Конституція України, її сутність та історія становлення

Оцінюючи цей закон, П. А. Столипін відзначав: «За волею монарха Вітчизна наша повинна перетворитися на державу правову, щоб обов'язки і права підданих визначалися писаним законом, а не волею окремих осіб». При цьому він попереджав: «Навіть бажані заходи, але такі, які проводяться шляхом сумнівної законності, є повернення до минулого. Наш історичний гріх: неповага до ідеї права, до непорушності закону. Не зустрічаючи протидії, такі заходи мають тенденцію повторюватися»1.

На жаль, вбивство П. А. Столипіна, а потім Жовтневий переворот 1917 р. перешкодили подальшому розвиткові конституційного ладу у Росії та в Україні. [3. с. 162]

Побудова конституційного ладу в Україні почалася у 1917 р. Вже І Універсал Української Центральної Ради «До Українського народу на Україні й поза Україною», прийнятий 10 червня 1917 р., проголосив Україну вільною, закріпив демократичну виборчу систему.

Період відродження національної української держави (1917-1920) позначений появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали певні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести III Універсал Української Центральної Ради від 7 листопада 1917 р.

Великого значення для подальшого розвитку конституційного ладу в Україні мав IV Універсал від 9 січня 1918 р., який проголосив Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Нарешті, 28 квітня 1918 р. Українська Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР), яка складалася з 7 розділів і 83 статей. Одночасно 29 квітня 1918 р. було прийнято Закон про тимчасовий державний устрій України.

Безумовно, серед цих конституційно-правових актів чільне місце посідає

Конституція УНР, яка юридичне оформила відродження державності України. Конституція проголошувала Україну суверенною, самостійною і ні від кого не залежною державою. Відзначалося, що вся влада в УНР належить народові України, а за формою правління УНР є парламентською республікою, верховним органом влади якої є Всенародні збори.

За формою державного устрою УНР була унітарною державою з широким місцевим самоврядуванням, територіальна організація влади якої будувалася на основі принципу децентралізації.

Взаємовідносини людини з Українською державою будувалися відповідно до принципів ліберальної (європейської) концепції прав людини.

У Конституції визначалося, що організація державної влади базується на засадах принципу розподілу влади.

Органом законодавчої влади проголошувалися Всенародні збори, які формували інші гілки влади.

Вища виконавча влада належала Раді Народних Міністрів, а вищим органом судової влади був Генеральний суд УНР.

На жаль, ліквідація Української Центральної Ради, встановлення влади гетьмана її. Скоропадського призвели до того, що положення першої Конституції України 1918 р. не були реалізовані.

Незважаючи на те, що керівництво УНР у 1918 р. переїхало до Житомира, робота над відповідними конституційними актами тривала.

Зокрема, 13 листопада 1918 р. був прийнятий Тимчасовий основний закон про державну самостійність колишньої Австро-Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою.

За часів гетьманату діяли тимчасові конституційні закони: «Про тимчасовий державний устрій України» від 29 квітня 1918 р. та «Про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного пана Гетьмана всієї України» від 1 серпня 1918 р. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні, зберігаючи її унітарний державний устрій. Главою Української держави проголошувався Гетьман України, виключно якому належала «влада управління». Гетьман України затверджував закони, призначав голову уряду (Отамана Ради Міністрів), затверджував склад уряду,. призначав на посаду та звільняв членів уряду, був «Верховним воєводою Української Армії і Флоту» тощо1.

Незважаючи на те, що «гетьманська конституція» фактично закріплювала режим особистої влади Гетьмана України, вона містила н деяк; демократичні положення, які, зокрема, передбачали недоторканність особи, недоторканність житла, право на вільне обрання місця проживання, недоторканність власності, певні політичні свободи.

Повалення гетьманського режиму внаслідок народного повстання, очолюваного Директорією, відкрило шлях до подальшого конституційного розвитку України. Велике значення для відновлення конституційних засад УНР відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 р., відповідно до якої Україна знову проголошувалася республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, спрямовані «проти інтересів трудящих класів», поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах.

Верховна влада в державі згідно з Декларацією мала належати Директорії, її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України (своєрідний передпарламент України), який прийняв 28 січня 1919 р. Універсал (Резолюцію про владу), що відігравав роль «малої конституції» соборної УНР. Універсал з точки зору утвердження демократичних конституційних засад Української держави був істотним кроком уперед порівняно з «гетьманською конституцією», хоч він і не відтворював повністю принципи Конституції УНР від 29 квітня 1918 р. Зокрема, не до кінця було проведено в життя