Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

У доісторичні часи література існувала лише у вигляді усної народної творчості. При виникненні писемності починається новий етап розвитку літератури, хоча фольклор не втрачає свого значення як основа літератури й по сьогодні.

Література існує у трьох видах художнього тексту: епос (дослівно –розповідь), лірика (дослівно – те, що виконується під ліру), драма (дослівно – дія). Відрізняється один вид від іншого способом формування художнього образу. Наприклад, драма об'єднує твори, що призначені для виконання на сцені, її жанрові підвиди: трагедія, комедія, драма, мелодрама, фарс. Лірика ж найчастіше безсюжетна, вирізняється високою емоційністю, суб'єктивністю, насиченістю художнього образу. Призначення епосу – викласти поступову оповідь про низку подій. У письмовій літературі епічними жанрами вважаються роман, повість, новела, оповідання, нарис. Характеристика кожного з названих жанрів теж вимагає уточнень. Так, історичні перекази давнини становили основу для середньовічних рицарського і комічного роману, а потім розвинулись у побутовий, історичний, пригодницький, любовний та інші романи.

Ніщо, ніякі інші художні враження не можуть замінити художнє читання, бо це основна форма художньої комунікації. Цей статус літератури пояснюється її опорою на природне мовлення, в якому сконцентровано досвід людства, її орієнтацією на співтворче сприйняття, на роботу уяви, фантазії, на постійне обов'язкове вловлювання надсмислу (підтексту).

Танець (від німецького слова „рух”). Це вид мистецтва, матеріалом якого є поетично осмислені, організовані у часі й просторі рухи та пози людського тіла. Танець може  бути  пов'язаний  безпосередньо з музикою, тоді він називається „хореографія”.

В основі танцю як окремого виду мистецтва лежать первісні ритуали, ритмізовані рухи, які мали, очевидно, магічний вплив на оточуючих. Танець існував одночасно і як виконавське, і як творче мистецтво, тобто автор одночасно виступав і виконавцем. Особливого статусу танець набув у Стародавній Індії, де й сьогодні залишається важливим компонентом культури. У Стародавній Греції танець виступав частиною культу. В епоху Відродження з'являються нові, світські форми танцю (швидкі та повільні). У 1661 р. у Франції створюється Королівська академія танцю, що розробила систему класичної хореографії. Це відіграло велику роль у розвитку балетного мистецтва, адже тоді й було визначено основні нормативні правила балету: виворотність ніг, відповідні положення рук, установлено перелік основних позицій і переміщень. Поступово танцювальна техніка ускладнювалася, з'являлися нові рухи та прийоми. Поряд із дійовим танцем, де були сюжетні мотиви, розвивались  і форми „чистого” танцю. А в романтичному балеті з 30-их років XIX ст. у танці вже на „пуантах” (спеціальному взутті) танець дістав образне осмислення.

Існують різноманітні форми так званого побутового танцю, –народного, бального. В цих танцях яскраво виявляються національні особливості. А сценічні варіанти цих форм танцю широко відомі в усьому світі, це один з найпопулярніших видів мистецтва.

Музика. Назва походить від грецького виразу, що перекладається як „мистецтво муз”.

Музика – це вид мистецтва, який відображає реальну дійсність в емоційних переживаннях і наповнених почуттям ідеях, що виражаються через звуки особливого роду, в основі котрих – узагальнені інтонації людської мови.

Музика виникає ще на зорі існування людства. Спочатку вона виконувала ритуальну функцію, повторюючи ритм трудових рухів, полегшувала виконання роботи й сприяла цьому. Музика створює особливі звуки, які не існують в природі та які не існують поза музикою. Але в основі своїй музичний звук має подібність до інтонацій людини, ці інтонації завжди емоційно насичені, сплетені з людських почуттів. Музика говорить з людиною „безпосередньою мовою душі”, хвилює людину, викликає багато емоцій.

Музика – це не відображення предметного світу, а відображення людських почуттів та думок.

Засобами виразності в музиці виступають мелодія, поліфонія, ритм, композиція. Музика має яскраво виражені національні риси, що виявляються в інтонаційному, мелодійному, ритмічному строї. Як правило, лише з декількох звуків ми можемо впізнати, якому народові належить твір і у який час його написано.

Залежно від того, як виконується музичний твір, розрізняють вокальну, інструментальну та вокально-інструментальну музику. Найголовніші види музики: симфонічна, камерна, оперна. А жанри – симфонія, соната, ораторія, сюїта, пісня, опера (героїчна, комічна, лірико-побутова) й ін. Музика за своєю природою динамічна, це потік звуків, що живе у часі. Це один з найдійовіших видів мистецтва.

Театр

Театр – вид мистецтва, в якому образне відтворення дійсності відбувається у формі драматичної дії, сценічної гри, що здійснюється акторами перед глядачами.

Театр займає особливе місце серед інших форм мистецтва, бо належить до так званих синтетичних видів мистецтва, тобто об'єднує у собі різні види мистецтва. Основа театру – драматургія. Жанри драматургії: трагедія, комедія, драма. Елементи процесу створення вистави – режисерський задум, сценографія, музика, костюми, грим, освітлення, реквізит, бутафорія, декорації.

Існують різні форми театрального мистецтва: театр драматичний, музичний, ляльковий. Надзвичайно важливим є вплив на формування театру як виду мистецтва національних традицій і психологічних особливостей буття народу. Загальновідомо, що театр Китаю, Індії, Японії з особливим ритуалом