Конфлікти як психолого-педагогічна проблема у діяльності педагога

Структурними компонентами конфлікту в педагогічній діяльності є конфліктна ситуація, конфліктна взаємодія, вирішення конфлікту. В основі конфліктних ситуацій учасниками яких є педагог і учень, частіше всього буває неспівпадання (інколи протилежність) позицій і поглядів на навчання та правила поведінки у школі.

Характер і особливості протікання конфліктної взаємодії педагога і учня зумовлені специфікою внутрішньогрупової структури навчально-виховного колективу, наявність особистих повноважень, якими володіє вчитель.

Необхідною умовою ефективної взаємодії педагога у конфліктній ситуації з учнями є вчебічний аналіз учителем причин, мотивів, що призвели до створення такої ситуації у взаємостосунках. Однією з найважливіших умов вирішення вчителем конфліктної ситуації у взаємовідносинах з учнями є врахування вікових особливостей своїх вихованців.

Існування вищезгаданих джерел або причин конфлікту збільшує очевидність його виникнення. Однак, при великій можливості застосування конфлікту сторони можуть не захотіти вступати до конфліктної взаємодії. Однак потенційні вигоди від участі в конфлікті не варті витрат. При входженні до конфлікту, як правило, кожна сторони робить все, щоб була прийнята її точка зору, досягнута її мета, і заважає іншій стороні робити те ж саме. Тут і необхідне керування конфліктом. Залежно від того, наскільки ефективним воно буде, наслідок конфлікту може бути функціональним і дизфункціональним, що впливатиме на вірогідність виникнення інших конфліктів. При ефективному керуванні конфліктом, його наслідки можуть грати позитивну роль, бути функціональними, сприяти подальшому досягненню мети організації.

За класифікацією М. М. Рибакової можна виділити наступні узагальнені види педагогічних конфліктів.

1. Конфлікти діяльності, які виникають із приводу якихось помилкових, неправильних дій учнів у процесі навчальної або позакласної виховної роботи. Вони зумовлюються роздратованими та образливими зауваженнями, оскільки ніхто не терпить багатократних негативних санкцій проти себе, якими б справедливими вони не були.

2. Конфлікти вчинків є результатом покаральних реакцій педагогів на порушення учнями шкільної дисципліни: розмови на уроках, запізнення, прогули – а також агресивну поведінку щодо товаришів, брутальність, псування шкільного майна тощо.

3. Найтяжчими для педагогів є конфлікти стосунків. Вони постають наслідком і продовженням перших двох конфліктів, викликаючи в учня «смисловий бар'єр», тобто негативну реакцію на особистість учителя. Педагогу в такій ситуації нелегко змінити негативне ставлення учня до себе, для цього тепер недостатньо просто не зробити зауважень. Ситуація ще погіршується й тим, що ставлення педагогів до таких учнів часто стає упередженима та агресивним.

Вірогідність названих педагогічних помилок і, як наслідок, педагогічних конфліктів значною мірою залежить від загальної індивідуальної манери, стилю спілкування педагога з учнями. Таким чином, готовність до діяльності у конфліктних ситуаціях – одна з умов організації педагогічно доцільної взаємодії у системі «вчитель – учень». За змістом педагогічного рішення можна з’ясувати глибину проникнення вчителем у сутність педагогічних проблем, про якість аналізу педагогічної ситуації, її осмислення і розуміння. Оцінка якості прийнятих рішень допомагає визначити рівень професійної майстерності вчителя.

Водночас провідною, інтегральною якістю вчителя є його здатність професійно, педагогічно мислити. Саме це формує педагогічну спостережливість, уміння планувати й аналізувати педагогічний процес.

Особливе місце в процесі розв'язання конфліктних педагогічних ситуацій належить викладачу, який виступає основним генератором педагогічних, проблемних ситуацій, розв'язує проблемні запитання, які виникають у процесі пошуку шляхів розв'язання ситуації, оцінює діяльність кожного учасника навчально-виховного процесу.

Відомі спеціалісти в галузі управлінської психології К. Томас та Р. Кілмен виділяють п'ять основних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях (конкуренція, ухиляння, пристосування, співпраця та компроміс), що спираються на власний стиль, стиль інших учасників конфлікту, а також на тип самого конфлікту.

Важливо зрозуміти, що кожний з названих стилів ефективний тільки за певних умов. Треба вміти адекватно використовувати кожен із них і робити свідомий вибір, ураховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід визначається конкретною ситуацією. Оригінальну методику розв'язання більшості міжособистісних конфліктів запропонували Шерон і Гордон Боуери, яка складається з чотирьох компонентів: опис, вираз, визначення і наслідки.

Критеріями конструктивного розв’язання конфлікту є рівень розв'язання протиріччя, що лежить в основі конфлікту. Безпосереднє розв'язання конфлікту є процесом, що включає аналіз і оцінку ситуації, вибір способу розв'язання конфлікту, формування операціонального складу дій, реалізацію плану і його корекцію, оцінку ефективності дій.

