Фактори негативних впливів на здоров’я людей похилого віку

 

Найбільш частими захворюваннями людей похилого віку є артеріальна гіпертонія, стенокардія, серецева недостатність, порушення ритму серця, цукровий діабет 2-го типу, пієлонефрит та ін.

Артеріальна гіпертонія, яка у в людей похилого віку нерідко відрізняється за своїми характеристиками від аналогічного захворювання в більш молодому віці. Гіпертонія може бути ускладненням іншого захворювання, найчастіше пієлонефриту. Артеріальна гіпертонія спостерігається у всіх хворих із хронічною нирковою недостатністю.

Причини розвитку артеріальної гіпертонії до кінця не визначені. Велике значення має зловживання сіллю – люди, схильні досолювати їжу, істотно частіше хворіють на гіпертонію, однак частина людей не є чутливою до сольового навантаження. Гіпертонії сприяє сидячий спосіб життя, відсутність фізичних навантажень, постійний стан підвищеної емоційності (особливо – придушення внутрішніх емоцій, відсутність розрядки, зміни обстановки і роду діяльності).

Лікування артеріальної гіпертонії повинне бути постійним. Не можна лікувати гіпертонію лише при загостреннях, коли підвищується тиск. Обов'язковим елементом лікування повинне бути зниження споживання кухонної солі до 2-3 г у добу. Нерідко застосовують рисово-компотну дієту, коли пацієнт протягом доби їсть винятково плов із сухофруктами.

Стенокардія – дуже чітко окреслений клінічний синдром: біль в грудях, звичайно стискаючий, приступи чітко пов'язані з навантаженням або виходом на холод, продовжуються не більш 10-15 хвилин, а при прийомі нітрогліцерину – близько 5 хвилин. Біль інколи віддає у ліву руку або лопатку у третини хворих. Біль виникає через недостатнє надходження кисню до серцевого м'яза при підвищенні потреби в ньому. При фізичному навантаженні серце б'ється швидше, тому йому потрібно збільшити обсяг протікаючої до нього по коронарних (серцевих) артеріях крові, яка несе кисень. Якщо ці артерії звужені за рахунок атеросклерозу, то резерви збільшення кровообігу швидко вичерпуються і серцевий м'яз приходить у стан кисневого голодування. «Голодні» м'язові клітини починають виділяти речовини, які приводять до зміни току крові – починається склеювання клітин крові, утворення тромбу. У цей момент з'являється біль.

Стенокардія лікується в основному такою групою препаратів, як нітрати. Приймають препарати тривалої дії, такі як нітросорбіт – вони зменшують частоту приступів і збільшують переносимість фізичного навантаження. При болях необхідно обов'язково приймати нітрогліцерин під язик, або користуватися нітрогліцериновим спреєм. У деяких випадках до нітратів тривалої дії додають в-блокатори.

Серцева недостатність – стан, пов'язаний зі старінням, зі змінами серцевого м'яза, або із серцево-судинними захворюванням, такими як артеріальна гіпертонія, стенокардія, порушення ритму серця, міокардит і т. д. Серцева недостатність характеризується падінням насосної функції серця. На початкових стадіях серцевої недостатності змінюється здатність серця розслаблюватися, камера лівого шлуночка менше заповнюється кров'ю і, відповідно, зменшується об’єм виштовхуваної крові. При цьому під час навантаження, коли серце починає битися частіше, сумарний викид крові зменшується і людина починає відчувати дефіцит кисню – з'являється слабість, задишка при підйомі по сходах і т. д.

Клінічно виражена серцева недостатність не вимагає особливих досліджень. Хворі скаржаться на слабкість (найчастіша ознака), задишку при відносно невеликому фізичному навантаженні. У більш вираженій стадії з'являються набряки ніг (спочатку нетривалі, які іноді зникають уночі), пізніше збільшується печінка, з'являється рідина в животі і легенях.

З інших ознак звертають увагу на появу сухого кашлю по ночах, необхідність спати високо або напівсидячи. У важких випадках пацієнт може лише сидіти, схиливши вперед і впираючись руками у ліжко. Пізніше з'являється хрипке дихання, кашель з мокротинням, може розвинутися набряк легень з відхаркуванням пінистого, зрідка рожевого мокротиння.

Від появи перших ознак серцевої недостатності до смерті звичайно проходить близько 5 років. Якщо у хворого серцева недостатність є наслідком прогресуючого серцево-судинного захворювання (важка стенокардія, аритмія, виражений артеріальна гіпертонія), то серцева недостатність прогресує набагато швидше. Саме тому для попередження прогресування серцевої недостатності необхідно лікувати захворювання, що привело до неї.

Порушення ритму серця. Серед усіх порушень ритму серця потрібно виділити миготливу аритмію і повну блокаду провідної системи серця. Ці два порушення можуть викликати важкі ускладнення і привести хворого до смерті, причому якщо перше порушення може зустрічатися в будь-якому віці, хоча його частота з віком росте, те друге є характерним саме для літніх хворих. Миготлива аритмія є наслідком того, що електричні імпульси починають блукати по провідній системі серця, складатися або взаємно погашати один одного і зненацька збуджувати скорочення міокарда. Така ситуація можлива, якщо порушується будова провідної системи серця внаслідок розтягування камер серця або склерозу окремих ділянок. Миготлива аритмія можлива і внаслідок появи додаткових провідних пучків (це уроджений дефект, звичайно виявляється у відносно молодому віці).

Лікування постійної форми миготливої аритмії спрямоване на зниження частоти серцевих скорочень до нормального їх числа – бажано не більше 80-90 ударів на хвилину. При цьому звичайно зникає дефіцит пульсу і зменшуються прояви серцевої недостатності.

