Напрямки діяльності соціальної служби для молоді

По-перше, роки становлення і розвитку мережі збігаються з періодом ускладнення соціальної адаптації молоді, що об’єктивно пов’язане з процесами трансформації суспільства, а це, у свою чергу, вимагає все ширшого спектру соціальних послуг, розвитку установ, здатних кваліфіковано надавати необхідну допомогу.

По-друге, зростає ефективність роботи самих центрів, адже накопичується досвід, підвищується кваліфікація працівників, поширюється позитивна інформація про центри в молодіжному середовищі.

Аналіз діяльності центрів соціальних служб для молоді вказує, що підвищення ефективності їхньої роботи здійснюється за такими напрямами: підтримка, узагальнення та поширення досвіду ЦССМ, які були найперші в Україні; всебічна підтримка щойно створених центрів та проведення необхідних заходів щодо формування нових. Водночас, окреслюються причини, які знижують ефективність соціальної роботи з молоддю, зокрема, незадовільне фінансування, неповна укомплектованість кадрами, недостатня їхня кваліфікація, слабке методичне та матеріально-технічне забезпечення.

Центри ССМ у процесі реалізації регіональної державної молодіжної політики займають чільне місце і виглядають у своїй діяльності досить привабливо для молоді, що обумовлено важливістю і багатогранністю послуг та різних видів соціальної допомоги, яку вони надають.

 

 

Термін «рання профілактика» використовується як у широкому розумінні, так і у вузькому. У широкому розумінні – це правильне виховання дитини, яке повинно починатися з раннього дитинства. Це перша й необхідна умова попередження асоціальної поведінки. У вузькому значенні рання профілактика – це система спеціальних заходів, спрямованих на подолання перших, нерідко ще мало помітних тих чи інших відхилень у системі суб’єктивних ставлень і поведінки особистості, які можуть проявлятися як у дітей молодшого віку (дошкільного і шкільного), так і на будь-якому етапі розвитку дитини

Вторинна (рання) профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, діти з кризових сімей, діти вулиці).

За своєю спрямованістю на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини чи підлітка.

Метою вторинної профілактики є зміна мало адаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну форму поведінки

Вторинна профілактика має наступні завдання:

розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;

підвищення потенціалу особистісних ресурсів.

У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх важливе значення має саме рання профілактика, оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів. Ранню профілактику розуміють як сукупність заходів, що вживаються державними органами і громадськими організаціями для:

оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли обставини загрожують їх нормальному розвитку;

знешкодження джерел антисоціального впливу на них;

корекції особистості неповнолітніх, які мають некримінальні відхилення у поведінці, з тим щоб не дати можливості їм перейти до вчинення злочинів.

Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усуненні факторів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими ж, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чинників. Сюди входять:

своєчасне припинення злочинної діяльності та створення неможливості її продовження;

забезпечення виховно-профілактичного впливу соціально-процесуальними методами;

застосування правових заходів до осіб, які залучили неповнолітніх до злочинної діяльності чи не виконують своїх обов'язків з виховання дітей;

оздоровлення мікросередовища неповнолітніх злочинців.

Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю. Він включає такі заходи:

перевиховання і виправлення неповнолітніх злочинців;

надання допомоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбування покарання;

усунення джерел криміногенного впливу на них у побутовому оточенні.

Одним з ефективних шляхів профілактики протиправної поведінки є ознайомлення дітей зі своїми правами й обов’язками, нормами соціальної значущої діяльності та поведінки. У дітей потрібно формувати вміння та навички правової поведінки на основі набутих знань. З цією метою необхідно надавати інформацію про нормативно-правові документи, у яких установлюються норми й гарантії розвитку особистості, рівень освіти, соціального захисту та забезпечення, профорієнтації. Окрім того, важливо формувати в дітей усвідомлення наслідків своєї негативної поведінки для себе та суспільства. Лише таке усвідомлення може сформувати правову свідомість. Зміст діяльності складають також заходи щодо надання дітям інформації про негативні наслідки протиправних дій, зневаги до здорового способу життя, відмови від культурного проведення дозвілля.

