Еволюція структури організації роботи українського Парламенту в 1990-2010 рр.: історичний аспект

Список кандидатур на посади голів, перших заступників, заступників голів та секретарів комітетів (по одній кандидатурі на кожну посаду) за поданням депутатських фракцій схвалюється Погоджувальною радою. Мінімальний і максимальний склад одного комітету визначається постановою ВРУ. Основні форми роботи комітетів – це засідання та слухання. Рада голів комітетів ВРУ утворюється з метою загальної координації та узгодження роботи комітетів парламенту.

Лічильна комісія ВРУ згідно із Законом України “Про Регламент Верховної Ради України” обиралася для організації голосувань ВРУ і визначення їх результатів. Склад комісії обирався парламентарями з числа народних депутатів з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій шляхом відкритого поіменного голосування за списком без його обговорення. Лічильна комісія обирала зі свого складу голову, заступника голови і секретаря.

Тимчасові спеціальні комісії ВРУ – це тимчасові колегіальні органи Парламенту України, що утворювалися з числа народних депутатів України, які давали згоду на це, для підготовки й попереднього розгляду питань за дорученням ВРУ, а також для доопрацювання проектів законів та інших актів Парламенту. Строк повноважень тимчасової спеціальної комісії не міг перевищувати одного року з дня її утворення [29, с. 87].

Кількісний склад тимчасової спеціальної комісії формувався з урахуванням пропорційного представництва депутатських фракцій. Пропозиції щодо кількісного та персонального складу тимчасової спеціальної комісії подавався у письмовій формі депутатськими фракціями у п’ятиденний строк із моменту направлення до них письмового звернення. Керівний склад формувався з членів комісії за відповідними критеріями, що мали сприяти формуванню членами комісії максимально об’ єктивних висновків згідно з результатами власної діяльності. Про утворення тимчасової спеціальної комісії ВРУ приймає постанову, у якій визначає назву тимчасової спеціальної комісії.

Тимчасова спеціальна комісія не пізніш як через шість місяців із дня її утворення подає до ВРУ письмовий звіт про виконану роботу, а також відповідні проекти актів Парламенту та інші матеріали.

Тимчасові слідчі комісії ВРУ – це тимчасові колегіальні органи Парламенту, що утворюються з числа народних депутатів, які надавали згоду на це, для проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес. ВРУ відповідно до Конституції України може утворювати тимчасові слідчі комісії [29, с. 88].

Спеціальна тимчасова слідча комісія ВРУ – це тимчасовий колегіальний орган Парламенту, який утворювався з числа народних депутатів з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій, а також спеціального прокурора і трьох спеціальних слідчих для розслідування обставин щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину в межах процедури розгляду питання про усунення глави держави з поста в порядку імпічменту. Спеціальна тимчасова слідча комісія створюється відповідно до Конституції України, Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” [10; 22; 24; 25].

На посади спеціального прокурора, спеціальних слідчих могла бути обрана особа, яка є громадянином України та відповідати конкретним вимогам. Про утворення спеціальної тимчасової слідчої комісії ВРУ більшістю від її конституційного складу приймає постанову.

Депутатські фракції у Верховній Раді України – це об’ єднання депутатів у парламенті на партійній основі. Політична партія (виборчий блок політичних партій) мали право формувати у ВРУ лише одну депутатську фракцію. Депутатські фракції формувалися на першій сесії Парламенту нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради, створення органів Парламенту.

Народний депутат України, якого виключено чи який вийшов зі складу депутатської фракції або не входив до жодної з них із моменту обрання, вважався позафракційним. Позафракційні народні депутати мали можливість об’єднуватися в депутатську групу народних депутатів України. Мінімальна кількість народних депутатів для формування депутатської групи мала становити не менше 15 осіб.

Народний депутат України мав право входити до складу лише однієї депутатської групи. Депутатська група реєструвалася в Апараті ВРУ у визначеному законом порядку. Зареєстрована депутатська група мала права депутатської фракції. Депутатські фракції структурували парламент, що давало змогу оптимізувати його роботу. Фракції відігравали важливу роль у підготовці та ухваленні переважної більшості рішень парламенту.

Народні депутати України мали можливість добровільно об’ єднуватися в міжфракційні депутатські об’єднання без реєстрації, кадрового, матеріально- технічного, інформаційного, організаційного забезпечення їх діяльності Апаратом Парламенту. Таке об’ єднання не мало прав депутатської фракції чи депутатської групи.

Погоджувальна рада депутатських фракцій у Верховній Раді України – це консультативно-дорадчий орган Парламенту, до складу якого входять Голова Верховної Ради України, його перший заступник і заступник, голови депутатських фракцій і депутатських груп (із правом ухвального голосу) та голови комітетів (із правом дорадчого голосу) і який створюється для попередньої підготовки й розгляду організаційних питань роботи Верховної Ради України, зокрема підготовки розкладу пленарних засідань та тижневого порядку денного пленарних засідань Парламенту.

Згідно з Конституцією України найстаріший за віком депутат у ВРУ був наділений відповідним обсягом повноважень, зокрема зачитував присягу перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплювали цю присягу своїми підписами під її текстом.

Таким чином, з’ ясовано, що спеціального комплексного історичного дослідження розвитку внутрішньої побудови українського Парламенту науковцями не проведено. Окремі аспекти еволюції структури та повноважень ВРУ відображено в кількох дисертаційних дослідженням, предметом яких був розвиток ВРУ в суспільно-політичному просторі. Головними чинниками, які визначали структуру ВРУ, були Конституція України та внутрішні регламенти діяльності Парламенту, що мали силу закону. З вищезазначеного