Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

Інший різновид графіки – гравюра, або естамп (станкова графіка). Це вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком рельєфного  акватинта малюнка, що виконується художником на тому чи іншому матеріалі. Існує дуже багато різновидів гравюри. Це – 

гравюра на дереві та лінолеумі (ксилографія та ліногравюра);

гравюра на металі (акватинта, мецо-тинто);

пунктирна манера;

м'який лак;

суха голка

 офорт;

літографія.

Найдавніший вид естампу – ксилографія, гравюра на дереві. Це так званий високий друк. Фарба на папір відтискується з випуклих частин друкарської форми, проміжки між якими робляться спеціальними інструментами (штихелями, різцями). Тобто художник залишає лінії малюнка непорушними і видаляє ті місця, які на папері повинні залишитися пустими. В ксилографії, крім настінних естампів, робили й книги, тобто вирізали окремі сторінки з текстом та ілюстраціями, а відбитки з них зшивали. Це вже був крок уперед порівняно з переписуванням уручну. Реалізація геніальної ідеї набірного шрифту Йоганна Гутенберга спростила й пришвидшила процес створення книги, дозволила поєднати на книжковій сторінці набраний текст і граверну ілюстрацію. З появою лінолеуму гравірування на ньому стало ще одним різновидом високого друку.

У різцевій гравюрі на металі та офорті фарба при друкуванні набивається у штрихи – нивки, що зроблені на дошці різцем або витравлені кислотою. Потім фарба під пресом передавлюється на папір. Це глибокий друк.

Глибокий друк має низку важливих переваг над високим завдяки ширшим зображальним можливостям і більшій кількості відбитків. Офорт був улюбленою технікою багатьох видатних художників світу. Назвемо, зокрема, Рембрандта та Шевченка, які залишили неперевершені шедеври. Принагідно зазначимо, що, крім досконалої майстерності й вправності, офорт вимагає від художника і неабиякого здоров'я та мужності. Адже робота з отруйними матеріалами є досить небезпечною. Важкі хвороби, якими наприкінці життя страждали і Рембрандт, і Шевченко, теж, очевидно, були спричинені цією обставиною.

Літографія – вид плоского друку. Друкована форма у ній не має рельєфу. Тому, в строгому смислі, це не є гравюра. На спеціальному літографському камені жирними чорними олівцями малюють, як на папері, лінії. Вони залишаються непідвладними кислоті. Фарба пристає лише до жирних ліній, а інші ділянки, просякнуті водою, залишаються пустими. Перші малюнки на камінні були зроблені німцем А. Зенефельдером у 1797 р. Завдяки простій технології, швидкості друку літографія розповсюдилась дуже широко. Вже на початку XIX ст. було безліч майстерень, у яких друкували офіційні папери, афіші, етикетки, картинки, книжкові ілюстрації. В цій галузі працювало дуже багато художників. Назвемо лише декількох найвідоміших – Франсіско Гойю, Теодора Жеріко, Ежена Делакруа, Валентина Сєрова.

Наприкінці XIX ст. почалися розвиток і утвердження нового способу друку, фотомеханічного, набагато ефективнішого й дешевшого, ніж усі інші графічні техніки. Це викликало до життя новий різновид графіки, так звану друковану графіку:

книжкову;

журнально-газетну;

художньо-виробничу.

Та при цьому своєї привабливості не загубили й традиційні способи гравірування. Цьому сприяють особливі характеристики графіки як виду мистецтва – високий ступінь умовності зображення, лаконізм, загостреність образів, сконцентрованість засобів виразності, імпровізація, ефект незакінченості, котрий примушує глядача довершити процес творення художнього образу в своїй уяві.

5.4. Поняття мистецького стилю. Загальна характеристика мистецьких стилів деяких культурно-історичних епох

Ще одним ґрунтовним поняттям, необхідним для повноцінного аналізу твору мистецтва, виступає поняття „стиль”. Саме слово має давньогрецьке походження, в давнину означало назву палички для письма. Поступово значення слова змінювалося, хоча в основі залишилось уявлення про ті риси, які можуть бути зовнішньо виявлені.

 Отже, стиль у мистецтві – це структурна єдність образної системи, зовнішньо виявлених прийомів художньої виразності.

Поняття „стиль” використовується для характеристики етапу в розвитку мистецтва різних художніх напрямів, індивідуальної манери художника. В цьому випадку поняття „напрям”, „течія” можна вважати синонімами стилю. Передумовами виникнення стилю виступають особливості історичного моменту, який переживає суспільство. До деякої міри можна вважати стиль у мистецтві своєрідним віддзеркаленням епохи, її „візитною карткою”.

Стиль тієї чи іншої епохи одночасно проявляється в усіх видах художньої творчості, але може знаходити найбільш яскраве втілення в деяких видах мистецтва. Для прикладу звернемося до історії архітектури. Архітектура тісніше, ніж будь-який інший вид мистецтва, пов'язана з розвитком виробничих сил, з розвитком техніки. Будівництво вимагає організованих дій великої кількості людей. Тому, дивлячись на ту чи іншу пам'ятку архітектури, ми легко можемо пізнати не тільки естетичні уявлення, а й характер суспільних відносин, рівень розвитку того чи іншого суспільства. Говорять, що на сторінках „кам'яної книги” закарбовані епохи історії людства, а стилі архітектури – романський, готичний, ренесанс, бароко, класицизм, еклектизм, конструктивізм – вважаються базовими для характеристики різних епох.

Стилеформуючі ознаки можна виявити вже у мистецтві давніх цивілізацій (Стародавній Єгипет, Вавілон). Живою сторінкою історії сприймаються піраміди в Гізі, які дають повне уявлення про характер єгипетського заупокійного будівництва періоду Стародавнього царства. Величезні гробниці фараонів Хеопса, Хефрена,