Організація професійної підготовки майбутніх біотехнологів

У сфері охорони здоров'я важливий вплив матиме синтез складних біологічних і хімічних молекул та використання генно-модифікованих рослин, тварин і мікроорганізмів. У період до 2015 року кілька інноваційних технологій внесуть свій внесок у розвиток виробництва медичних препаратів, зокрема біотехнології синтетичних геномів для виготовлення складних медичних препаратів; точної ідентифікації цілей застосування медичних препаратів; стовбурної клітини для запобігання на ранніх стадіях хвороб, пов’язаних із проблемою токсичності; застосування біомаркерів на клітинному рівні для більш якісної ідентифікації продуктів. Австралія і Нова Зеландія будуть двома ключовими розвиненими співтовариствами, які завдяки біотехнології забезпечуватимуть бідні країни і більшу частину країн, що розвиваються, необхідними вакцинами й лікарськими засобами. Водночас, значну частину національного бюджету країн Європейського Союзу складатимуть медичні й соціальні витрати. Очікується, що до 2030 року саме сектор охорони здоров'я стане провідним вкладником у біоекономіку. Біотехнологія та пов'язані з нею продукти безперечно впливатимуть на життя більшості людей планети, оскільки буде асоціюватися зі збільшенням добробуту в країнах, що розвиваються, і появою нових багатонаціональних компаній [4, 91].

В Україні, як свідчить вітчизняний досвід, рівень розвитку біотехнології порівняно зі світовим, є невисоким. За оцінками експертів, обсяг виробництва українського сектору біотехнології на сьогодні не перевищує 20 млн. дол. США. Так, у фармацевтичній промисловості частка вітчизняного виробництва на ринку імунобіотехнологічних препаратів становить лише 9%, а сектор промислової біотехнології розвинутий ще менше. На українському ринку лікарських засобів сьогодні переважають імпортні пробіотики, і частка продукції зарубіжних фірм становить понад 70%. Водночас в Україні функціонують підприємства, які на сьогодні є успішними та перспективними у виробництві біофармацевтичних препаратів, зокрема, ЗАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (м. Київ), ЗАТ «Біофарма» (м. Київ), ОАО «Фармак» (м. Київ), ЗАТ «Біолік» (м. Харків), ЗАТ «Лекхім» (м. Харків), ВАТ «Дніпрофарм» (м. Дніпропетровськ), ТОВ «Біостимулятор» (м. Одеса).

Суттєвою проблемою вітчизняної біотехнології є те, що на сьогодні з низки причин українські підприємства майже не мають виходу на світовий ринок. По-перше, біотехнологічний напрям є найдорожчим, по-друге, він передбачає найскладніші тривалі дослідження та клінічні випробування, по-третє, саме у сфері біотехнології найбільш високозатратні процедури ліцензування й отримання дозволів для виходу на перспективні ринки, зокрема США і ЄС. Для ефективного розвитку біотехнології у фармацевтичній галузі розпочато співпрацю України із зарубіжними організаціями, зокрема, у рамках Наукової програми НАТО-Україна, з фондом американської венчурної компанії «Dгарег Fisher Jarvet-son» (DFJ), з російською організацією «Некомерційне партнерство «Консорціум «Біотехнологія для медицини і агропромислового комплексу (Біофак) «[5, 183].

У вітчизняній харчовій промисловості біотехнології застосовуються, зокрема для виробництва білково-вітамінних концентратів. Лідером за обсягами цього виробництва є Караванський завод кормових дріжджів (м. Люботин, Харківська обл.), що є сучасним виробництвом, яке здатне відтворити будь-яку біотехнологію мікробіологічного синтезу.

У секторі біоенергетики досягнення вітчизняних вчених створили вагомі об'єктивні передумови для організації в Україні виробництва рідкого біопалива як для потреб внутрішнього ринку, так і для експорту. На сьогодні українські біологи займають провідні позиції у створенні нової ефективної біотехнології отримання етанолу. Водночас незважаючи на високий вітчизняний науково-технічний потенціал, досягнення науковців не мають широкого застосування, внаслідок чого виробництво біопалива в Україні не ґрунтується на новітніх технологіях і не забезпечує його реальної вартості та кількості [6, 175].

