Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

за його допомогою людина здатна сприймати оточуючий її світ у цілісності;

воно може проникати в найпотаємніші куточки людської душі, хвилювати і робити людину величною;

безпосередньо контактує з емоційною сферою особистості, найбільш рухливою та пластичною сферою людської психіки;

за допомогою мистецтва ідея втілюється в такій формі, яка збуджує емоції, активізує уяву, викликає особливі переживання, що називають естетичними, або художніми.

Художні емоції виникають лише при зустрічі із соціально-історичним, вагомим, важливим для багатьох. Вони є наслідком не механічного, пасивного, а неодмінно творчого сприймання, яке підносить людину, розвиває її уяву та інтелект. Взаємодія почуттєвої й інтелектуальної сфер під час сприймання художнього твору надає враженню особливої сили. Недарма російський психолог Л. С. Виготський, визначаючи мистецтво як „сукупність естетичних знаків, що спрямовані на збудження в людині емоцій”, назвав ці емоції „розумними”. Вони несумісні із сухим раціоналізмом, насичені вищими духовними прагненнями, перш за все прагненням до прекрасного. Напрочуд точне визначення. До речі, виникнення таких „розумних” емоцій можна вважати і головним критерієм для розпізнавання твору мистецтва у потоці об'єктів масової культури, псевдомистецтва.

Вагу емоційного впливу твору мистецтва підкреслював у далекому минулому Аристотель, великий давньогрецький філософ. Поняття „катарсис” (дослівно – очищення) було базовим у його теорії прекрасного. Результатом естетичного впливу мистецтва на людину він уважав особливий стан психіки, коли виникають сильні почуття (жалю, гніву, захоплення), від яких, за словами Аристотеля, виникає очищення й полегшення, пов'язане із задоволенням. Філософські твори Аристотеля – вершина розвитку естетичної думки античності.

Мистецтво посідає унікальне місце у духовному житті суспільства завдяки своїй поліфункціональності. Майже кожна з функцій мистецтва є „дублером” тої чи іншої форми практичної діяльності людини: існує наука, призначення якої – вивчення і пізнання навколишнього світу, але й мистецтво – своєрідне пізнання,  педагогіка, мистецтво – це також засіб виховання. Існують мова та сучасні засоби комунікації, а мистецтво – особлива мова і засіб інформації.

Різноманітні види діяльності людини не підміняють мистецтво, або мистецтво не заміщає жодну з форм діяльності людини, а, навпаки, воно специфічно відтворює, моделює кожну з них. В цьому й полягає основна особливість мистецької діяльності в її всезагальній формі.

Функції мистецтва

1. Суспільно-перетворююча функція (мистецтво як діяльність) виявляється у тому, що художній твір здійснює ідейно-естетичний вплив на людей, уключає їх у цілісно спрямовану діяльність і тим самим бере участь у переоформленні суспільства. Крім того, сам процес творчості – це перетворення за допомогою уяви вражень, фактів з реального життя. Зрештою, будь-який матеріал, з яким працює художник, теж підлягає переробленню, в результаті котрого з'являється нова якість. Деякі наукові школи заперечують чи применшують можливість участі мистецтва у перетворенні існуючого світу. Вони зводять значущість мистецтва до виконання компенсаторної функції – мистецтво у сфері Духу допомагає відновити втрачену гармонію. Така дія притаманна мистецтву, але ідеї талановитого митця рано чи пізно „будять” свідомість аудиторії, примушують її по-новому сприйняти звичне явище.

2. Пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта).

Незважаючи на те, що найвидатніші філософи світу Платон і Гегель вважали мистецтво нижчою формою пізнання істини, котра не може вступати у суперництво ні з філософією, ні з релігією, все ж таки треба визнати, що пізнавальні можливості мистецтва величезні. Мистецтво здатне дослідити ті сторони життя, які недоступні науці. У формулі води Н20 схоплено закон існування явища. Та картина талановитого художника-мариніста здатна передати могутність стихії. Мистецтво освоює багатство предметно-чуттєвого світу, відкриває нове в уже відомих речах, у звичайному –незвичайне 

3. Художньо-концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу). 

Мистецтво прагне глобального мислення, розв'язання загальносвітових проблем, осмислення стану світу. Художника цікавить і доля його героїв, і людства в цілому, він мислить у масштабах Всесвіту та історії, з ними узгоджує свою творчість. Історія мистецтва може дати величезну кількість таких прикладів. Хоча не завжди ця функція очевидна. У сучасній науці сильна й антиінтелектуальна течія, що йде від інтуїтивізму Анрі Бергсона, в психології – від Зігмунда Фрейда, в мистецтві – це течія сюрреалізму, яка визнає „автоматичне письмо”, „епідемію сну”, „відключення розуму”. Але і в такому випадку ми отримуємо своєрідну картину світу, що будується на спалахах інтуїції.

4.Функція передбачення („кассандрівське начало”). І в цьому випадку мова йде про використання інтуїції. Якщо вчений робить висновок індуктивним шляхом, то художник здатний образно уявити собі майбутнє. Художник, спираючись на інтуїцію, може достовірно передбачити майбутнє шляхом екстраполяції – вірогідного продовження лінії розвитку вже існуючого. Тут ми маємо на увазі не лише фантастику, хоча це і є найбільш зручний приклад.

5.Інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення й спілкування). Аналіз саме цієї функції мистецтва лежить в основі сучасних естетичних теорій, що розробляються семіотикою, компаративістикою та ін. Мистецтво розглядається як своєрідний канал зв'язку, як знакова система, що несе інформацію. При цьому інформаційні можливо художньої мови виявляються значно ширшими, мова мистецтва більш зрозуміла, метафорична, емоційно сильніша, ніж розмовна.

6.Виховна (формування цілісної особистості). Виховне значення філософії полягає у впливі на формування світогляду, політики