Конституція України, її сутність та історія становлення

У 1919 р. Урядова Комісія з розробки Конституції УНР підготувала новий проект Основного державного Закону УНР, який складався з 15 розділів і 345 статей.

В останній період існування УНР (12 листопада 1920 р.) було прийнято ще два конституційні акти: Закон «Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в Українській Народній Республіці» та Закон «Про Державну Народну Раду Української Народної Республіки». В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією. Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах поділу влад.

Нереалізованими залишилися два проекти Конституції УНР, підготовлені Урядовою комісією з розробки Конституції УНР та; професором О. Ейхельманом, перший з яких передбачав унітарний устрій Української держави, а другий – федеративний.

За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції: Конституцію УСРР 1919 р., Конституції УРСР 1929, 1937 і 1978 р. У конституції законодавче закріплювали так звану радянську модель організації влади, основою якої був ленінський принцип поєднання у Радах, як працюючих корпораціях, законодавства і управління. Тим самим заперечувався визнаний у багатьох демократичних державах принцип розподілу влади.

Проголошуючи диктатуру пролетаріату перші радянські конституції України фактично закріплювали нерівність людей. Всі вони фактично текстуально відтворювали структуру і норми Конституцій СРСР того періоду.

Нарешті, у конституціях містилося багато норм не правового, а ідеологічного і політичного змісту, через що зарубіжні вчені називали їх не конституціями, а «політичними деклараціями».

' На підставі аналізу теоретичних основ побудови конституцій та історії становлення і розвитку конституційного ладу у світі і в Україні можна зробити деякі висновки.

Зміст конституції можна розглядати з двох позицій: по-перше, з формально юридичних, а, по-друге, з позиції соціально-класових, властивих марксизму-ленінізму.

З правових позицій, конституція майже в усіх країнах розглядається як Основний Закон держави, який закріплює правовий статус особи, що випливає з природних прав людини, взаємовідносини влади з людиною, а також належність державної влади та механізм її реалізації.

Так, Г. Єлінек у 1908 р. розумів під конституцією «сукупність правоположень, які визначають вищі органи держави, порядок покликання їх до відправлення їх функцій, їх взаємовідносини і компетенцію, а також принципи становища індивіда щодо державної влади».

Німецький державознавець Т. Маунц дає таке визначення Конституції: «Конституція – сукупність правил про керівництво держаною, про формування і коло завдань вищих державних органів, про основні державні установу; і про становище громадянина у державі».

Що стосується соціально-класового аналізу конституції, то він має безумовно політичний, а не юридичний аспект, хоч і нехтувати висновками цього аналізу повністю не можна. Аналіз цей зводиться до такого:

• будь-яка конституція виражає волю пануючого класу:
• на зміст і форму конституції безпосередньо впливають підсумки класової боротьби:
• будь-яка конституція відображає дійсне співвідношення сил у класовій боротьбі;
• конституція встановлюється пануючим класом після завоювання ним державної влади.

Узагальнююче формулювання суті конституції, виходячи з цих положень соціально-класового аналізу, дав В. І. Ленін у статті «Як соціалісти-революціонери підводять підсумки революції і як революція підвела підсумки соціалістам-револю-ціонерам» (1907). «Сутність конституції, – писав він, – у тому, що основні закони держави взагалі і закони, які стосуються виборчого права в представницькі установи, їхньої компетенції і подальшому виражають дійсне співвідношення сил у класовій боротьбі». Якщо відкинути терміни «класи», «класова боротьба», то можна визнати, що викладені положення мають право на життя і можуть враховуватися у процесі конституційного будівництва в Україні. Історія становлення конституцій має певні періоди.

Перше покоління конституцій належить до періоду перших буржуазних революцій в Англії і Франції (XVII ст.) ї пов'язано із закріпленням ідей представників природного і права та французьких енциклопедистів (Ж. -Ж. Руссо та ін.). ї Саме в цей період признаються конституції США, Франції. Польщі, причому конституція Польщі 1795 р. вважається! найбільш демократичною.

Зміст цих конституцій запозичується іншими державами: американська – для основних законів латиноамериканських країн, французька – для конституцій європейських країн, а англійська – для Канади. Австралії та Південно-Африканського Союзу. В Азії перші конституції було прийнято у Японії, Китаї та Ірані.

Друге покоління конституцій належить до періоду закінчення першої світово: ' війни. Характерним для нього була демократизація суспільно-політичного життя в ряді країн, зокрема в Німеччині, Веймарська конституція якої і досі вважається найдемократичнішою у світі.

На жаль, цей період був неоднозначним, поряд з демократизацією державно-політичних режимів, по-перше, спостерігалося прагнення до диктатури (Німеччина, Італія, Іспанія), що безпосередньо відображалося на змісті конституцій, і, по-друге, прийняття конституцій радянського зразка (Росія у 1918 р., Україна у 1919 р., Угорщина у 1919 р., Монголія у і 940 р. тощо), а згодом – конституцій СРСР та союзних і автономних республік. [2. с. 81-82]

Третє покоління конституцій належить до періоду від закінчення другої світової війни і до середини 50-60-х рр. Характерним для цього періоду є те. що, по-перше, одразу по закінченні війни відбувся розвал колоніальної системи, що закономірно зумовило прийняття конституцій практично всіма країнами світу, і, по-друге, в період 1946-1948 рр. в країнах Західної Європи були прийняті демократичні за своїм змістом