 

 

На основі узагальнення наукової літератури можна виділити психолого-педагогічні особливості конфліктних взаємин вчителя та підлітка, які є різними за змістом:

конфліктність у системі „ вчитель-підліток” значною мірою залежить від специфіки підліткового віку;

конфлікти вчителя і підлітка є наслідками прояву особистих якостей вчителя;

педагогічні конфлікти завжди мають внутрішню та зовнішню сторони;

в учасників конфлікту різний соціальний статус;

значна частина конфліктів вчителів і підлітків залежить від оцінних суджень протидіючих сторін, що впливає і на учбову діяльність;

під час виникнення конфлікту у класі серед учнів і вчителів можна спостерігати різні види ставлень (третьої сторони) до конфліктуючих.

Щоб запобігти конфлікту необхідно дотримуватись ряду практичних порад та рекомендацій. Основні правила, що сприяють профілактиці конфліктів у поведінці вчителів і підлітків:

справедливе ставленням до інших;

виявлення незалежності, але не самовпевненість;

поважне ставлення до інших людей;

виявлення доброзичливості, коректності, витримки;

правдивість стосунків;

адекватне оцінювання власних можливостей та здібностей;

реалізація себе у творчих справах, а не у сварках;

виявлення позитивних емоцій.

З огляду на викладені матеріали приходимо до таких висновків:

1. Шляхами запобігання конфліктів у педагогічній діяльності є система захо-дів (засоби й способи), що заснована на психолого-педагогічних особливостях даної групи, дотримання яких забезпечує ефективну взаємодію суб’єктів.

2. До шляхів запобігання конфліктів у професійній діяльності дослідники відносять:

створення певних умов у колективі (розробка варіантів стратегій управління персоналом) ;

своєчасна діагностика й корекція морально-психологічного клімату у колективі за допомогою зниження негативного фону й напруги;

організація роботи щодо підвищення комунікативної, конфлікто-логічної культури й компетентності співробітників;

самопізнання й особистісне зростання усіх співробітників й перш за все керівника;

встановлення дійсних причин конфліктної ситуації, конфлікту;

аналіз усіх структурних компонентів конфліктної ситуації;

застосування способів та засобів запобігання конфліктів (підтримка співробітництва, інституалізація відносин, нормативні механізми, гумор; методичні прийоми, психотерапевтичні прийоми) ;

психолого-педагогічні особливості даної вікової групи; практичні поради й рекомендації.

3. Система запобігання конфліктам у педагогічній діяльності є структурним елементом управління ними, що включає наступні рівні:

1 рівень – профілактика конфліктів (створення сприятливих умов існування колективу) та розробка засобів та способів, які сприяють створенню відповідного мікроклімату у колективі.

2 рівень – прогнозування конфліктів (з’ясування причин виникнення конфліктної ситуації, картографія аналізу конфліктної ситуації, засоби та способи, що сприяють співробітництву між членами колективу, знання психолого-педагогічних особливостей даної групи).

3 рівень – розв’язання конфлікту як набуття досвіду вирішення досліджуваного феномену з метою укладання описових моделей конфлікту, які характерні для даної групи.

 

 

Отже, для успішного розв'язання конфліктів, що виникають у професійній діяльності педагога, він повинен насамперед глибоко проаналізувати причину конфлікту та можливості оптимального виходу з нього. Крім того, слід ретельно підготуватися до розмови з учнем, використовуючи при цьому невербальні засоби спілкування. Вчителю варто не поспішаючи, спокійно й уважно вислухати учня, не переривати його мовлення. Виконання вказаних умов є дуже важливим для успішного розв'язання конфліктних педагогічних ситуацій.

Тому вчителю обов'язково потрібно знати причини виникнення конфліктів, особливості їх протікання та знайти правильний спосіб їх розв'язання. Саме процес моделювання конфліктних педагогічних ситуацій допоможе майбутнім учителям проникнути в саму сутність, «природу» даного явища, допоможе їм бути готовими до розв'язаненя конфліктних ситуацій, які будуть виникати у їх професійній діяльності.

Одним із ефективних засобів “блокування” конфлікту є переведення його із площини комунікативної взаємодії у предметно-дійову. Наприклад, помітивши наростання напруженості між двома учнями, бажано дати їм обом доручення. Краще, щоб це була фізична праця. Тоді “негативна енергія” буде витрачена і ймовірність виникнення конфлікту зменшиться. Але якщо конфлікт розгорівся, потрібно, щоб він реалізувався, після чого настане стадія згасання. Виховна корекція ефективна після того, як учасники конфлікту “вихлюпнули” свої емоції. У них виникає почуття провини, співчуття і навіть розкаяння. Тоді настає час для виховних бесід, з'ясування причини конфліктів.

Остаточне вирішення конфліктів між учителем та учнями можливе лише за умови їх рівноправності, партнерських взаємовідносин. Педагогіка гуманістичного спрямування є чи не єдиною парадигмою, де ключовим є створення розвивального простору, який виступає умовою саморозвитку особистості.

 

 

Кушнірюк В. М. Гуманізація міжособистісних стосунків як умова запобігання конфліктів у педагогічному процесі. – К. : КНЕУ, 2000. – 186 с.

Ложкін Г. В., Коць М. О. Технології розв’язання конфліктів у педагогічній взаємодії: Навч. -метод. посіб. – Луцьк: Вежа, 2000. – 152 с.

Поєнко О. М. Розуміння вчителем особистості учня підліткового віку як фактор вирішення між особистісних і педагогічних конфліктів. – К. : НПУ ім. Драгоманова, 2001. – 199 с.

Трухін І. О. Соціальна психологія спілкування: Навчальний посібник. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с.