Французько-німецьке партнерство в європейських інтеграційних процесах (1989-2006 рр.)

В європейській політиці активізація двосторонньої співпраці Франції та Німеччини значно посприяла досягненню консенсусу всередині ЄС щодо реформування Союзу на основі Європейської конституції. Протягом роботи Конвенту дві країни представили 5 спільних пропозицій з ключових питань розвитку ЄС, завдяки яким Берлін і Париж добилися домінування французько-німецької концепції реформування Євросоюзу у “Проекті договору, що встановлює Конституцію для Європи”. 

Ще однією особливістю оновленого «мотору» стало те, що обидві країни використовують його не тільки на європейському, а й на міжнародному рівні. Свідченням глобалізації ролі французько-німецького партнерства стала спільна опозиція двох країн ініціативам США щодо Іраку в Раді Безпеки. Цей перший в історії ФРН акт незгоди із стратегічними планами Вашингтона дає підстави говорити про серйозні концептуальні зміни у зовнішній політиці об’єднаної Німеччини, а саме про закріплення пріоритету французько-німецького альянсу у сфері безпеки і відповідно перевагу європейського вектора над трансатлантичним. 

Істотною ознакою зближення Парижа і Берліна стала, з одного боку, інтенсифікація двостороннього діалогу в питаннях безпеки, а з іншого – активна співпраця щодо розбудови європейської системи безпеки та оборони. До того ж політика адміністрації Дж.Буша в Іраку посприяла певній конвергенції французьких і німецьких концепцій безпеки та прискорила реалізацію спільної ініціативи стосовно поглиблення інтеграції в ЄБОП. Саме у цьому контексті слід розглядати заяву Франції, Німеччини, Бельгії та Люксембургу від 29 квітня 2003 р., в якій містилися пропозиції щодо подальшого розвитку європейської безпекової і оборонної політики.

Динаміка міжнародно-політичної ситуації навколо Іраку й особливо дебати у Конвенті щодо інтенсифікації спільних зусиль у рамках СЗБП і ЄБОП висвітили цілу низку політико-системних проблем, що зменшують ефективність французько-німецьких ініціатив. Ідеться про суперечності між “новою” і “старою” Європою, що виникли через відмінності в оцінці американських планів з проведення військової операції в Іраку, а також про необхідність збереження політичної керованості розширеного Євросоюзу. 

Відповіддю Франції і Німеччини на ці виклики стало розширення двосторонньої співпраці за рахунок створення створення альянсів за функціональною ознакою. Специфікою таких альянсів є їх здатність досягати у рамках посиленого співробітництва швидкого прогресу як у певних сферах європейської інтеграції, так і з деяких питань світової політики. 

Зокрема, з 1990-х рр. розвиваючи тристоронні відносини в рамках «Веймарського трикутника», Франція прагнула разом із Польщею створити систему регіонального співробітництва для контролю за об’єднаною Німеччиною. У свою чергу Гельмут Коль прагнув за рахунок такого формату співпраці ще глибше залучити ФРН до співпраці зі своїми сусідами, щоб, по-перше, забезпечити позиції німецького капіталу, а по-друге – показати, що об’єднана Німеччина віддає перевагу співпраці замість політики сили. Новий етап тристоронньої французько-німецько-польської співпраці пов'язаний із необхідністю зберігати політичну керованість розширеного до 25 країн-членів ЄС, а також прагненням Франції і Німеччини посилити свої позиції у Східній Європі.

Взаємодія французько-німецького «тандему» в рамках вісі Париж-Берлін-Москва спрямована на посилення зовнішньополітичної дієздатності Європи. Особливість підходу Німеччини та Франції до цього тристороннього формату співпраці полягає в тому, що вони розглядають його крізь призму власної стратегії в ЄС, а також для посилення позиції французько-німецької вісі у трансатлантичному діалозі.

Підключення Великої Британії до європейських ініціатив “тандему” Ширак-Шредер значно розширює можливості французько-німецького партнерства, оскільки дає змогу, з одного боку, інтенсивно розвивати ЄБОП у рамках концепції “різношвидкісної інтеграції”, а з іншого – зберігає домінування двох країн в розширеному ЄС, адже Велика Британія не входить до “єврозони”. 

Аналіз європейської стратегії Франції і Німеччини свідчить про її дворівневий характер. Перший рівень реалізується за концепцією “різношвидкісної Європи”, у рамках якої надаються імпульси для поглиблення інтеграції в ЄС і водночас з’являється можливість уникнути їх блокування іншими країнами. Відповідно проект Європейського безпекового і оборонного союзу – це приклад, що відображає французько-німецьку модель інтеграції з “різними швидкостями”. Другий рівень утілюється у підтримці Європейської конституції, ратифікація якої не тільки забезпечить дієздатність Союзу, а й збільшить політичну вагу великих держав-членів через фіксацію демографічного критерію в механізмі голосування в Раді міністрів.

 

 

1. Добровольська Іоланта-Анна. Точки зіткнення Веймарського трикутника // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, 2005. Вип. № 55. (Частина І) – С. 45-47. 

2. Добровольська Іоланта-Анна. Французько-німецькі відносини як осередок європейської логіки // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, 2005. Вип. № 53. (Частина ІІ) – С.79-85.

3. Добровольська Іоланта-Анна. Французько-німецьке партнерство в сучасній архітектурі європейської безпеки// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, 2005. Вип. № 55. (Частина ІІ) – С.51-55.

4. Добровольська Іоланта-Анна. Чи достатньо французько-німецького мотору задля зміцнення інституційної архітектури ЄС? // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут