Геополітичне положення України в центрально-східній Європі

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на міжвузівській воєнно-науковій конференції Львівського військового інституту при Національному університеті “Львівська політехніка” “Збройні сили незалежної України: політичні, соціально-економічні та військові проблеми розвитку” (Львів, 2002), науково-практичній конференції Національного університету “Львівська політехніка” “Міжнародні зв’язки України в умовах незалежності” (Львів, 2002), міжнародній науково-практичній конференції Львівського державного університету внутрішніх справ “Психологічні аспекти національної безпеки” (Львів, 2007).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел і літератури (251 позиція на 18 сторінках). Загальний обсяг дисертації 179 сторінок.

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об’єкт і предмет дослідження, наукова мета та завдання, подано загальну характеристику джерельної бази, висвітлено методологічну основу роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, показано взаємозв’язок дисертації з науковими програмами і темами, попередню апробацію дослідження та структуру роботи.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження геополітичного положення України” систематизовано дефініції геополітичного положення держави й пов’язаних із ним понять і категорій геополітики, сформовано понятійно-категоріальний апарат і проаналізовано джерельну базу дослідження, з’ясовано особливості сучасного геополітичного положення України у світі та, зокрема, в Центрально-Східній Європі.

У першому підрозділі „Основні поняття та категорії геополітичного аналізу” на основі базових досліджень П. Відаля де ля Бланша, К. Грея, Ф. Ратцеля, Н. Спайкмена, Х. Маккіндера, А. Махена, К. Хаусхофера, Р. Челлена, К. Шмідта з’ясовано, що закони геополітики діють щодо всіх держав без винятку, незалежно від їх статусу і місця в міжнародній системі. На сучасному етапі із розширенням спектру опцій при ухваленні зовнішньополітичних рішень зросла відповідальність за їх узгодженість із стратегічними національними інтересами. Виробити правильний зовнішньополітичний курс неможливо без залучення широкого геополітичного аналізу, оскільки саме в процесі його реалізації визначаються загальні засади функціонування й особливості розвитку міжнародної системи.

Згідно із законами геополітики, фундаментальною закономірністю світової політики є географічний дуалізм. Він полягає у розбудові зовнішньої політики з урахуванням особливостей історичної типології цивілізацій, що визначає характер поведінки держави залежно від її географічного положення. Традиційно це проявляється у протистоянні морських і континентальних держав, які мають принципово різні зовнішньополітичні інтереси.

Крім того, з’ясовано понятійно-категорійний апарат, визначено функції (пізнавальну, прогностичну, інструментальну) та методологію (системний, порівняльний, проблемно-хронологічний, біхевіористський, структурно-функціональний, інституційний та антропологічний методи) геополітики. Наголошено на тому, що геополітика є міждисциплінарною сферою знань, яка зосереджує увагу на просторовому аспекті функціонування міжнародної системи: 1) використовує методологію політології, географії, філософії, економіки, соціології, психології, воєнних наук тощо; 2) виявляє місце держави у міжнародній системі; 3) сприяє реалізації національних інтересів і формуванню концепції національної безпеки. Тому геополітика є водночас і теоретичною і прикладною дисципліною, причому на сучасному етапі слід враховувати усі тенденції її розвитку з метою напрацювання та забезпечення адекватної зовнішньополітичної стратегії держави.

Центральним у геополітиці є поняття „геополітичного положення” (ГПП) оскільки воно акумулює і синтезує весь спектр реалій географічного простору, які об’єктивно існують і динамічно змінюються, визначаючи просторово-географічну орієнтацію держави.

У другому підрозділі „Геополітичне положення України як предмет розгляду української та зарубіжної політичної науки” проаналізовано вітчизняні і зарубіжні дослідження ГПП України. 

Залучення в оперативний простір дослідження наукових праць М. Грушевського, Д. Донцова, М. Драгоманова, Б. Крупницького, Ю. Липи, П. Савіцького, К. Хаусхофера, П. Циганкова дало змогу, зокрема, з’ясувати, що на формування вітчизняної та зарубіжної політичної думки стосовно геополітичного становища та гіпотетичної поведінки України при визначенні зовнішньополітичних орієнтирів об’єктивно впливали такі історичні чинники: 1) тривала приналежність українських етнічних територій до різних країн-сусідів, що позначилося на менталітеті населення різних регіонів України, його зовнішньополітичних орієнтирах і науково-політичних підходах до розв’язання проблеми суверенітету; 2) переважання думки про те, що саме Україна (на території якої виникла Київська Русь) є колискою східних слов’ян, що має усі історичні пріоритети і першість у державотворенні; 3) перманентні пошуки взаєморозуміння з сусідами та прагнення співіснувати з ними на рівних правах, чи, щонайменше, на умовах автономії або протекторату, завершувалися, як правило, втратою незалежності.

Суспільно-політична думка сформувала такі геополітичні концепції: слов’янофільську, чорноморсько-балканську, центрально- і західноєвропейську, чорноморсько-балтійську та „східно-західної рівноваги”. Розуміння їх змісту є необхідною передумовою оцінки та реалізації особливостей сучасного ГПП України в процесі розвитку двосторонніх взаємин з країнами-сусідами.

У третьому підрозділі „Особливості геополітичного положення України на сучасному етапі” подається оцінка сучасного ГПП України в світі й, зокрема, в Центрально-Східній Європі. З’ясовано, що на ГПП України впливають такі чинники: розташування у глобальному поясі найвищого політичного та соціально-економічного розвитку: Україна розміщена в його центральній частині; відношення до цивілізаційних просторів: територією України проходять так звані розломи між західнохристиянським, східнохристиянським та ісламським цивілізаційними світами, що позначається на її зовнішній політиці; приналежність України до системи країн Євразійського континенту: Україна розташована на „геополітичній осі” континенту, яка з’єднує європейську та азійську системи і входить у так званий „євразійський діаметр” (Португалія–Іспанія–Франція–Німеччина–Польща–Україна–Росія–Китай–Бірма–Тайланд–Малайзія–Сінгапур); серединне положення України між європейською (євроатлантичною) зоною інтеграції та Росією, що відображається у ставленні до