Предмет:
Тип роботи:
Контрольна робота
К-сть сторінок:
20
Мова:
Українська
вигляді наказів (розпоряджень) директора філії;
у центрі – група охорони праці у вигляді наказів (розпоряджень) начальника центру;
в інших підрозділах – спеціаліст з охорони праці у вигляді наказів (розпоряджень) керівника структурного підрозділу.
Нормативною основою СУОП є: Конституція України, Закон України “Про охорону праці”, Кодекс законів України про працю, законодавчі акти Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України, накази органів державного управління охороною праці, державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці і нормативні акти про охорону праці Товариства.
Контроль за виконанням законодавства про працю, правил і норм техніки безпеки, виробничої санітарії і протипожежної безпеки ведеться по трьох напрямках: державному, внутрівідомчому і громадському.
Державний нагляд і контроль здійснюють спеціалізовані органи нагляду, які не залежать в своїй діяльності від адміністрації підконтрольних організацій і їх вищестоячих органів; технічні і правові інспекції, що підпорядковані профспілковим органам.
Державний нагляд за станом охорони праці здійснюють Державний комітет України з охорони праці, Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, органи Державного пожежного нагляду, органи санітарно-епідеміологічної служби.
Законом про охорону праці України встановлено відповідальність посадових осіб за порушення правил охорони праці. Відповідальність може бути дисциплінарна, адміністративна, кримінальна і матеріальна.
Дисциплінарну відповідальність накладають у випадку, коли з вини посадових осіб, власника, адміністративно-технічних і адміністративно-господарських працівників допускаються порушення охорони праці, які не призводять до тяжких наслідків. Вона полягає в тому, що на посадову особу в порядку підлеглості накладають такі стягнення: догана, звільнення з роботи.
Основним документом, який регулює дисципліну праці, є типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств. Вони зобов’язують останніх незалежно від їх посади виконувати вимоги, передбачені відповідними правилами та інструкціями. На підставі цих типових або галузевих правил адміністрація розробляє правила внутрішнього розпорядку, інструкції, положення, невиконання яких є дисциплінарним проступком.
Якщо з дня викриття проступка пройшов один місяць або шість місяців з дня здійснення проступка, – адміністрація вже не має права вирішувати питання про дисциплінарне стягнення.
Адміністративна відповідальність настає тоді, коли особи адміністративно-управлінського персоналу порушили правила охорони праці, санітарно-гігієнічні правила, правила пожежної безпеки, правила охорони атмосферного повітря, землі, надр, лісів, водних ресурсів і рибних багатств, правила безпечної експлуатації і використання транспортних засобів.
Накладати штрафи в адміністративному порядку мають право інспекції державного нагляду з охорони праці і місцеві органи.
Підприємство сплачує штраф за кожний нещасний випадок та випадок професійного захворювання, які сталися на виробництві з його вини.
Максимальний розмір штрафу не може перевищувати 2% місячного фонду заробітної плати підприємства. Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф в десятикратному розмірі. Кошти по сплаті штрафів повинні надходити до державного та галузевого фондів охорони праці.
Штраф може бути оскаржений не пізніше одного місяця з дня скоєння злочину. Штраф повинен бути сплачений після остаточного вирішення не пізніше місячного строку.
Якщо порушення дисципліни і охорони праці носило злочинний характер, крім дисциплінарного стягнення порушується кримінальна справа.
Кримінальна відповідальність полягає в покаранні осіб, які допустили порушення правил охорони праці, що могли призвести або призвели до нещасних випадків чи інших тяжких наслідків. Ступінь їх покарання встановлюється статтями карного кодексу залежно від вини посадових осіб, які постійно чи тимчасово відповідають за охорону праці. Згідно з карним кодексом до відповідальності можуть притягуватись також інженерно-технічні працівники і робітники, які злочинно порушили правила безпеки.
Якщо порушення могли призвести до людських жертв, карний кодекс передбачає громадське засудження, штраф та виправні роботи.
Матеріальна відповідальність полягає в тому, що органи соціального страхування і соціального забезпечення мають право стягувати з підприємства суму пенсії, яка була виплачена потерпілому при нещасному випадку з вини адміністрації. Якщо з вини робітника було нанесено шкоду підприємству, вона повинна бути відшкодована в повному розмірі особою, що спричинила її.
Вина підприємства встановлюється з урахуванням конкретних обставин. Доказом вини є акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, постанова слідчих органів і звинувачувальний вирок суду.
Підприємство чи власник зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, у повному розмірі втрачений заробіток, а також сплатити потерпілому (членам сім’ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.
Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором. Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.
У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не менше п’ятирічного заробітку працівника на його сім’ю, крім того, не менше однорічного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.
Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профсоюзного комітету, але не більше як на 50%.
Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з рослідування нещасного випадку.
Крім того, власник відшкодовує потерпілому