Феномен безробіття: економічні та психолого-культурологічні проблеми

Зазначимо також тут і правові засади даної проблематики. Конституція України передбачає правона працю та трудову діяльність (Розділ Ι). Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43).

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб (ст. 43).

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43). Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ст. 43). Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45). Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42).

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них обставин, у старості та інших випадках, передбачених законом (ст. 46).

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Уряд не визнає, що саме через відсутність роботи 7 мільйонів наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Він не включає до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, що мають тимчасові підробітки. За допомогою статистичного шахрайства нам демонструють фальшиве благополуччя, яке приховує справжній масштаб безробіття.

У країнах, де влада чесна зі своїми громадянами, безробітними вважаються всі, хто хоче працювати й не може знайти роботу. У Росії таких – 9, 2%, у Польщі – 19, 2%, у Чехії – 7, 8%, в Італії – 8, 2%, у Португалії – 8, 7%. В Україні декларується рівень безробіття у 3, 6%, і влада запевняє громадян, що відбувається небачене в Європі «економічне диво». Уряд правління в Україні звітує, що 2006 року економіка зросла на 14%. Але робочих місць побільшало тільки на 1%!

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки – Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.

Економічні втрати від безробіття як наслідок недовикористання виробничих ресурсів значно перевищують витрати, пов'язані з монополізмом. Коли люди залишаються без роботи, це означає, що виробництво скорочується, якщо порівнювати з можливо повною зайнятістю.

Американський економіст А. Оукен відкрив емпіричний зв'язок між циклічними змінами у ВНП і безробіттям. Математична залеж-ність між рівнем безробіття і падінням ВНП показує, якщо фактич-ний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1 відсоток, то відставання обсягу ВНП щодо потенційно можливого становить 2-2, 5 відсотка.

Однак безробіття – це дещо більше, ніж економічне лихо. Воно завдає також великих соціально-психологічних збитків.

Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчування себе зайвою для суспільства людиною. Зниження кваліфікації, втрата самоповаги, бездіяльність, почуття самотності та непотрібності приз-водять до занепаду моральних основ особистості, суспільства, до розпаду сім'ї, суспільно-політичних потрясінь, погіршення фізичного і психологічного стану людини. Не випадково в економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3-5 відсотків валового національного продукту. Особливу роль у цьому відіграє держава. Її діяльність здійснюється в двох основних напрямах: регулювання рівня й тривалості безробіт-тя та соціальний захист потерпілих від безробіття.

Особливо негативні наслідки безробіття в країнах перехідної до ринкової економіки. Це пояснюється тим, що система матеріальної підтримки тут знаходиться в стані формування, а тому недостатньо ефективна; нестача фінансових ресурсів не дає змогу підтримувати допомогу з безробіття на більш-менш придатному рівні; для більшості населення, яке звикло жити в умовах повної зайнятості, втрата роботи стає соціально-психологічною катастрофою.

Основними рекомендаціями, спрямованими на зниження безробіття, є:

макроекономічна політика, спрямована на скорочення бюджетного дефіциту, стримування інфляції та підтримання попиту;

удосконалення системи освіти і підготовки кадрів;

ліквідація бар'єрів, що заважають створенню чи розширенню підприємств;

удосконалення системи заходів щодо створення і розповсюдження технології;

гнучкість в питаннях заробітної плати;

зміни в законодавстві, які б не перешкоджали вільному найму на роботу;

гнучкість в питаннях вільного часу;

розробка політики, спрямованої на підвищення рівня зайнятості, а не на підтримку безробіття;

зміни системи соціального забезпечення в напрямі стимулювання працевлаштування.

Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає:

розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день;

державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості;

стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації і подальшого працевлаштування додаткової робочої сили;

залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття;

регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці;

стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць;

збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти;

введення в дію запасів невстановленого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в цілому;

заходи щодо квотування робочих місць для представників найвразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес;

організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо.

 

 

Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в структурі виробництва й організації праці стипендії на час професійної підготовки та пере-підготовки, виплати допомоги по безробіттю.

В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку – 18 міс. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75 від-сотків мінімальної заробітної плати.

Система соціального захисту населення у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємопов'язаних рівні – макрорівень, регіонально-галузевий і первинний – з властивими для них функціями і механізмами їх реалізації. У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення допрацездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного.

В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства. Проблеми безробіття не закінчуються економічними негараздами – вони глибоко впливають і на морально-психологічний стан людей, особливо незахищених категорій населення.

 

 

Горошко Л. Психологічні аспекти проблеми активного пошуку роботи безробітними особами/ Л. Горошко // Україна: аспекти праці. – 2006. – № 6.

Пазюк О. Проблеми безробіття в Україні/ О. Пазюк // Україна: аспекти праці. – 2005. – № 2.

Соціально-економічні наслідки безробіття в Україні та шляхи його запобігання /НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. – К., 2005.

Таршина О. Розвиток державного регулювання зайнятості та соціальна політика/ О. Таршина // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2006. – № 1.

Трофанова Т. Г. Безробіття як фактор нівелювання економічних та суспільно-виробничих відносин (підводні течії епохи безробіття) / Т. Г. Трофанова // Економіка. Фінанси. Право. – 2006. – № 5.