Конституція України, її сутність та історія становлення

Головне у цьому розділі було те, що закріплені у проекті права і свободи громадян відповідали Загальній декларації прав людини ООН 1948 р. Посилені були і гарантії цих прав і свобод, проте не до такої міри, щоб вони стали реальними.

Громадянському суспільству і державі був присвячений розділ III проекту. Розділ дуже проблематичний, тому, що в ньому закладалися норми, які належали до інших розділів Конституції. Загальні положення цього розділу не містили ніяких норм прямої дії. Глави були присвячені власності, підприємству, екологічній безпеці, сім'ї, освіті, науці і культурі, громадським об'єднанням, свободі інформації (всього 8 глав). Перелічені глави, на наш погляд, належали до соціальних та економічних прав і свобод громадян.

Дуже важливим для того періоду був розділ IV проекту «Пряме народовладдя». Він розкривав сутність народовладдя, форми його здійснення, а також надавав народові України право законодавчої ініціативи.

Розділ V проекту Конституції України було присвячено органові, який здійснює законодавчу владу в Україні – Верховній Раді України. У п'яти главах закріплювалися норми, що регулювали порядок визначення складу Верховної Ради, процедуру її формування, закріплювалися повноваження і організація роботи цього органу. Порівняно з минулими конституціями, у розділ було вміщено спеціальну главу, присвячену законодавчому процесові. Окрема глава регламентувала питання бюджету і фінансового контролю.

Про виконавчу владу в Україні йшлося у розділах VI і VII проекту Конституції, в яких закріплювався статус Президента України і Кабінету Міністрів України.

Розділ VIII проекту стосувався судової влади. Проте не зрозуміло, чому глава А була присвячена органам правосуддя, а глава Б – прокуратур!, яка, як відомо у нашій країні завжди була наглядовим органом

Територіальному устрою і територіальній організації влади в Україні присвячувався розділ IX проекту Конституції. У главах закріплювалися норми, які регулювали принципи та систему територіального устрою; статус Республіки Крим; статус областей (земель). Окрема глава стосувалася місцевого самоврядування, у якій йшлося як про територіальну організацію влади безпосередньо на місцях (у селах, селищах, містах і районах), так і про місцеве самоврядування та його органи – місцеві ради. Якщо перше дійсно стосувалося згаданого розділу, то друге слід було б розглядати у блоці, присвяченому місцевому самоврядуванню.

Розділ X проекту Конституції стосувався охорони Конституції. У ньому регламентувався порядок обрання, організації і діяльності Конституційного Суду України. На наш погляд, зважаючи на логіку закріплення конституційних інститутів, цей розділ мав бути вміщений після розділу про Верховну Раду або після розділу про судову владу.

Державним символам України було присвячено розділ XI проекту Конституції України.

Розділ XII проекту визначав порядок внесення змін і доповнень до Конституції і конституційних законів.

Закінчуючи характеристику проекту Конституції України, слід відзначити її, на наш погляд, великий обсяг. 211 статей – забагато для Основного Закону. Наприклад. Конституція США містить 7 статей, які складаються з 21 розділ) і 27 чинних поправок. Конституція Франції 1958 р. складається з 92 статей. Конституція Італії – з 168 статей і 18 перехідних положень. 146 статей містить Основний Закон ФРН, 120 – Конституція Греції. 137 статей і 9 заключних і перехідних положень – Конституція Російської Федерації. Лише Конституція Португалії складається з 312 статей.

Після 26 жовтня 1993 р. внаслідок протистояння законодавчої та виконавчої гілок влади конституційний процес був фактично перерваний.

Другий етап конституційного процесу почався теля завершення дострокових парламентських, президентських виборів і охоплював період з 10 листопада 3994 р. по 8 червня 1995 р. Він характеризується відновленням конституційного процесу. Почалася робота Конституційної комісії над третім проектом Конституції України.

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладенням Конституційного договору між Президентом України Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України.

Цей договір дав змогу прискорити конституційний процес в Україні. У стислій формі він визначав основні положення майбутньої Конституції України і складався з 8 розділів і 61 статті.

В розділі І «Загальні положення» визначалися основні загальні засади майбутньої Конституції.

Розділ II був присвячений статусу Верховної Ради України та статусу народного депутата.

