Назви на позначення смаку: етимологія, семантика, функціонування

Нейтралізовані смаки позначаються спеціальними лексемами (прісний, безсольовий, нізчимний, знесолений) та додаванням афікса не- до основи назви смаку.

За структурою назви на позначення смаку є простими і складними. Прості назви представлені лексемами різного категоріального вираження (гіркий, гірко, гіркнути, огірчений, гіркота; солодкий, солодко, солодити, осолоджений, солодість).

Поняття простого смаку може передаватися і вторинними назвами, у яких смакове значення є похідним (квасний, медовий, абрикосовий).

Назви первинних смаків пройшли найдовший шлях свого розвитку, оскільки належать до найдавнішого праслов'янського фонду. Вони не асоціюються з іншими поняттями чи предметами об'єктивної дійсності і мають найбільш розвинені семантичні структури та найчисельніші словотвірні гнізда.

На позначення складного смаку вживаються композити трьох семантичних груп. Найбільшу семантичну групу становлять слова, що позначають смак з додатковим відтінком безвідносно до ступеня вияву ознаки (гірко-солодкий, оцтово-кислий, кисло-терпкий). До другої семантичної групи входять утворення, що позначають надмірність/недостатність смакової ознаки (слабогіркий, гострокислий, слабокислуватий, різкокислий). Третю семантичну групу складають назви на позначення «нового» смаку (кисло-солодкий).

У сучасній українській мові існує ще один спосіб вираження ознаки смаку – за допомогою родового відмінка іменника. Наприклад: апельсиновий смак – смак апельсина, вершковий смак – смак вершків. Ці форми представлені словосполученнями, до складу яких найчастіше входить стрижневе слово смак як узагальнююче та назва страви, продукту харчування, їжі, плода.

Особливістю семантики смаку, його різноманітних відтінків є можливість однієї і тієї ж ознаки, якості виражатися різними граматичними категоріями (солодкий, солодко, солодити, солоджений, солодість). Назви смаку, виражені різними частинами мови, утворюють свої семантичні ряди. Як носій ознаки досліджене семантичне поле відзначається різноманітністю виявів, що знаходить місце у прикметникових, іменникових, прислівникових, дієслівних та інших формах, але найтиповішими є назви, виражені прикметником. Лексеми на позначення смаку репрезентовані в усіх прикметникових утвореннях та в більшості граматичних категорій прикметника. У роботі досліджено назви смаку, виражені іменниками, дієсловами, прислівниками. Можна стверджувати, що номінаціям смаку властиві більшість граматичних категорій цих частин мови.

У другому розділі « Функціональна характеристика назв смаку в українській мові» розкрито функціонально-стилістичні особливості номенів смаку, з'ясовано їх поліфункціональність, значення, особливості вживання у текстах різних стилів і жанрів.

Унаслідок семантичної деривації і явища синкретизму номінації смаку поповнюють та оновлюють номінативні ресурси української мови, тому функціонування їх є різноплановим. Сферою, де сконденсована основна кількість назв на позначення смаку, є розмовне мовлення.

Назви смаку характерні для більшості стилів сучасної української мови, крім офіційно-ділового, де вони рідковживані. Виявлено, що ці назви з погляду стилістичної диференціації поділяються на 2 групи: стилістично нейтральні, або міжстильові лексеми, та слова стилістично забарвлені, співвідносні лише з одним або з кількома функціональними стилями.

У розмовному, художньому, публіцистичному, інформаційному стилях та епістолярії ці назви виявляють себе як поліфункціональні. У текстах цих стилів вони вживаються як у прямому, так і в переносному значеннях, з різною стилістичною метою, елементами створення стилістичних прийомів (епітетів, метафоризації, антитези, еліпсу, іронії тощо). У роботі виділено поняття, на означення яких використовуються назви смаку в текстах тих чи інших стилів.

Розглядувані назви в текстах художньо-поетичного мовлення виступають в основному як деталі слухових, зорових та одоративних образів (солодкий дух, солодкий спів, солодкий звук, солодке куриво), завдяки чому авторами досягається особливий ліризм, інтимність у створенні образів або, навпаки, для передачі переживань, обурення, страждань, вираження відчуття трагізму, безвиході тощо. Окремі лексеми, що несуть у собі семи приємності, майстрами слова можуть уживатися на позначення негативних відчуттів: «Юля деякий час сиділа непорушно, дивлячись витріщеними очима на стіну, і раптом відчула огидно-нудотний, солодкуватий сморід …» (Тют., 1964, 467).

Активно вводяться назви смаку до порівняльних зворотів: «Я б вибухом важким зірвав підлоту І лицемірства, й зради чорний плин, Нужду людську, гірку, немов полин... « (Мал., 1990, 103). За допомогою таких порівнянь автори створюють яскраві картини, згущені поетичним змістом одиниці, органічні складники цілого твору.

Номінації смаку вводяться до перифразових зворотів, що функціонують у мові газетно-публіцистичного стилю: «Уже зібрано понад тисячу кілограмів «солодкого янтарю» (цукрового буряку)  (КСП, 103).

Стилістичні фігури, елементами яких є назви смаку, вживаються для посилення аргументації в текстах інформаційного стилю, їх увиразнення. Вони є ефективним засобом створення образності, експресивного виділення окремих властивостей, достоїнств того, про що інформується чи рекламується.

Назви смаку функціонують як вторинні в науковому стилі та його підстилях. Цьому сприяє процес метафоризації., що слугує використанню їх у ролі термінів та номенклатурних назв.

У складі фразеологізмів номінації смаку виконують різноманітні стилістичні функції, збагачують наше мовлення, увиразнюють його, надають йому образності. Ілюстративний матеріал свідчить, що назви смаку входять до складу фразеологізмів двох типів: традиційних фразеологічних одиниць, вжитих із стилістичною метою (гірка доля, гірка редька), й оказіонально змінених, що функціонують у художніх текстах та розмовному мовленні (лікті облизуєш).

Назви на позначення смаку широко представлені у текстах більшості стилів та жанрів української мови. Вони є будівельним матеріалом для створення образності, стилістичних прийомів, тропів, фігур, активно функціонують у складі лінгвостилістичних засобів сучасної української мови, використовуються для урізноманітнення та поглиблення словесного образу, збагачують систему виражально-зображальних