Сучасна підтримка на державному рівні науково-технологічного розвитку здійснюється насамперед за допомогою визначення його державних пріоритетів, що дає змогу концентрувати фінансові та людські ресурси для реалізації конкурентних переваг вітчизняного науково-технологічного сектору та забезпечення прогресивних технологічних структурних зрушень в економіці. У розвинених країнах прогнозування науково-технологічного розвитку здійснюється в рамках комплексних державних програм.

В Україні на сьогодні також здійснюється визначення державних та наукових пріоритетів, які б забезпечили інтенсивний розвиток вітчизняної економіки. Так, для підвищення ефективності державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності постановою Кабінету Міністрів України від 11. 09. 2007р. №1118 затверджено Державну програму прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008-2012 р. р. Одним із головних завдань Програми є формування переліку критичних технологій, розроблення та впровадження яких найбільш ефективно сприятиме забезпеченню розвитку вітчизняного виробництва високотехнологічної продукції та послуг в інтересах національної безпеки та конкурентоспроможної економіки [8, 76].

На виконання цього завдання Українським інститутом науково-технічної та економічної інформації Міністерства освіти і науки України (УкрІНТЕІ) проводиться науково-дослідна робота щодо виявлення перспективних напрямів розвитку новітніх технологій на основі експертних оцінок шляхом стратегічних маркетингових досліджень. У 2009 році стратегічні маркетингові дослідження УкрІНТЕІ здійснено за напрямом «Біотехнології», за результатами яких вперше в Україні сформовано базу даних біотехнологій та їх паспортів. Провідними спеціалістами – членами експертної ради Програми методом експертної оцінки визначено 16 пріоритетних біотехнологій та сформовано їх паспорти, які містять найважливіші маркетингові показники, а саме:

- термін виконання та впровадження результату наукового дослідження;

- загальний обсяг фінансування та витрати на впровадження наукових досліджень;

- річні обсяги продажу нової наукоємної продукції;

- функціональні та цінові характеристики нової наукоємної продукції.

Водночас за визначеними експертами чотирма тематичними групами сформовано Перелік критичних технологій за напрямом «Біотехнології», до якого ввійшли зазначені 16 пріоритетних технологій.

Сформований експертами та схвалений Науково-технічною радою Програми Перелік критичних технологій надіслано Кабінету Міністрів України для врахування при формуванні Урядом державного замовлення на науково-технічну продукцію та інноваційні проекти. Зазначений перелік надіслано також галузевим міністерствам, обласним та міським державним адміністраціям для можливого впровадження критичних технологій та розміщено на офіційній WEB- сторінці УкрІНТЕІ.

Проведені дослідження спрямовані на послідовне вивчення можливостей української науки щодо створення критичних технологій за напрямом “Біотехнології“, а також попиту вітчизняної економіки на нову наукоємну продукцію; оцінку впливу науково-технологічного прогресу на розвиток макроекономічних показників й індикаторів за основними видами економічної діяльності та розробку відповідних концептуальних підходів щодо реалізації цього впливу.

Як свідчить світовий і вітчизняний досвід, світова економіка сьогодні переживає глобальне біотехнологічне піднесення, біотехнології зайняли стійке положення практично у всіх її секторах і є очевидно, що зупинити цей процес вже неможливо. Біотехнологічне виробництво відноситься до найбільш високотехнологічних галузей, завдяки цьому воно зосереджене у промислово розвинених країнах та дає можливість успішно вирішувати економічні і соціальні проблеми. Застосування біотехнологій може бути також одним із суттєвих важелів для підвищення ефективності економіки в цілому та виходу України з фінансово-економічної кризи, оскільки це дозволить створити умови для підвищення зайнятості населення та зняття соціального напруження. Вирішенню цього завдання сприятиме, зокрема, упровадження критичних технологій, визначених УкрІНТЕІ за напрямом «Біотехнології».

 

 

Біотехнологія в інженерній освіті є досить новим предметом, тому в процесі викладання виникають певні складнощі. Проблеми, з якими доводиться стикатися під час організації навчального процесу з біотехнології, досить широкі, як і сама сфера застосування біотехнологічного виробництва. Рівень нововведення і динамізму в біотехнології дуже високий. Зростаючий обсяг інформації вимагає розвитку у студентів творчих здібностей і критичних навичок мислення, які дозволяють приймати власні рішення на підставі отриманих ними базових знань з біотехнології.