Приступ (пароксизм) миготливої аритмії виявляється раптовим порушенням ритму, звичайно знижується артеріальний тиск, іноді до дуже низьких значень, може з'явитися задишка, занепокоєння. Ситуація вкрай небезпечна, необхідно викликати «швидку допомогу». До її приїзду можна спробувати зменшити приступ сильно надавивши на очні яблука або різко масажувати надключичну область, змусити хворого швидко присісти (це не завжди можливо). Рефлекс, який виникає в цьому випадку, може позитивно позначитися на роботі серця аж до зникнення аритмії.

Цукровий діабет захворювання, частота якого в останні роки швидко росте. Можна говорити, що, поряд із серцево-судинними захворюваннями і пухлинами, цукровий діабет став самою частою хворобою літнього віку. Суть захворювання зводиться до прогресивного ураження великих і дрібних судин, причина якого до кінця не ясна. Зовнішнім проявом діабету є порушення засвоєння цукру (глюкози) клітинами.

Виділяють два типи діабету – цукровий діабет молодих (1-го типу) і цукровий діабет літніх (2-го типу). Для терапії діабету 2-го типу спочатку використовують дієту з низьким вмістом цукру і вуглеводів, а пізніше, при неефективності дієти, – цукрознижуючі препарати. Цукровий діабет 2-го типу є результатом впливу багатьох факторів, серед яких алкоголь і паління, можливо – важкі стреси. Останнім часом обговорюють складний імунологічний механізм розвитку діабету 2-го типу, у якому не виключене значення інфекційної патології. Зв'язок діабету зі зловживанням цукром, з підвищеною вагою (за винятком випадків важких гормональних порушень) в останні роки представляється сумнівним.

Лікування цукрового діабету в похилому віці проводиться за допомогою дієти. Основним є скорочення в дієті цукру і продуктів, які містять вуглеводи. Замість цукру для смаку використовують його замінники – сахарин і аспартам.

Пієлонефрит часто розвивається в літніх хворих, чому сприяє сечокам’яна хвороба, аденома простати, інші порушення проходження сечі по сечових шляхах, цукровий діабет, недостатня санітарна обробка пахової області (відсутність щоденного догляду) і т. д. Пієлонефрит протікає хронічно, рідко даючи клініку гострої сечової інфекції. Навіть поява гнійних вогнищ у нирках не завжди супроводжується в літніх адекватною картиною. Нерідко ознакою важкої інфекції стає різка зміна свідомості і психіки – раптова дратівливість, лайка. Часто в літніх при важкому запаленні не буває температури. З інших симптомів може бути біль у попереку, який іноді віддає у пах, тремор, пітливість, слабість, різі при сечовипусканні.

Лікування пієлонефриту – складна і тривала робота, це захворювання важке піддається терапії, у тому числі і тому, що рідко вдається усунути причину, яка послужила каталізатором хвороби. Звичайно для лікування пієлонефриту застосовують антибіотики, чергуючи їх з нирковими травами, які володіють антисептичними і сечогінними засобами.

Хронічна ниркова недостатність є результатом перебігу захворювань сечовивідних шляхів (пієлонефрит, аденома простати), при цукровому діабеті або артеріальній гіпертонії, а може бути наслідком процесу старіння. Ранньою ознакою ниркової недостатності є нічне сечовипускання, яке може з'явитися на багато років раніше, ніж інші симптоми. Довгий час єдиною ознакою ниркової недостатності може бути артеріальна гіпертонія. Ще одною ознакою є швидке схуднення хворих. Простим і надійним лабораторним тестом є виявлення невеликих кількостей білка в сечі, стійке зниження питомої ваги сечі – ці зміни можуть з'явитися задовго до клінічних ознак ниркової недостатності.

Ниркова недостатність починає швидко прогресувати при неконтрольованій артеріальній гіпертонії і при цукровому діабеті, при загостренні будь-якої інфекції, зокрема пієлонефриту, при порушеннях пасажу сечі при аденомі простати. З'являється різка слабкість, порушується нічний сон, з’являється анемія, підвищується рівень азотистих шлаків – сечовина, креатинін. При відсутності лікування ниркова недостатність прогресує, з'являються носові кровотечі, різка сухість шкіри, сверблячка, солодкуватий запах з ротової порожнини. Пізніше порушується свідомість, хворий впадає в уремічну кому.

Лікування спрямоване на корекцію того захворювання, яке привело до ниркової недостатності – артеріальної гіпертонії, цукрового діабету, пієлонефриту. Поліпшити функцію нирок або сповільнити прогресування ниркової недостатності можна інгібіторами АПФ, антиагрегантами (тиклід плавікс), гепарином (фраксипарином, фрагміном).

Загалом більшість притаманних людям похилого віку хвороб пов’язані з порушеннями обміну речовини, серцевої діяльності, зміною ритму життя та іншими факторами, нерідко соціальними або психологічими.

 

 

Альнеревич В. Социальная геронтология. – Ростов-на-Дону, 1997.

Вардинець І. С., Тарасюк В. С., Семків М. П., Козаков Г. К. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: Підручник для вищих навч. мед. закл. I-II рівнів акредитації. – Тернопіль: Лілея, 2002.

Вороненко Ю. В., Прус Л. О., Чуйко А. П., Затула О. А., Оніщенко О. М. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: Підручник. – Т. : Укрмедкнига, 2002.

Старость: Популярный справочник / под ред. Л. И. Петровской. – М., 1996.