Рання профілактична робота з дітьми груп ризику передбачає кілька етапів:

1. Діагностичний. Вивчення соціальних, педагогічних та психологічних передумов формування індивідуальних особливостей, що можуть стати причиною девіантної поведінки.

2. Корекційний. Сутність його полягає в тому, що після отримання повної інформації про учня та обробки результатів потрібно розробити й застосувати психокорекційну програму, спрямовану на подолання проблем, негативних особистісних рис, виявлених на попередньому етапі, які сприяють відхиленням у поведінці неповнолітнього.

Ефективність здійснення ранньої профілактики значною мірою залежить від розуміння та усвідомлення вчителями й вихователями значення поняття «профілактика». Більшість людей вважають, що це превентивна робота, попередження правопорушень, частина висловлює думку, що це система виховних заходів, ігор, бесід, тренінгів для попередження правопорушень.

Важливим фактором при здійсненні ранньої профілактики класними керівниками та вихователями є своєчасне звернення при виникненні проблеми за допомогою до спеціалістів (соціального педагога, психолога, інспектора у справах неповнолітніх, кримінальної міліції), проте виявлено, що 90% з них намагаються вирішувати проблеми самостійно. Отже, результат дослідження підтверджує, що така ситуація безперечно знижує ефективність профілактичної діяльності.

Процес оптимізації здійснення ранньої профілактики безперечно залежить від того, які методи використовуються соціальними працівниками.

Найбільшою популярністю користується метод бесіди, розбір виховних ситуацій, меншою популярністю користуються психологічні ігри, диспути, діагностування, перегляд фільмів на відповідну тематику, наведення позитивних прикладів з життя людей, які чогось досягли; словесні методи, заохочення; інтерактивні методи.

Більше уваги потрібно приділяти інтерактивним методам, оскільки вони сприяють активній взаємодії всіх учасників процесу, спрямованого на попередження правопорушень, а також сприяють розумінню понять та вмінню застосовувати теоретичні знання в практичній діяльності.

Ефективність профілактичної діяльності зумовлюється й формами занять, які обираються для реалізації системи роботи, тому одне з питань нашої анкети було спрямоване на виявлення рівня обізнаності фахівців з їх різноманітністю. Найбільш популярною є індивідуальна робота.

Застосування принципу комплексного підходу допоможе:

вивчити суть проблеми негативних проявів у поведінці дітей;

виділити причини й фактори, що викликають відхилення в поведінці;

провести психолого-педагогічну та медико-біологічну діагностику відхилень у поведінці;

визначити особливості виховання дітей, які схильні до негативних проявів у поведінці, та шляхи її корекції.

Окрім цього, необхідним є створення психологічної служби в школах, оскільки один психолог на школу не може вчасно надати допомогу всім, хто її потребує.

Подальшого вивчення також потребують такі аспекти ранньої профілактики правопорушень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: чітка постановка цілей і мети всього соціально-педагогічного процесу та конкретизація їх при здійсненні визначеного профілактичного заходу; створення моделі ранньої профілактики навчально-виховного закладу типу;

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх має плануватися і здійснюватися на різних рівнях і напрямах, враховуючи різні контингенти осіб. Вона має включати в себе широкий діапазон загальновиховних та профілактичних заходів.

Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами-психотерапевтами, психологами, соціальними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів – членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.

 

 

Андрущенко В. П., Бех В. П., Лукашевич М. П., Мигович І. І., Пінчук І. М. Соціальна робота. – К. : УДЦССМ, 2001.

Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” // ВВР. – 2006. – № 35.

Збірник міжнародних правових документів, законодавчих актів і нормативних документів України з питань соціально-правового захисту молоді. – К. : Столиця, 2005.

Звєрєва І. Д., Безпалько О. В., Янкович О. І., Бондаренко З. П., Лях Т. Л. Соціальна робота в Україні. – К. : ДЦССМ, 2004.

Семигіна Т. В., Мигович І. І., Григ І. М., Кабаченко Н. В., Савчук О. М. Теорії і методи соціальної роботи. – К. : Академвидав, 2005.

Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота (теорія і практика) : навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів. – К. : Знання, 2008.