Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

•У західній цивілізації відбувається заміна творчості працею, духовності -інтелектом, різноманітності природного середовища – похмурою одноманітністю міських будівель, високого мистецтва – примітними розвагами, глибоких відчуттів – швидкоминучими емоціями (О. Шпенглер).

•Сучасна західна культура наскрізь проникнута чуттєвим началом, намаганням до чуттєвих задоволень та насолод; вона втратила духовність і тому приречена на руйнацію, яка завершиться лише тоді, коли сформується нова духовність, що несе нові моральні ідеали (П. Сорокін).

•У XX ст. відбулося „повстання мас”, які вороже ставляться до незрозумілої і недоступної для їх розуміння й сприйняття елітарної культури; внаслідок цього відбувається „дегуманізація” мистецтва, примітивне та стандартизоване масове мистецтво поглинає суспільство (X. Ортега-і-Гасет).

•Сучасне західне суспільство все більше перетворюється на „мегамашину” – до країв раціоналізований та бюрократичний механізм, який придушує особистість і перетворює її на бездушну деталь, виконує відповідні їй обов'язки; особистісні зв'язки людей підміняються технологічними відношеннями, гуманізм та справедливість стають жертвами бездушної організації суспільства (Л. Мамфорд).

•Існування західної цивілізації поставлено під загрозу зі сторони наростаючого націоналізму економічно відсталих країн Азії й Африки; послаблений внутрішніми суперечностями Захід може бути не в змозі протистояти руйнівним імпульсам, що виходять із цих країн, і може загинути в нових війнах, розв'язаних фанатиками з ядерними бомбами в руках (С. Хантінгтон).

Очевидно, деякі з цих висловлювань дискусійні, інші – хоч і справедливі, проте можуть бути переборені засобами, віднайденими західною цивілізацією в ході свого подальшого розвитку. Можна виділити декілька аспектів, у яких виявляється конфліктна ситуація сучасної західної культури.

З узагальненого погляду на культурологічні та суспільні процеси західного світу в XX ст. можна помітити, що, з одного боку, відбувається разюче прискорення соціального і технологічного вдосконалення життя, а з іншого – спостерігається необмежений розмах насилля й знущання над людиною, крайнім виявленням якого є злодіяння проти людства, в страхіттях Освенціма, в казармених утопіях тоталітарних держав та ін. У минулому насилля було буденним явищем, воно було необхідною умовою існування і функціонування суспільної системи (так, без рабства не могло бути античності, а без кріпацтва – середньовіччя). У сучасній західній культурі саме внаслідок пережитих спільнотою у XX ст. змін насилля сприймається як порушення норм людського буття.

Створення умов для збільшення свободи людини – одне з найбільших досягнень сучасної західної цивілізації.

До цих умов належать:

- соціальна мобільність – відкритість шляхів для зміни соціального статусу людини (переміщення її з одних прошарків суспільства в інші) і поліпшення матеріального стану (завдяки освіті, індивідуальним  здібностям, успішній кар'єрі  тощо);

- розширення можливостей вибору місця життя, професії, праці, сексуального партнера;

-зростання часу для дозвілля й  можливостей  його  індивідуального використання (хобі, спілкування тощо);

-збільшення різноманітності та доступності  джерел інформації, а значить, і свободи у визначенні своєї інтелектуальної позиції;

-зростання соціологічної захищеності особистості;

-збільшення середньої тривалості життя, а отже, й можливостей для самореалізації особистості, для досягнення повноти життя;

-зміна стилів поведінки й мислення в межах одного життя, що  закріплює ідею розвитку, змін, діалогу поколінь.

Отже, культура, зорієнтована на розвиток людської свободи, несумісна з насиллям над особистістю.

Ще одна проблема сучасної культури – це засилля масової культури, що заполонила культурний простір. Знаменитий італійський учений-медієвіст, семіотик і спеціаліст із масової культури Умберто Еко в своїй лекції в Колумбійському університеті „Від Інтернету до Гутенберга” поставив проблему співвідношення нових засобів комунікації до попередніх. На думку філософа, острах людства, що новий спосіб комунікацій зруйнує попередній, можна висловити у формулі „Це вб'є те”.

 

„Писемність, згідно з Платоном, може знищити пам'ять. Друкована книга зруйнує ту образність і наочність візуальної культури, яку представляли середньовічні собори (думка Віктора Гюго у романі „Собор Паризької Богоматері”). А в другій половині XX ст. подібні побоювання висловлює канадський культуролог Герберт Маршалл Маклюен: радіо та телебачення може знищити друковану книгу. Чи зможе гіпертекст замінити книгу? ... чи існує така перспектива в реальності ... й чи є різниця між візуальною і писемною комунікаціями, книгами та гіпертекстами? Спробуємо відповісти на це запитання. Навіть після того, як вигадали друк, книги ніколи не були єдиним способом отримання інформації. Були ще картини, гравюри, усне мовлення і под. Навіть якби було правильним, що сьогодні візуальна комунікація придушує писемну, то проблема полягає не у їх протиставленні, а в удосконаленні обох... Візуальні комунікації повинні співіснувати з вербальними, і насамперед з писемними”.

У. Еко. Від Інтернету до Гутенберга

 

Масова культура стандартизує все – від умов побуту, харчування й одягу до бажань, думок та ідеалів. І  все це завдяки ЗМК (засобам масової комунікації), які нав'язують індивідам, що належать до різних соціальних прошарків, однакові соціальні стереотипи.

У масовій культурі здійснюється „втеча від свободи”: особистість звільняється від вибору власної позиції, перегляду множинності можливих варіантів, з котрих потрібно вибрати, взявши на себе відповідальність. Право вибору передається іншому – авторитетовіу, лідеру, телеведучому, священикові чи просто владі.

Уніфікація, шаблонізація смаків, поглядів, ідеалів поєднуються з конформізмом, втратою самостійності автономності особистості (я – „як усі”), неприйняттям