Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

У 30-их рр. XX ст. поява звукового кіно знаменувала якісні зміни у поетиці кінематографа. Більші вимоги тепер висувалися до послідовної сюжетної картини життя, до створення психологічного акторського образу. Та все одно центральною постаттю у цьому виді мистецтва був і залишається кінорежисер, який зобов'язаний об'єднати зусилля сценариста, оператора, акторів, художника для створення динамічно цілого кінообразу. Ці складні завдання з успіхом удалося розв’язати видатним кінорежисерам, імена котрих відомі всім – Федеріко Фелліні, Р. Дзефіреллі, Б. Бертолуччі, Клод Лелюш, І. Бергман, Жан Кокто, Мілош Форман, Андрій Тарковський, Сергій Бондарчук, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Ларс фон Трієр та інші.

Одним із видів кіномистецтва є мультиплікаційне кіно, у якому моделюється екранна дія через „оживлення, одушевлення” малюнка. Звідси ще одна назва цього виду мистецтва – анімація (від лат. „душа”).

Днем народження анімації вважається 30 серпня 1877 р., коли винахід був запатентований. Перші сеанси розпочалися з 28 жовтня 1892 р. в Паризькому музеї Гревен. Перші мальовані фільми, зняті покадровим методом, з'явилися в 1906-1908 роках („Фантасмагорія”, „Магічна авторучка”). Бурхливий розвиток мистецтва мультиплікації пов'язаний із появою звукового кіно і діяльністю Уолта Діснея. Його фільми „Фантазія” (1940), „Бембі” (1942), „Леді та бродяга” поклали початок мистецтву мультиплікації в усьому світі. Сьогодні найпоширенішими видами мультиплікації є мальована, лялькова й комбінована.

Загальноприйнято, що у сферу кіномистецтва входять:

документалістика (від інформаційно-хронікальних кінострічок до художньої публіцистики і документально-поетичних фільмів);

науково-популярне кіно (з документальними, мультиплікаційними й ігровими кадрами та епізодами) ;

рекламні фільми, яким властиві специфічні художні особливості;

експериментальні фільми, що поєднують у собі всі названі види.

Архітектура. Образотворче мистецтво

Ці види мистецтва належать до так званих просторових. Об'єднує їх те, що їх твори найбільш довговічні, зберігаються у віках. Можна сказати, що пам'ятники архітектури, шедеври живопису втілюють мрію гетівського Фауста: „Зупинись, мить, бо ти прекрасна”. Образи всіх просторових мистецтв створюються художниками з мертвої матерії. Їм надається форма, яка відповідає уявному зоровому образові, що виник у свідомості художника під безпосереднім враженням від дійсності чи створений його фантазією на основі образів, збережених пам'яттю. Тому ці мистецтва ще можна було б назвати формотворчими. Але в широкий ужиток увійшли терміни „образотворчі мистецтва”, „пластичні мистецтва” від грецького слова – ліпити, створювати форми.і

Образи пластичних мистецтв закріплюються у порівняно стійких матеріалах, вони не потребують виконавців, перекладачів. Творами пластичних мистецтв різних епох ми можемо милуватися так само, як і їх сучасники. Звичайно, тісний зв'язок пластичних мистецтв з матеріалом, з ремеслом, яке у певні історичні епохи вважалося далеко не найпочеснішим заняттям, зумовив те, що давні греки ставили вище поезію, музику, театр, вважаючи їх „чистими” мистецтвами. Ні живопис, ні скульптура, ні архітектура не мали навіть своїх муз. Але якою була духовна культура до винайдення писемності, можна довідатися тільки завдяки пам'яткам пластичних мистецтв. Отже, сама собою конкретність форм, матеріальність образів пластичних мистецтв дає їм змогу переходити з епохи в епоху, незмінно даруючи новим поколінням радість пізнання й глибокі естетичні переживання. Кожний з названих видів мистецтва має свій простір та призначення, тому і розглядати їх слід окремо.

 Архітектура (лат. агсhіtectura, від грецьк. агсhitekthon – будівничий) – мистецтво проектувати і будувати будинки та інші споруди  (також їх комплекси), що створюють матеріально організоване  середовище, необхідне людям для їхнього життя й діяльності, відповідно до призначення, технічних можливостей та естетичних переконань суспільства.

Мета цього виду мистецтва – формування дійсності за законами краси при спорудженні будівель, що задовольняють потреби людини. Архітектура створює утилітарно-художній світ, відмежований від природи, такий, що протистоїть стихіям і дозволяє людям використовувати цей „олюднений простір”  відповідно до їх потреб і можливостей.

Образи архітектури принципово відмінні від образів інших видів мистецтва. Головне, що справляє враження в архітектурному творі, це його пропорції, ритміка об'ємних мас, які й роблять одну споруду величною, а іншу – примхливо-грайливою чи похмурою. У цьому розумінні архітектуру називають „застиглою музикою”.

Коли ж виникає архітектура як вид мистецтва? Чи правильно буде, вгадуючи добу первісності і поселення найдавніших людей, їх печери та землянки, називати це творами архітектури? Очевидно, ні, оскільки ознакою архітектури є наявність чіткого плану, який передбачає надання будівлі естетичного вигляду.

Отже, архітектура зароджується тоді, коли у будівництві  починають діяти закони не тільки необхідності, але й краси.  Хоч уявлення про красу кожна епоха виробляла своє, що і відображалося в архітектурних спорудах різних стилів.

Порівняно з архітектурою і скульптура, і живопис, і графіка мають свої певні можливості, чим і визначається їх особлива роль у суспільному житті. Їх об'єднують в окрему групу образотворчих мистецтв. Жодне з мистецтв не дає такого ясного, вичерпного уявлення про форми та