У викладанні біотехнології слід відходити від прийнятого матричного створення фахівців, від традиційного підходу до викладання «метод заучування і перерахування». Тільки симбіоз знань дозволить здійснювати якісну професійну підготовку. У цьому полягає принципова відмінність концептуального підходу в навчанні. Очевидно, що другий підхід більш раціональний. Він дозволяє зекономити час, і дає можливість студенту засвоювати принципи науки з наступною спеціалізацією і деталізацією знання, не витрачаючи часу на механічне запам'ятовування матеріалу.

Особливу роль в освіті відіграє наступність дисциплін. Програма з біотехнології помітно виходить за рамки навчальних програм передуючих їй дисциплін. Біотехнологія – це інтегрована, мультидисциплінарна область знань, яка має глибокі зв'язки з іншими науками, тому без належного поглибленого засвоєння комплексу хімічних і біологічних наук розуміння дуже важливого для фахівця предмета біотехнології зводиться до заучування фактів.

У підготовці біотехнологів залишається низка невирішених проблем. Питання підготовки фахівців із біотехнології вимагають систематичного й обґрунтованого висвітлення, розробки організаційного та науково-методичного їхнього забезпечення.

 

Стан досліджуваної проблеми вказує на наявність низки суперечностей методологічного, дидактичного і конструктивного характеру між:

- сучасними вимогами до підготовки майбутнього біотехнолога та його недостатньою фундаментальною підготовкою;

- інтегративним характером професійної діяльності біотехнолога та ізольованим підходом до вивчення окремих навчальних дисциплін у ВНЗ;

- вимогами до організації навчально-виховного процесу в закладах нового типу та невідповідністю науково-методичного забезпечення їхньої діяльності;

- зростаючими потребами суспільства в культурних, освічених фахівцях та недостатнім рівнем забезпечення умов формування їхнього художньо-естетичного розвитку в процесі навчання.

У процесі викладання біотехнології слід удосконалити методологічні підходи, що допомагають процесу формування біотехнологічних знань і мислення у фахівців-біотехнологів. Програми вивчення біотехнології мають забезпечувати відповідну підготовку для професійної кар'єри молодих людей в якості біотехнологів для роботи на підприємствах, в науково-дослідних інститутах. Стандарти високі, але й перспективи кар'єри чудові.

 

 

1. Вища освіта в Україні. Нормативно-правове регулювання / за заг. ред. А. П. Зайця, В. С. Журавського. – К. : ФОРУМ, 2009.

2. Державна національна програма “ Освіта”: Україна XXI століття // Освіта. – 2008. – №44-46.

3. Закон “Про вищу освіту” // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2002. – №1.

4. Екологічний словник. Преждо В. В. – Харків. – ХДАМГ, 2006.

5. Про затвердження змін до Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями: постанова КМУ № 363 від 16 червня 2005 р. // Вища освіта України. Нормативно-правове регулювання. Нормативний збірник / заг. ред. М. Ф. Степка, Л. М. Горбунової. – К. : ФОРУМ, 2009.

6. Степко М. Вища технічна освіта і наука Україна як фактори суспільного розвитку // Вища школа – №5-6. – 2008.

7. Мельничук М. Д., Рідей Н. М. Організація підготовки бакалаврів і магістрів за напрямом «Біотехнологія» в НУБІП України / Мельничук М. Д. // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. 2009.

8. Михальчук М. Д., Онопа Н. М. Організація підготовки бакалаврів і магістрів за напрямом «Біотехнологія» // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. 2009.

9. В. П. Новіков, Ю. І. Сидоров, О. В. Швед. Сучасний стан і проблеми викладання біотехнології в політехнічних університетах України / Нові технології навчання: Наук. -метод. зб. / Інститут технологій і змісту освіти МОН України. – К., 2009.

10. Логинова Ю. В. Внутрипредметные и межпредметные связи как средство реализации профессиональной направленности обучения студентов – будущих биотехнологов в вузе: автореф. дис. на соискание степени канд. пед. наук: спец. 13. 00. 08 – «Теория и методика профессионального образования» / Логинова Ю. В. – Шуя, 2010.