+3 8(066) 185-39-18
fлічилок, чістоговорок, віршів, постійних рядів слів, наприклад, назва пір року, числового ряду, днів тижня), відповіді на питання, самостійні висловлювання, а в міру оволодіння грамотою залучаються і прийоми, пов'язані з читанням.
В перші роки навчання робота над вимовою ведеться на слухо-зорової основі; пізніше – з 4-4, 5 років при необхідності застосовуються і різноманітні спеціальні прийоми.
В дошкільний період особливе місце займає використання мовної ритміки як одного з ефективних прийомів роботи над проізносітельной стороною мови. Він заснований на навчанні дітей наслідування великим рухів тіла, рук, ніг, які супроводжуються вимовленням звуків, складів, слів, фраз. Рухові можливості маленької дитини поступово розвиваються, і наслідування рухам (не тільки великим, але і дрібним, у тому числі і артикуляційних) стає більш точним. У цьому випадку саме руху ведуть за собою вимову. Такий метод навчання був запропонований центром СУВАГ (Хорватія).
Традиційно корекційна допомога дітям з порушеним слухом виявляється в установах системи охорони здоров'я (сурдологічне кабінети, відділення, центри, стаціонари при ЛОР-відділеннях великих лікарень) і в системі освіти.
Діяльність дошкільних освітніх установ регулюється «Типового положення про дошкільному навчальному закладі « (1995). Глухі та погано чують діти раннього дошкільного віку можуть виховуватися і навчатися в наступних освітніх установах:
Дитячий садок компенсуючого виду для глухих та/або для слабочуючих дітей;
Дитячі садки комбінованого виду;
Дошкільні групи, відділення у спеціальних корекційних загальноосвітніх школах, школах-інтернатах для глухих або слабочуючих і позднооглохшіх дітей. У дошкільні відділення та групи при дитячих садках можуть прийматися діти з 1, 5 -- 2-х річного віку за наявності умов для їхнього виховання.
Освітні установи для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку «Початкова школа – Дитячий садок «для глухих або для слабочуючих дітей та освітній установа для дітей дошкільного та шкільного віку «Школа – дитячий садок» для глухих або для слабочуючих дітей. У структурі даних освітніх установ можуть бути групи дітей преддошколного і дошкільного віку, а також або початкова ланка, або початкова і основна школа (з першого по 10 – 12 класи) для слабочуючих або для глухих дітей.
Науково-методичні основи корекційного навчання і виховання дітей з порушеннями слуху закладені в працях Р. М. Боскис, Г. Л. Вигодський, Л. А. Головіц, Г. Л. Зайцевої, С. А. Зикова, Б. Д. Корсунської, Є. П. Кузьмичева, Н. Д. Шматко та ін
нечуючих (глухі) діти можуть навчатися в спеціальних (корекційних) школах I виду, яка здійснює освітній процес відповідно до рівня загальноосвітніх програм трьох ступенів загальної освіти:
1 ступінь – початкова загальна освіта (нормативний термін освоєння 5-6 років, в залежно від навчальних предметів, 6-7 років, з урахуванням підготовчого класу) ;
2 ступінь – основна загальна освіта (нормативний термін освоєння 5-6 років) ;
3 ступінь – середня (повна) загальна освіта (нормативний термін освоєння 2 року).
В перший клас, як правило, приймаються діти з 7 років. Для дітей, які не пройшли дошкільної підготовки, організовується підготовчий клас.
Наповнюваність класів 6 чоловік.
В сучасної сурдопедагогіки, як вітчизняної, так і зарубіжної, застосовуються дві системи навчання глухих:
На основі білінгвістичній підходу; на основі словесної мови.
2. Інклюзивні тенденції розвитку системи освіти у країнах пострадянського простору
В останні історичні періоди розвиток національних освітніх систем країн пострадянського простору був пов'язаний з соціально-економічним облаштуванням, ідеологічними орієнтаціями, державним устроєм, законодавством в освітній галузі і, врешті решт, ставленням суспільства та політикою держави щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку, які панували в єдиній державі. Внаслідок глобальних соціально-політичних та економічних перетворень, які відбулися після розпаду радянської імперії, в цих країнах почали змінюватися ціннісні орієнтації: почали переглядатися права людини, права дитини, права інвалідів; розпочалося усвідомлення суспільством нової філософії соціального облаштування, визнання цілісних підходів до соціального устрою, визнання єдиного погляду на більшість і меншість у суспільстві.
Починаючи з 90-х років ХХ-го століття антидискримінаційна політика стосовно осіб з обмеженнями задекларована всіма країнами пострадянського простору. У цьому контексті відбулося критичне переосмислення функціонування системи освіти. Всі країни стали на шлях докорінного реформування освітньої галузі, зокрема спеціальної освіти, оскільки оцінювання суспільством і державою стану системи спеціальної освіти і перспектив її розвитку характеризувалося як кризисне. «Критиці піддалося і піддається соціальне маркерування дитини з особливими потребами як „дефективної”, аномальної; охоплення системою спеціальної освіти лише частини дітей, які того потребують: „випадання» з неї дітей з глибокими порушеннями в розвитку; відсутністю спеціалізованої психолого-педагогічної допомоги дітям з більш легкими порушеннями; жорсткість і безваріантність форм одержання спеціальної освіти; примат освітнього стандарту на розвитком особистості дитини»
За даними дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ кількість дітей з обмеженими можливостями в цих країнах у період з 1990 по 2002 рік в середньому зросла майже утричі. На думку міжнародних експертів, збільшення кількості – дітей з обмеженими можливостями пояснюється не лише соціально-економічними причинами та погіршенням здоров'я, а й тим, що під тиском громадськості, інвалідність як проблема, здобула широке офіційне визнання, певною мірою удосконалилися діагностичні процедури, до відбору інформації для офіційної статистики почали ставитися без ідеологічних упереджень тощо.
За даними Європейської академії з вивчення питань дитячої інвалідності показник дитячої інвалідності у розвинених країнах коливається у