Розділ III визначав статус Президента України, особливістю якого було те, що Президент вважався главою держави і главою державної виконавчої влади

Розділ IV закріплював правове становище уряду України – Кабінету Міністрів України.

Розділ V був присвячений судоустрою України, а VI розділ – прокуратурі.

Розділ VII фактично визначав органи держави, які функціонували на місцях. Специфікою цього розділу було те, що він до цих органів відносив одночасно і місцеві органи державної виконавчої влади, і місцеве самоврядування. У законодавстві країн Європи таке поєднання можливе. Так. у Болгарії є Закон «Про місцеві державні адміністрації і місцеве самоврядування».

Розділ VIII містив «Заключні положення».

Характерно, що Конституційний договір визначав строки прийняття нової Конституції України і не виключав можливості винесення тексту нового Основного Закону на всеукраїнський референдум (п. 4 Договору). Після підписання Конституційного договору почався процес реалізації закладених у ньому положень. [11. с. 120]

Третій етап конституційного процесу охоплює період з 18 череня 1995 p. до 28 червня 1996 р.

В липні 1995 р. було створено Робочу групу з підготовки проекту Конституції України. На основі підготовлених нею матеріалів для підготовки проекту Основного Закону 24 листопада 1995 р. Конституційна комісія України утворила з числа її членів Робочу групу для підготовки проекту.

Конституційна комісія згодом схвалила проект, підготовлений Робочою групою, і передала його разом з власними зауваженнями на розгляд Верховної Ради України.

В період з 5 травня по 28 червня 1996 р. Верховна Рада України постатейно обговорювала доопрацьований Тимчасовою комісією проект.

28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України, яку 12 липня 1996 р. урочисто підписати Президент України і Голова Верховної Ради України.

Четвертий етап почався після прийняття Конституції України з 28 червня 1996 р. і триватиме до часу прийняття Верховною Радою України Закону про імплементацію у текст Основного Закону змін і доповнень. На підставі рішень всеукраїнського референдуму, проведеного за народною ініціативою 16 квітня 2000 p.. і схвалення всіх питань, винесених на його обговорення. Верховна Рада України повинна імплементувати в текст Конституції України такі питання:

• про скорочення кількості народних депутатів у парламенті до 300 осіб;
• про право Президента України достроково припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо вона протягом місяця не зможе сформувати постійно діючу парламентську більшість;
• це саме право може бути застосовано, якщо протягом трьох місяців Верховна Рада не затвердить Державний бюджет України;
• про створення у Верховній Раді України другої (верхньої) палати.

Ш. жаль, зміни до Конституції України на підставі рішень референдуму до цього часу не внесено до тексту.

Крім того, протягом цього етапу проводилася робота з приведення відповідно до Конституції поточного законодавства та розробки і прийняття нових законів України.

 

 

Закінчуючи написання даної курсової роботи можна зробити висновки що конституція – це статут не лише держави, а й нації.

Зміст конституції – це сукупність конституційно-правових норм, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином.

Розрізняються два види змісту Основного Закону: суспільний зміст конституції, тобто предмет конституційно-правового регулювання, і правовий зміст, тобто за основу беруться норми, з яких складається конституція (норми, інститут тощо).

Уявляється, що сутність конституції виявляється у сукупності її властивостей (юридичних, політичних тощо).

Конституція як юридичний документ. Терміни «конституція» і «Основний Закон» – тотожні (Україна, ФРН та ін.). Це головне джерело національного права, ядро всієї правової системи, юридична правова база поточного законодавства.

Найважливішою властивістю конституції є її верховенство, тобто пріоритет її положень у системі джерел права, яке забезпечується особливим порядком її розробки, прийняття і доповнення, визнання її вищою юридичною силою. В цій властивості відображається одна з ознак правової держави – верховенство права і перш за все конституції.

Стабільність конституції – найважливіша умова режиму законності, сталості всієї правової системи і організації державної влади, визначення правових відносин між особою і державою. Прикладом такої стабільності є Конституція США, в яку з 1789 по 1985 рр. члени конгресу внесли 9991 конституційний проект, а прийнято було лише 27.

Особливою юридичною властивістю Конституції України є її правовий захист, метою якого є виключення можливості порушення та дотримання норм Основного Закону держави всіма органами державної влади, посадовими, фізичними і юридичними особами.