Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

У художній культурі Давньої Греції особливе значення мала музика. В багатьох світоглядних системах того часу (наприклад, у піфагорійській) музика наділялася містичною силою, вважалася одним із головних шляхів до істини буття. Всі інші мистецтва трактувались, власне, в контексті музичної специфіки. Чітко усвідомлювалася, наприклад, суто числова спорідненість музики і математики; головною астрономічною концепцією була теорія музики небесних сфер, котра втілювала музично-математичне розуміння структури космосу; основна частина давньогрецької поезії й драматургії реально була не чим іншим, як словесними текстами малих жанрів вокальної музики та лібрето (якщо говорити сучасною термінологією) таких великих синтетичних (але, знову ж таки, музичних у своїй основі) творів мистецтва, як трагедія і комедія. 

Характерно, що Есхіл, Софокл, Евріпід були насамперед композиторами, які, проте, створювали не тільки музику, а й „лібрето” до своїх драм. Особливо уславився як музикант-інструменталіст та співак Есхіл, який часто виступав із власними п'єсами.

Слід урахувати і те, що термін "поезія" має досить тривалу історію, у процесі котрої він зазнав чималих семантичних трансформацій. З давньогрецької мови слово „поезія” перекладається як „творчість”. „Поет” відповідно означало „творець", „поетика” ж у найадекватнішій семантичній передачі сучасною українською означає „ремесло творчості”. Власне, непорозуміння з терміном „поезія” – це проблема української та деяких інших мов, у яких саме давньогрецький термін „поезія” був використаний для означення різновиду літератури – віршування. Але ж за цим терміном (у науковому принаймні вжитку) залишилось і його первинне, автентичне, так би мовити, давньогрецьке значення: „творчість”, „творення”. Й україномовна людина кожного разу, як натрапляє на термін "поезія" в науковому тексті, має для себе насамперед з'ясувати: про поезію в якому значенні тут ідеться? Можна окреслити ситуацію таким чином, що в українській мові на сьогодні маємо два слова-омоніми: поезія як творчість узагалі (будь-яка творча діяльність) і поезія як віршування, вид літературної творчості. Але є мови, які такого непорозуміння щасливо уникнули. 

Заслуговує на увагу позиція Платона щодо класифікації та призначення сучасних йому мистецтв. Видатний філософ уважав, що для нижчої касти суспільства, для землеробів, ремісників, торговців цілком достатньо народної творчості та мистецтв-ремесел, таких, як скульптура або живопис. Друга каста – воїни – мають засвоїти три види високих професійних мистецтв: танець, музику й поезію (під поезією тут мається на увазі, власне, вокальна музика). І, нарешті, найвищій касті суспільства – правителям та мудрецям – личать найвищі, „споглядальні” мистецтва: філософія й геометрія.

Слід зауважити, що поняття літератури як виду мистецтва в усій різноманітності її жанрів остаточно сформувалося лише в добу Нового часу. В античності ж з літературою ототожнюється поезія, котра фактично була різножанровою вокальною музикою. Власне художня проза починає формуватися лише за доби пізнього еллінізму. Цікаво, проте, що натомість наукові й філософські твори в Давній Греції тривалий час писались у вигляді виключно римованих „поем”. Перший такий прозаїчний твір з'являється не раніше ніж VI ст. до н.е.

У добу Середньовіччя на перший план виступає мистецтво архітектури. Християнський храм був не тільки центром релігійного життя, а й дуже часто — місцем розв’язання світських суспільних проблем. Усе це вимагало не тільки значних розмірів споруди та досить складних технічних рішень, а і пошуку форм та пропорцій, здатних викликати в людини відповідні емоції, почуття, стани, переключати її світосприйняття з профанного, іманентного (тобто внутрішньо притаманного) рівня на рівень сакральний (священний) і трансцендентний (тобто зовнішній). Саме за таких обставин архітектура справді стає не ремеслом, а мистецтвом.

В. Єфименко пише: "Масивність і геометричність архітектурних форм стали головними ознаками зовнішнього вигляду романського храму. Найохочіше архітектори використовували паралелепіпеди, циліндр та напівциліндр, конус, піраміду. Романський храм — це одночасно і математичне рівняння, і фуга, й образ космічного порядку". Розвиток архітектури в свою чергу стимулював розвиток скульптури та монументального живопису, декоративно-прикладного мистецтва. Значні позиції за доби Середньовіччя (як, зрештою, і в будь-яку епоху) належали музиці. Протягом майже всього Середньовіччя в західноєвропейській професійній музиці домінували хоровий спів та органне багатоголосся, пов'язані з естетикою християнського культу. Проте існували й світські види музичного мистецтва, представлені творчістю менестрелів і шпільманів, трубадурів і мінезингерів, а пізніше і мейстерзингерів. У XI ст. італійським монахом Гвідо з Ареццо було покладено початок сучасному нотному записові (остаточно нотне письмо сучасного типу оформилося тільки в XVI ст.).

Кардинально відмінною від середньовічної є координатна система та масштаб світогляду Нового часу, що був закладений Ренесансом. Увага до "зовнішньої" відносно людського філогенезу структури Універсуму змінюється увагою до системи внутрішньої. 

Ренесансно-новочасна культура створює картину світу зовсім іншого, набагато зменшеного порівняно з попереднім, масштабу. Проте в цій зменшеній картині значно збільшується відносний обсяг (або відсоток