Генезис вітчизняного кримінального законодавства за злочини проти громадської безпеки в період 1917-2001 рр.

15 серпня 1919 року для посилення боротьби зі злочинами проти держави, громадської безпеки та порядку було видано постанову «Про тимчасові правила щодо засобів боротьби з діяльністю окремих осіб, яка загрожує республіканському ладу, спокою і внутрішньому порядку Української Народної Республіки» [9]. Цією постановою встановлювалися тимчасові правила щодо засобів боротьби з діяльністю окремих осіб, яка загрожувала республіканському ладу, спокою і внутрішньому порядку Української Народної Республіки. Вони полягали у тому, що особи, яких запідозрять у такій діяльності, могли бути утримані під арештом за постановою повітових комісарів на строк до 10 днів.

Незважаючи на те, що уряд Директорії активно застосовував усі закони Української Центральної Ради, а отже, і кримінальні закони, за доби Директорії також створювалось і впроваджувалося у життя кримінальне законодавство. У великій мірі це стосувалося боротьби зі злочинами проти держави, громадської безпеки та порядку.

У законодавстві Директорії є ще один дуже важливий акт, який стосується боротьби зі злочинами проти держави. Це закон «Про карну відповідальність за вчинки проти національного розвитку українського народу», який був виданий 22 жовтня 1920 року [10]. Національний розвиток українського народу мав надзвичайно велике значення у справі державного будівництва Української Народної Республіки. Вороги це дуже добре розуміли і вживали різних заходів щодо припинення такого розвитку

або перешкоджання йому. Тому державна влада повинна була негайно законодавчо закріпити положення про те, що вчинки, заподіяні з метою припинення або перешкоджання національному розвитку українського народу, є злочинами протидержавними і, з огляду на їх значення, а також на умови тогочасного громадського та державного життя, накласти за їх вчинення більш-менш сувору кару.

Тут також потрібно згадати таку особливість кримінального законодавства того періоду, як відсутність чіткого розмежування між поняттями «злочини проти держави», «злочини проти громадської безпеки та громадського порядку» та «злочини проти порядку управління». Усі ці поняття складали одну групу злочинів – злочини проти держави, чим створювали певні труднощі для судових установ.

Але, прийнявши до уваги всі обставини тогочасного державотворення, можна зробити висновок, що боротьба зі злочинами проти держави, громадської безпеки та громадського порядку в період українського державотворення 1917-1921 рр. велася інтенсивно, а кримінальне законодавство, яке було спрямоване на охорону безпеки держави, розвивалося та удосконалювалося. Багато з напрацювань того часу було використано в науці кримінального права в майбутньому.

Незважаючи на повалення Директорії та приходу до влади більшовиків, процес державотворення та розвитку кримінального законодавства тривав.

Події жовтня 1917 р. не спричинили розриву «спадкоємності нового і старого кримінального законодавства і не усунули їх фактичної спадкоємності, особливо в питаннях формування структури Загальної частини радянського кримінального законодавства, хоча на офіційному рівні нова більшовицька влада з першого ж дня і до останнього проголошувала, що будує нове суспільство, і в тому числі його законодавчу базу, на новому, власному фундаменті, повністю відмінному від старого, буржуазного.

Водночас основним завданням кримінально-правової політики з перших днів існування радянської влади було вирішення питання захисту будь-якою ціною більшовицького режиму.

Як справедливо стверджує В. К. Гри- щук, процес створення в Україні нового права був однозначно підпорядкований правотворчій і правозастосовній практиці РРФСР» [16, с. 136].

Особливе значення для кримінально-правової політики України мали «Керівні засади з кримінального права РСФРР», які були затверджені 12 грудня 1919 р. ухвалою НКЮ РсФр. Відповідно до рішення НКЮ України з 4 серпня 192о р. вони набули чинності на території України.

Керівні засади фактично являли собою лише Загальну частину Кримінального кодексу. Ними вперше на законодавчому рівні достатньо чітко сформульовано концепцію у сфері боротьби зі злочинністю.

