Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

Культурология. Основы теории и истории культуры. Учеб. пособие. – Спб., 1996.

Культурология: Учеб. пособие для студентов негуманитарных спец. /В.И.Добрынина, М.С.Киселёва. – М., 1993.

Культурология. ХХ век. Антология. – М., 1995.

Культурология. Словарь. – Спб., 1997.

Матвєєва Л.Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник – К., 2005.

Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології: Навч. посібник – К., 2006.

Глобалистика: Энциклопедия / Гл. ред. И.И. Мазур, А.Н. Чумаков; Центр научных и прикладных программ «Диалог».– М.: ОАО Издательство «Радуга», 2003.

 

6.1. Провідні  тенденції сучасного культурного розвитку.  Типові риси сучасної західної культури Неоднорідність і незвичайна розмаїтість культурного матеріалу XX століття, величезна кількість його філософських, історичних, соціологічних, літературно-художніх та інших інтерпретацій, наше безпосереднє ставлення до культурної системи сьогодення, що заважає навіть фахівцеві-досліднику вийти за межі внутрішньої точки зору на культуру, спричиняє відсутність більш-менш загальноприйнятої концепції нинішньої культурної ситуації.

Осмислити інтерпретації явищ культури XX ст. неможливо поза історичним контекстом, без урахування ролі епохальних подій XX ст., що обумовили зміну парадигми мислення й системи цінностей. Ця зміна може бути визначена поняттям кризи гуманізму як системи поглядів, котра понад усе цінує людину як особистість, її право на волю й щастя, а нормою відносин між людьми вважає принципи рівності, справедливості та людяності. Розчарування в гуманістичних цінностях почалося зі світовою війною 1914-1918 років, коли вперше була усвідомлена здатність людини до тотального самознищення. Війна, в яку втягнулися десятки мільйонів людей, у якій вперше в історії людства були застосовані засоби масового знищення (отруйні гази), нові дивовижні знаряддя вбивства (авіація, танки, міни), породила не тільки політичну нестабільність, але й глибокий песимізм щодо гуманістичних ідеалів і віри в світлу силу розуму, що твердо володіла умами європейців з епохи Просвітництва.

Подальші зміни на карті соціально-політичної історії ще більш загострили кризу: російська Жовтнева революція 1917 р., що проходила під демократичними гаслами, завершилась утвердженням деспотичного режиму Сталіна, Німеччина демократичним шляхом (через парламентські вибори) прийшла до фашизму. Дві, здавалося б, протилежні ідеї — ідея світового панування пролетаріату (в СРСР) та ідея світового панування „арійської раси” (в Німеччині) мали, врешті, однакове втілення — тоталітарну державу, що абсолютно зневажає гуманістичні ідеали, позбавляє людину індивідуальності й перетворює її на „коліщатко” і „гвинтик” військово-бюрократичної машини. Друга світова війна 1939—1945 років остаточно розвіяла гуманістичні ілюзії; десятки мільйонів загиблих, сталінські табори в СРСР, геноцид єврейського народу, скинуті СЦІА на Хіросіму та Нагасакі атомні бомби продемонстрували міфічність уявлень про людину як „мірило всіх речей”.

Після Другої світової війни світ розколовся на два табори – капіталістичний і соціалістичний. Такий розподіл, прийнятий в основному в соціалістичних країнах, є дуже умовним, оскільки деякі розвинуті країни (наприклад, Швеція й Канада) вибрали „змішаний” варіант, свого роду „народний капіталізм”, з розвинутими системою соціального захисту та державним сектором економіки. Змінилися й співвідношення політичних сил на світовій арені (після розпаду колоніальної системи низка країн – нинішній „третій світ” – здобув державну незалежність і став перед вибором орієнтації—прорадянської чи проамериканської, а відтак і перед вибором типу держави) та економічна ситуація (деякі східні країни – Японія, Південна Корея – здійснили потужний економічний ривок, інші – як арабські „нафтоносні” країни – підвищили свій добробут за рахунок відкриття на їх територіях корисних копалин). Усе це змістило акценти світового розвитку з північного заходу на південний схід, істотно перебудувавши в свідомості людини звичну картину світу.

Розпад СРСР і розвал „соціалістичного табору” також активно вплинули на сучасну культурну ситуацію. Через протистояння соціалістичної й капіталістичної систем світ довгий час перебував у стані „холодної війни”. Ця конфронтація, що кілька разів приводила людство на межу ядерної війни (наприклад, під час „карибської кризи” шістдесятих років, коли на Кубі були встановлені спрямовані на США радянські ракети), переконала ядерні держави в необхідності підписання договору про обмеження стратегічних озброєнь (ОСО), а отже, і подальше скорочення ядерного потенціалу СРСР та США.

Розпад Радянського Союзу вплинув не лише на політико-економічну ситуацію в світі. Насамперед він трансформував систему цінностей людей, що живуть в епоху після „Перебудови”. На руїнах тоталітарної імперії почали формуватися держави, суспільне життя у котрих – подекуди менш, подекуди більш послідовно – орієнтується на протилежну систему цінностей. Це спричинює не тільки кардинальні зміни в соціально-економічній структурі суспільства, але й закономірно призводить до різкого, нерідко трагічного, переосмислення людиною свого місця в суспільстві. Метаморфоза усталених культурних парадигм породжує специфічну культурну ситуацію, розвиток якої дуже складно прогнозувати, як і аналізувати породжені нею культурні феномени. Однак у самій складності задачі й полягає її привабливість для дослідження методами різних наук, насамперед культурології.

Наприкінці XX ст. людство вступило в нову стадію свого розвитку – стадію побудови інформаційного суспільства. Найбільш розвинуті промислові країни Північної Америки, Західної Європи та Південно-Східної Азії вже піднялись на його першу сходинку. Розуміння того, що це суспільство знаменує створення нової цивілізації і приводить до суттєвих трансформацій у системі сучасних культур є характерною рисою нової масової суспільної свідомості. Проте передчуття та усвідомлення невідворотності різкого повороту в історичних долях людства, пов'язаного з переходом до нової