУ утворювали Голова ВР, його заступники, керівники депутатських груп та фракцій. Статус Президії визначався як орган ВРУ, що підзвітний їй. Із прийняттям Конституції України 1996 р. Президія ВРУ вже не була передбачена.
Конституційний склад Верховної Ради України та її структура визначаються Конституцією України, Законами України “Про Регламент Верховної Ради України” від 10 лютого 2010 р., “Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992 р., “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 р. та іншими нормативно-правовими актами [10]. Структура ВРУ набула чіткості з прийняттям Основного закону Української держави. Так, склад ВРУ згідно з Конституцією України мав становити 450 народних депутатів. Відповідно до Конституції вищий законодавчий орган України набув такої структури: 1. Голова Верховної Ради України. 2. Перший заступник Голови Верховної Ради України. 3. Заступник Голови Верховної Ради України. 4. Комітети Верховної Ради України. 5. Рада голів комітетів Верховної Ради України. 6. Лічильна комісія Верховної Ради України. 7. Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України. 8. Тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України. 9. Спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради. 10. Депутатські фракції у Верховній Раді України. 11. Погоджувальна рада депутатських фракцій. 12.
Найстаріший за віком депутат у Верховній Раді України.
Консультативно-дорадчу структуру (інфраструктуру) Верховної Ради України становлять: 1. Апарат Верховної Ради України, який здійснює організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально- технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів, народних депутатів України, коаліції депутатських фракцій, депутатських фракцій у Верховній Раді України. Структура Апарату затверджується більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України за поданням комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту. Апарат діє на основі Положення, яке затверджується постановою ВРУ. Керівник Апарату призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України. Кандидатуру на посаду керівника Апарату пропонує Голова Парламенту. 2. Інститут законодавства ВРУ – науково-дослідна та прикладна установа, що створена в структурі Апарату Верховної Ради України 7 жовтня 1994 р. Інститут виконує значний обсяг роботи, а саме: досліджує суспільні відносини у сфері державного управління суспільством, розробляє концепції розвитку законодавчої системи України, аналізує практику застосування законів та ефективності їх дії, розробляє проекти законів тощо. 3. Парламентське видавництво. 4. Парламентська бібліотека. 5. Державний архів. 6. Друковані органи: журнал “Віче”, газета “Голос України”.
Голова ВРУ – це керівна посадова особа Парламенту, яка обиралася з числа народних депутатів шляхом таємного голосування через подання бюлетенів на строк повноважень ВРУ.
Комітети ВРУ – це органи українського Парламенту, які утворюються з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки й попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень ВРУ, виконання контрольних функцій. Питання організації та діяльності комітетів регулюються Конституцією України, законом України “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 р., Регламентом ВРУ, введений в дію Постановою ВРУ №130/94-ВР від 27 липня 1994 р. (із змінами, внесеними згідно з постановами Верховної Ради №410/97-ВР від 02. 07. 1997 р., №180/98-ВР від 05. 03. 1998 р., №°7-ХІУ від 13. 05. 1998 р., №>21-ХІУ від 16. 06. 1998 р., №42-ХІУ від 14. 07. 1998 р., №1400-ХУ від 21. 01. 2000 р., №1426- III від 08. 02. 2000 р., №1519-ІІІ від 02. 03. 2000 р., №1544-ІІІ від 16. 03. 2000 р., Рішенням Конституційного Суду №17-рп/98 від 03. 12. 1998 р.) та Законом України “Про Регламент Верховної Ради України” від 10 лютого 2010 р. [10; 24; 25]. Перелік, кількість, назва і предмети відання комітетів на першій сесії Верховної Ради України нового скликання затверджуються більшістю голосів народних депутатів України від її конституційного складу. Комітети Парламенту формуються у складі голів, перших заступників, заступників голів,