Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

У XX ст. європейський тип культури поширився далеко за межі Європи, охопивши інші континенти – Америку, Австралію – і ввійшов певною мірою в життя азіатських та африканських країн, таких, як Японія, Сінгапур, ПАР. Культура європейського типу вже характерна не лише для Європи, її тепер називають „західною культурою”. Відтепер можна говорити про наявність загальних рис, типових для західної культури в цілому, які в своєрідному вигляді виявляються й у культурах інших країн.

Сучасна західна культура винятково динамічна. Практицизм, індивідуалізм, погоня за матеріальними благами, специфічне ставлення до часу („час – гроші” ) багато в чому руйнують усталені в попередні епохи ідеали людської поведінки, людських взаємовідносин. Ця культура ґрунтується на підприємництві, бізнесі, діловитості. Її головні герої – люди, що вміють заробляти гроші. У ній ціняться активність, раціональність, професіоналізм. Ще однією рисою сучасної західної культури є її глобалізація

Сучасна західна культура досить живуча і продовжує існувати, незважаючи на різні голоси філософів,  письменників, художників про її загибель. Їй удалося вистояти у двох світових війнах, у боротьбі з фашистськими та комуністичними режимами, які проголошували себе носіями нової й більш досконалої, ніж вона, культури. Більше того, творчі можливості західної культури не тільки вичерпались, але ще більше зросли. Її досягнення в XX ст. стали настільки значними, що видозмінили умови життя всього людства. Великий вплив на змістову наповненість сучасної західної культури справили всі ті досягнення, що відбулись у різних формах матеріальної і духовної культури:  винаходи у галузі електронних засобів зв'язку,  освіти, побутової техніки, відкриттів у галузі генної інженерії, заглиблення у мікросвіт та космос, створення нових хімічних матеріалів з незвичайними властивостями тощо. Всі ці революційні зміни позначали перехід до нового типу суспільства (яке називають „постіндустріальним”, „електронним”, „інформаційним” тощо). Американський публіцист-футуролог, автор одного з варіантів концепції постіндустріального суспільства Е. Тоффлер убачає пряму залежність між розвитком техніки й способом життя, його цінностями. У роботі „Футурошок” Е. Тоффлер стверджує, що прискорення соціальних та технологічних змін створює багато всезростаючих труднощів, що викликають шок як у окремого індивіда, так і суспільства в цілому. В подібних соціокультурних умовах основним принципом у всіх сферах суспільного життя  стає плюралізм (множинність).

6.2. «Модернізм» як тип культури ХХ століття. Напрями модернізму. Найбільш поширеною теорією, котра досліджує і пояснює характер трансформаційних змін у сучасному суспільстві в соціологічному аспекті є теорія модернізації, яка пройшла значну еволюцію з середини XX ст. Початок модернізації відносять до епохи Відродження, вважаючи, що сам проект Модерну обґрунтовується Просвітництвом (Ю. Хабермас) і пов'язаний із подоланням засад традиційного суспільства та значною мірою є незавершеним.

Теорія модернізації виникла в американській науковій літературі післявоєнного періоду, а сама модернізація розглядалась як явище цивілізаційного масштабу, закріплюючи поділ людства на три світи (розвинені індустріальні країни, соціалістичні країни та індустріально малорозвинені країни). Ідеї модернізації розглядаються у трьох смислах:

у першому, найбільш загальному, модернізація - синонім всіх прогресивних соціальних змін стосовно будь-якого історичного періоду;

у другому, поняття рівнозначне "сучасності", капіталістичним змінам, що відбувалися на Заході з XVI ст. і досягли свого апогею в XIX-XX ст., і які включають процеси індустріалізації, урбанізації, націоналізації, бюрократизації, демократизації, індивідуалізму, утвердження розуму й науки, секуляризації 

у третьому смислі термін "модернізація" стосується лише відсталих та слаборозвинених суспільств, які прагнуть наздогнати більш розвинені країни. Це так звана вторинна „наздоганяюча” модернізація, що супроводжується вестернізацією („західнизацією”) національних культур, утратою ними національно-культурної ідентичності.

Еволюціоністська за своєю природою (А. Ковальов, П. Козловськи, П. Штомика та ін.) теорія модернізації пов'язується із соціально-економічними перетвореннями й довгий час у західному варіанті зводилась до „накладання” на інший світ парадигм західного цивілізаційного суспільства, а тому значна частина авторів убачала в цій теорії обґрунтування нової західної моделі домінування в інших країнах і в світі.

Механічне перенесення засад західної моделі модернізації на слаборозвинені країни Азії та Африки породила в них низку тяжких суперечностей і навіть соціальних катастроф, бо не враховувало особливостей соціального ладу та культури цих країн, що й знайшло втілення у метафоричному визначенні цього типу модернізації, як „модернізації на квадратних колесах”.

Надалі С.А. Айзенштадт, А. Турен та ціла низка інших авторів обґрунтовують необхідність органічної модернізації на основі національної культури та менталітету країн, котрі модернізуються, що й знайшло промовисте підтвердження на прикладі Японії й інших країн, та є актуальним і для України.

Для модернізму у мистецтві, що почав зароджуватися всередині ХІХ ст., а почав складатися в систему на початку ХХ ст. притаманний  плюралізм, поява множинності нових ідей. В ньому виникли різні течії й напрями (експресіонізм, кубізм, абстракціонізм, сюрреалізм, неореалізм, гіперреалізм),