Громадсько-політичний та культурний вплив Почаївського монастиря на населення Волині (ХІХ – початок ХХ ст.)

Духовенство Почаївської Свято-Успенської лаври у ХІХ ст. стало дієвим органом політичної освіти населення. Інформація, що стосувалася державних подій та осіб, була надзвичайно широко представлена у богослужбовій та проповідницькій діяльності священнослужителів. У той час саме вона заміняла малодоступні для широкого загалу засоби масової інформації. Для прищеплення прихожанам вірнопідданських почуттів та виховання в них загальноросійського патріотизму царські та синодальні укази давали в руки кожного духівника чималий арсенал засобів впливу.

Серед священиків та ченців Почаївської Свято-Успенської лаври йшов процес формування прошарку свідомих адептів Російської імперії. Такі духівники зі щирим завзяттям святкували монарші ювілеї та подібні свята, оточуючи їх особливою увагою. На честь імператора, під чітким керівництвом священнослужителів, миряни зводили храми, прикрашали ікони, здійснювали численні пожертви на будівництво чи ремонт храмів тощо.

Залучали священнослужителів і до боротьби з різними антидержавними ідеями. Наприклад, відразу в декількох номерах єпархіального часопису були розміщені статті, які різко засуджували новий економічно-політичний устрій, що активно поширювався на теренах Російської імперії. 

Державне, не завжди компетентне регулювання церковного життя монастиря, насадження засобів політичного виховання в річному циклі богослужінь та церковній проповіді, монархічні мотиви в іконографії, намагання привести до єдиного шаблону будь-які територіальні чи національні прояви у церковній обрядовості спричинили чималу кількість штучних нашарувань, що часом негативно відображалося на статусі духовенства і церкви в очах мирян.

Особливе занепокоєння у лаврського керівництва викликав недостатній рівень викладання Закону Божого у школах єпархії, що призводило до втрати церковно-приходськими школами досить вагомого засобу для досягнення свого основного завдання – морально-релігійного виховання дітей у дусі Московської церкви. 

Так, Почаївським місіонерським з’їздом у 1909 р. було прийнято постанову, затверджену архієпископом Антонієм, про необхідність викладання Закону Божого у школах парафії тільки духівниками. Виключення могли становити лише школи, що розташовуються на околицях парафії. Там даний предмет дозволялося викладати учителям, проте духівник зобов’язувався хоча б один раз на тиждень відвідати школу. Священики, які ухилялися від нових обов’язків, позбавлялися всіляких привілеїв та нагород.

У підрозділі 3.2. «Політизація діяльності духовенства через «Союз русского народа» на початку ХХ ст.» розкриваються причини посилення громадсько-політичного впливу монастирського духовенства на місцеве населення, зокрема через діяльність монархічних консервативних рухів.

Геополітичне становище України між католицькою Польщею і православною Росією у територіальному складі останньої зводило нанівець самостійне релігійно-національне життя. Помітне пожвавлення католицького руху на Правобережній Україні вимагало активнішої діяльності православних пастирів.

Унаслідок революційних подій у 1905 р. в Україні значно активізувався церковно-православний рух, який був наймасовішим за складом серед політичних рухів, його відмінною рисою була присутність у його рядах представників усіх соціальних груп. Найбільшим формуванням був Союз російського народу (СРН).

Найчисленнішим і найрозгалуженішим відділом СРН у Південно-Західному краї був Почаївський відділ. У 1908 р. він включав 1155 організацій і об’єднував, за даними поліції, 104289 осіб; переважну більшість його членів складали селяни-общинники.

Для поширення своїх ідей у маси керівники відділу, більшість із яких були безпосередньо духівниками монастиря, активно застосовували періодичну пресу. Місцевим селянам добре був відомий друкарський орган Почаївського відділу СРН «Почаевские известия».

Щоб залучити населення Волині до вступу в СРН, у Почаєвській лаврі заснували «Почаєвський народний банк». Безпосереднім членам організації обіцяли земельні наділи.

Агітатори союзу (переважно із числа духівників лаври) виступали також за передачу земельних ділянок панів-католиків селянам, щоб послабити позиції прихильників католицької церкви в регіоні.

Тому в 1909 р. популярність праворадикального руху на Південному-Заході Росії продовжує зростати, що засвідчила делегація представників СРН з Почаєва, яка привезла до Петербургу мільйон підписів під вірнопідданською адресою.

Активне співробітництво частини духовенства із СРН нерідко породжувало в населення недовірливе ставлення до церковнослужителів, які замість чергового богослужіння проводили у храмах політичну агітацію.

У 1913 р. Святійший Синод ухвалив рішення, яке забороняло особам духовного звання брати участь у діяльності політичних партій та рухів. Найсильніше це позначилося на державно-охоронному русі в Південно-Західному краї, де особливу роль відігравала Почаївська лавра. Керівник почаївського відділу СРН архімандрит Віталій вимушений був залишити свою посаду. 

У четвертому розділі «Вплив Почаївського монастиря на культурно-освітнє життя Волині в ХІХ – на початку ХХ ст.» досліджується культурно-освітня діяльність духовенства обителі.

У підрозділі 4.1. «Культурно-освітня діяльність ченців Почаївського монастиря в ХІХ – на початку ХХ ст.» простежена роль, яку відігравали священнослужителі обителі у розвитку церковно-приходських шкіл та інших духовних закладів регіону.

Світська влада Російської імперії мало дбала про розвиток початкової освіти населення в першій половині ХІХ ст. При цьому перевага надавалася не планомірній підготовці кваліфікованих учителів, а використанню безкоштовної праці духовенства. Саме із цією метою в основу освітньої системи було покладено парафіяльні училища.

На початок ХІХ ст. припадає особливе пожвавлення культурно-освітньої діяльності. При монастирі було відкрито три школи, у яких здобували освіту діти із заможних сімей з усієї Волині та Галичини.

При монастирі існувала також світська повітова школа з 3-4 річним освітнім курсом. У ній навчалися діти переважно заможної польської та української місцевої шляхти, але були в ній учні з інших повітів Волині та із сусідніх регіонів. Учителями в цій школі служили переважно вчені ченці-василіани, іноді (рідше і світські особи.

Довгий час