+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
214
Мова:
Українська
та окремими робітниками. Інтереси людей, що працюють у різних відділах, на різних рівнях службової ієрархії, належать до різних професійних, етичних, тендерних груп, не можуть збігатися повністю. Виникають коаліції між людьми й групами зі спільними інтересами. Обмеженість наявних на підприємстві ресурсів викликає боротьбу за їх розподіл і конфлікти. Для відстоювання своїх інтересів потрібно мати спроможність впливати на прийняття рішень. Сильнішими стають ті, хто вміло залучає союзників, володіє мистецтвом установлювати особистісні контакти й використовувати їх для своїх цілей, з успіхом веде переговори, знаходить підтримку на верхах, отримує доступ до інформації, до підбору і переміщення кадрів тощо. У таких умовах керівник повинен бути майстерним політиком, спроможним урегулювати суперечності й використовувати коаліції, конфлікти та конкуренцію між робітниками для підвищення ефективності їх праці.
Символічна парадигма фокусує увагу персоналу на значенні подій, які відбуваються в житті підприємства. Важливе місце займають ритуали, урочисті церемонії. Підтримується інтерес до історії підприємства, до різноманітних міфів про його минуле. Ретельно дотримуються традиції, ветерани оточуються пошаною. Велике значення належить символіці, що виховує патріотизм, гордість за своє підприємство. Підприємство нагадує театр, в котрому розігрується цікава п'єса. Плани роботи сприймаються як символи, як гра. На керівника дивляться як на мага або пророка, який повинен уміти передати людям своє бачення подій, надихати їх на трудові успіхи.
У реальному житті елементи різних ціннісно-регулятивних парадигм змішуються і тип організаційної культури підприємства визначається лише відносною перевагою у ній тієї чи іншої з названих парадигм.
Найважливішими якостями персоналу, від яких істотно залежить організаційна культура підприємства, є ступінь уміння (спроможність виконувати роботу якісно) і рівень старання (бажання добре працювати). Згідно з П. Херсеєм, стиль керівництва повинен вибиратися з урахуванням якісних характеристик персоналу (сценарії управлінської діяльності):
-директивний стиль – при невмілому й нестаранному персоналі; управління за допомогою наказів і вказівок;
-тренувальний стиль – при невмілому, але старанному персоналі; за допомогою навчання і пояснення;
-стимулюючий стиль - при вмілому, але нестаранному персоналі; управління за допомогою задіяння до співучасті у виробленні рішень.
-делегуючий стиль – при вмілому й старанному персоналі за допомогою делегування повноважень.
Право вибору керівником підприємства того чи іншого стилю керівництва визначається з урахуванням домінуючого на підприємстві типу організаційної культури. Керівнику потрібно вміти виступати у різних ролях залежно від цілей та завдань управління.
Отже, реально підвищити культуру праці можна тільки на базі впровадження передової техніки й технології, виховання достатньої кількості кваліфікованих і добре підготовлених спеціалістів.
ТЕМА 5. ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА. МИСТЕЦТВО ЯК ЕСТЕТИЧНИЙ ФЕНОМЕН
5.1. Зміст поняття «художня культура» (мистецтво). Мистецтво в системі духовної культури суспільства. Функції мистецтва.
5.2. Класифікація видів мистецтва, їх диференціація та інтеграція.
5.3. Специфіка засобів виразності різних видів мистецтва. Жанрові системи різних видів мистецтва.
5.4. Поняття мистецького стилю. Загальна характеристика мистецьких стилів деяких культурно-історичних епох.
ЛІТЕРАТУРА
Гуревич П.С. Культурология. Курс лекций: Учебник для вузов. – М., 2003.
Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації / За заг. ред. В.М.Пічі. – Львів, 2003. – С. 99-133.
Культурология. Основы теории и истории культуры. Учеб. пособие. – Спб., 1996.
Матвєєва Л.Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник – К., 2005. – С. 230 – 257.
Ничкало С.А. Мистецтвознавство: Короткий тлумачний словник. – К., 1999.
Хоруженко К.М. Культурология. Энциклопедический словарь. – Ростов-на-Дону, 1997.
Энциклопедический словарь по культурологии. – М., 1997.
5.1. Зміст поняття «художня культура» (мистецтво). Мистецтво в системі духовної культури суспільства. Функції мистецтва
У першій половині XX ст. в наукову практику було введено двочастинний поділ культури: культура матеріальна та культура духовна. Як пояснюють А. Кребер і Ф. Клакхон, під матеріальною культурою мається на увазі все, що належить до взаємодії людини із середовищем її існування, до задоволення фізіологічних потреб, до технологічного аспекту життя. Поняттям же духовної культури визначаються суб'єктивні аспекти життя людини: світогляд, ідеї, установки, цінності й зорієнтовані на них форми поведінки та творчої діяльності.
Однією з найзначніших сфер духовної культури є культура художня. Художня культура становить частину культури естетичної, більш складного і місткого поняття, аніж культура художня. Як синонімічний до поняття художньої культури вживається термін „мистецтво”. Власне, художню культуру (або мистецтво) можна розуміти як специфічне упредметнення естетичного світу людини. Саме поняття художності означає якраз міру естетичності твору мистецтва.
Отже, мистецтво — це художня творчість людини, художньо-образна форма відтворення дійсності. Як зазначає Л. Левчук, у мистецтві створюється і зберігається для нащадків своєрідний „духовний портрет” тієї чи іншої історичної епохи.
З формального боку художню культуру утворює сукупність художніх цінностей, а також певна система їх відтворення й функціонування. До художньої культури епохи належать: сукупність художніх цінностей (творів мистецтва), наслідуваних (завжди вибірково) від попередників; комплекс художніх цінностей самої цієї історичної епохи; набір сформованих і загальноприйнятих норм та "технологій" мистецтва; всілякі творчі об'єднання безпосередніх виробників художніх цінностей — художників (корпорації, братства, гуртки, спілки); художня критика тощо.
Художня культура виступає одним з найважливіших компонентів духовної культури. Разом з пізнавальною, релігійною, моральною, політичною