У подальшому 23 серпня 1922 року Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету в дію був введений КК УРСР, який складався із Загальної та Особливої частин. Злочини проти громадської безпеки були відображені в розділі VIII «Порушення правил, які охороняють народне здоров’я, громадську безпеку та прилюдний порядок» [12, с. 484, 496 ].

Особлива частина кримінального кодексу 1922 року була розподілена на основі родових об’єктів злочинних посягань і включала такі групи злочинів: державні (контрреволюційні) злочини; злочини проти порядку управління; посадові (службові) злочини; порушення правил про відокремлення церкви від держави; господарські злочини; злочини проти життя, здоров’я, свободи та гідності особи; майнові злочини; військові злочини; злочинні порушення правил охорони народного здоров’я; злочини проти суспільної безпеки та громадського порядку. 1 липня 1927 року на території України набув чинності новий КК УРСР, який мало чим відрізнявся від попереднього [15].

Черговим кримінальним законом, що діяв на теренах України, був КК Української Радянської Соціалістичної Республіки, прийнятий 28 грудня 1960 року та вступив в дію з 1 квітня 19б1 року. Так, законодавцем в КК УРСФР злочини проти громадської безпеки були віднесені до глави Х «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я». Слід відмітити, що КК постійно доповнювався нормами про кримінальну відповідальність з урахуванням соціальної та політичної ситуації в державі, не виключенням став і розділ Х Кодексу [14].

Так, Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 21 березня 1974 року кримінальний кодекс доповнено ст. 221-1 «Незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин». Введена в дію та в подальшому Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 16 лютого 1978 року КК доповнена ст. 220-1 Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції сталася техногенна катастрофа планетарного масштабу, що принесла немало жертв та дала значний поштовх для подальшого активного розвитку науки кримінального права, формування кримінальної відповідальності за діяння, пов’язані з поводженням з радіоактивними матеріалами. На законодавчому рівні прийнято ряд законів у вказаній сфері щодо забезпечення ядерної безпеки, зокрема Президією Верховної Ради Української РСР винесено Указ від 14 квітня 1988 року, згідно з яким КК УРСФР доповнено ст. 228-2 «Незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів», ст. 228-3 «Розкрадання радіоактивних матеріалів», ст. 228-4 «Погроза вчинення розкрадання радіоактивних матеріалів або їх використання», ст. 228-5 «Порушення правил зберігання, використання, обліку, перевозки радіоактивних матеріалів», що стало початком розвитку кримінальної відповідальності за вказані вище діяння [14].

Після проголошення незалежності України процес розвитку кримінального законодавства продовжився у вигляді внесень додаткових злочинів до КК. Зокрема Законом України від 26 січня 1993 року КК доповнено ст. 206-2 «Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення або пошкодження об’єктів власності», ст. 228-7 «Незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини» на підставі закону України від 25 лютого 1994 року [14].

Багаторічні дослідження та здобутки науки кримінального права стали міцним підґрунтям для прийняття 5 квітня 2001 року нового КК України.

У чинному кримінальному кодексі вперше злочини проти громадської безпеки виділено в окремий самостійний розділ особливої частини (Розділ ІХ «Злочини проти громадської безпеки»), що в черговий раз вказує на актуальність та значущість суспільних відносин, що захищає вказаний розділ.

Висновки. Дослідивши генезис кримінальної відповідальності за злочини проти громадської безпеки, приходимо до висновку, що чинне кримінальне законодавство пройшло тривалий та складний період становлення та розвитку. Норми кримінального кодексу про відповідальність за злочини проти громадської безпеки формувалися від окремих правил в правових актах до окремого розділу в кримінальному кодексі. Україна – одна з небагатьох країнсвіту, де громадська безпеки виділена як окремий розділ Кримінального кодексу, що свідчить про важливість та актуальність суспільних відносин, що охороняються законом. Розвиток норм про відповідальність за злочини проти громадської безпеки пов’язаний з попередженням посягання на громадську безпеку із врахуванням соціальної та політичної ситуації в державі